Пекучі рубці 2014-го

     Двадцять четверта година 31 грудня, як на мене, зовсім не свято, а лише пора зміни чисел календаря. Бо, як мені здається, навряд чи когось із нас очікують кращі часи у 2015-му. Зниження зарплат, пенсій, урізання пільг, різке зростання податків у тій чи іншій мірі зачепили усіх, і просвітку тут ніякого. Як і змін у головному, що буде з ситуацією на Сході України, котрий став кривавою, невигойною раною держави?

         Чітко зрозуміло одне: українці добряче «лоханулися» з новим начальством для себе. З боями, смертями виполохали за межі держави одну банду, а тих, кого обрали навзаєм, виявилися ще нахабнішими і не зрозумілішими. Ви, приміром, вловлюєте, що взагалі нині відбувається в Донбасі? Там АТО, війна чи перемир’я?  Адже гинуть і гинуть люди, гримлять постріли, вибухи, голод паралізував основну частину населення окупованих територій. Сотні тисяч громадян без даху, тепла, пристанища.

         Головне завоювання Петра Порошенка - він зумів добитися того, що після 5 вересня 2014-го, часу початку переговорів у Мінську, ті, кого весь світ називав терористами, сепаратистами, кремлівськими убивцями – легалізувалися. Стали суб’єктом міжнародного права. Сіли за стіл переговорів. Це після того, як 16 травня 2014 року Генеральна прокуратура України ДНР та ЛНР визнала терористичними організаціями.

Їх поки-що, зрозуміло, не показують по телевізору, тримають за зачиненими дверима. Але ж хіба це якось міняє суть ситуації?

Більше того, на Донбасі російські військові (їх начебто 73 офіцери) спільно з представниками генерального штабу ЗСУ кожного дня зустрічаються, обідають разом, буцімто намагаються розв’язати військовий конфлікт, у той час, коли з Росії накочуються нові й нові армади бронтехніки, з’єднання найманців поповнюються свіжою живою силою. Буцімто вирішується питання про відвід важкої техніки від нинішньої лінії зіткнення. Це ж куди, дозвольте запитати, на Харківщину, Запоріжжя, Дніпропетровщину?  А як же ж з тими заявами Путіна, що російських військ в Донбасі немає? Чому тоді в Донбасі знаходяться його перемовники-генерали? І чому про це мовчить українська сторона? Наші вожді лише соплі жують після брехливих виступів Путіна та Лаврова, мовчки підтирають носа…

Ви ж погляне чого вже «добилися» переговорники і апологети перемир’я імені Порошенка  з ворогом, який щодоби роздовбує свою територіальну нішу. Ось наочний приклад того, як за неповних чотири місяці (від 05.09.204 р.) розширилася майже вдвоє територія володінь терористів у Донбасі.

         Відтак, головним завоюванням після майданної України стало те, що вся її зовнішня політика перемістилася… під килими. П. Порошенко, либонь, так і не уяснив для себе того, чому В. Янукович опинився на ростовському смітнику: позаяк вирішив у Вільнюсі сам особисто змінити зовнішньополітичний курс України. Новий глава держави робить цих маневрових дурниць  значно більше, ніж його попередник. Ось хоча б зауважте. Якісь таємні телефонні переговори з Путіним, головним ворогом українців, натхненником подій, які призвели до тисячі смертей наших співгромадян, до знищення цілого регіону суверенної держави. А подальший розвиток власного бізнесу пана Порошенка на території агресора і завойовника, хоча гендлювання на посту президента є грубим порушення Конституції, перед якою керівник країни має бути чистим як сльоза. Скільки тобі, чоловіче,треба тих грошей, якщо ти не гребуєш навіть тим, що вони капають до кишені з ворожого стану. Це криваві гроші, і вони точно не примножать багатства родини.

         У руслі якоїсь дикунської, як на мене, та відверто антиукраїнської політики 16 вересня були прийняті Верховною Радою України закони по Донбасу. Зокрема, щодо начебто спільного з бандитами-окупантами призначення міліціонерів, прокурорів, судів на захоплених територіях. Безглуздішого, як мені здається, вже придумати не можна було. Під час жовтневих передвиборних дебатів всі політичні сили в один голос кричали про те, що цей витвір чиєсь хворобливої уяви потрібно негайно відміняти. Але нині про це вже всі, либонь, забули. На своїй прес-конференції 29 грудня П. Порошенко твердив про те, що цей закон необхідно виконувати. За добу до цього, під час голосування за знаменитий законопроект №1577, під позицією 58, внесено зміни саме до цього мертвонародженого Закону. Бажаєте переконатися -   шукайте тут .

         Це недбале ставлення до особистого дотримання положень Конституції України з боку глави держави, його неохайність у поводженні з найстрашнішим ворогом усіх українців – В. Путіним, загравання щодо того, що власний бізнес, мовляв, не покину, 5-ий телеканал нікому не продам, а особливо ж відверте й огидне просування на найвищі пости в державі досить посередніх за здібностями кумів, друзів по комерції, робить його вразливим з боку опонентів. А такі у нього вже чітко окреслилися. І це насамперед бригада, поіменована під партійним стягом «Народного фронту».

         Треба визнати, що це надійно  зцементований і загострений на найвищу владу в державі конгломерат політичних вовків, які роздеруть будь-кого, хто стане на їхньому шляху. І, напевне, глава держави для них не перепона. Тому, що на цей пост у них уже заготовлено мінімум дві особи – Арсеній Яценюк та Олександр Турчинов.

         Перше своєрідне випробування вони провели, учинивши під проводом одного з своїх парламентських поводирів Сергія Пашинського атаку на залучення під власний контроль, через опіку секретаря РНБО, новостворюване Антикорупційне бюро (АБ). При прийнятті закону про цю нову структуру «фронтовики» намагалися присвоїти право цьому дорадчому органу заслуховувати, себто управляти грізним АБ.

         І це зрозуміло чому. Он 30 грудня 2014-го, як палець із дірявого черевика враз вигулькнув перед Європою образ беззмінного парламентського довгожителя, повсякчасного керівника «найласіших» Комітетів Верховної Ради з нагляду за найпотужнішим енергетичним бізнесом Миколою Мартиненком. Швейцарія звинуватила його начебто в отриманні крупного хабара. Останній заявляє, що це обвинувачення політичне замовлення. Дивно, від кого? Заради чого? А якби в Україні працювало Антикорупційне бюро, воно б уже взялося за розслідування цього інциденту. Але чи далеко б зайшли доморощені Пінкертони в розмотуванні клубка подій, якби  знаходилися, як планувалося в НФ, під парасолькою секретаря РНБО, котрий, як і сам М. Мартиненко, є найближчим другом пана Яценюка. І однопартійцем також.

         А таких крупних щук, як пан Мартиненко, у фракції прем’єр-міністра – вважайте половина. Того й дивись, якщо не один, то інший упіймається на чомусь. Особливо ж тоді, коли на повну потужність запрацює Антикорупційне бюро.

         До цього замічу, що міжнародний досвід свідчить, коли з обвинуваченнями виступають швейцарці, покарання навряд чи уникне об’єкт переслідування. А ще добре те, що знайшлися люди в Верховній Раді, які не дали змогу на АБ ще до його родів накинути вуздечку.

         Зате представники фракції Яценюка-Турчинова сповна відігралися за цей прокол при прийнятті Закону про бюджет. Вони з усіх сил агітували в сесійній залі, закликали до переголосувань, ганебно тиснули кнопки за відсутніх сусідів на робочих місцях лиш би прийняти драконівські доповнення до  законів про підвищення і введення нових податків, скорочення пільг, урізання заробітної плати й пенсій громадян. Доводили справу заледве не до бійок у сесійній залі. Проявили себе справжньою «зондеркомандою». І добилася свого – замість чітко розписаної за статтями надходжень і витрат економічної конституції розвитку держави на 2015 рік, їхній прем’єр-міністр отримав у своє розпорядження чистий аркуш паперу з правом на свій смак і ризик розписати всі багатомільярдні трати для 43-ох мільйонів громадян. Напевне, таку «лафу» на економічну творчість не одержував ніхто з глав урядів, хіба що, можливо, за якоїсь найдрімучішої диктатури.

         Здогадайтесь, хто найбільше «попасеться» тепер на бюджетній толоці 2015-го? Багатії якої фракції парламенту?

         Іншими словами, революція Гідності, на жаль, викинула України  на берег ось такої ганьби. Молода держава поборола банду донецьких, і ось що отримала на заміну. Вийшло, як завжди, поміняли шили на мило…

         Не важко передбачити, що «Народний фронт» невдовзі атакуватиме пост глави держави. Бо Порошенко, як гарант Конституції, живе не за законами держави, а тому, як перекоти поле немає глибокого коріння. Його змести законним шляхом недовго, тим паче, що окрім страху, поваги до нього через дивні ігрища в Донбасі, з маніяком з Кремля, немає навіть у його персональній парламентській фракції БПП. Про таке, зокрема, може свідчити й голосування за бюджет-2015, коли не всі штики пропрезидентської фракції відреагували на просьбу глави держави.

         Опоненти атакуватимуть, швидше за все, з двох точок. З посади прем’єр-міністра і секретаря РНБО, який по суті перетворився в неформального віце-президента після законодавчого підсилення цієї посади. Відтак можна спрогнозувати, що в 2015-му на нас очікуватимуть веселі деньки.

         У майбутньому виграє той, хто стане до нинішньої влади в опозицію. Своєю агресивністю, підтриманням курсу уряду на вирішення всіх проблем за рахунок обдирання до липки народу, «Народний фронт» уже незабаром, гадаю,  катастрофічно втратить свій електорат. Виборець,мабуть, відвернеться і від БПП через втрату довіри до глави держави, який призвів до втрати суверенних територій Донбасу, забув про боротьбу за повернення в лоно України Криму. Хіба ж ми забули, що на попередній прес-конференції Петро Олексійович і словом не обмовився за дві з половиною години спілкування з журналістами про анексовану територію, її громадян.

Авторитету БПП зашкодять і бездумні, недалекоглядні просторікування лідера фракції Ю. Луценка про «велику перемогу коаліції», коли бюджет верстається на колодках третього поверху парламенту особисто прем’єр-міністром в оточенні керівників фракцій, у перерві між засіданнями Верховної Ради, замість вдумливої, копіткої роботи економістів і фахівців міністерств та відомств упродовж трьох-чотирьох місяців, як того вимагає чинне законодавство. Люди змушені будуть шукати політичну силу, яка зможе змести все це сміття, яке виплило на хвилях Майданного велелюддя. Бо хто такий по великому рахунку Петро Порошенко? Це, не забуваймо, в недавньому минулому далеко не найкращий міністр з обойми Віктора Януковича. Хто такий Арсеній Яценюк – людина, якому посаду прем’єр-міністра запропонував той же ж таки пан Янукович.

         На їхні посади мають прийти відповідальніші, достойніші люди. Можливо навіть і фахів з закордону. А чому б і ні. І це моє побажання для реалізації в  2015 році.

         ***

Отож два політичних центри НФ проти одного БПП: хто ж переможе? Напевне, що четвертий - опозиції, якщо, зрозуміло, він організується в парламенті. Без так званого офіційного "Опозиційного блоку", під яким примаскуалися фарбовані лиси Партії регіонів. Справжня фронда, напевне, виникне з тих сімдесяти нардепів, які принципово не голосували за "фіговий бюджет" від Яценюка...