Без просвітку до кращого...

96 років тому жалюгідний політичний авантюрист Лейба Бронштейн, більш відомий, як Лев Троцький, проголосив свій знаменитий лозунг: «ні війни, ні миру…» Складається враження, що аж тепер, за нової української влади став він активно втілюватись у життя. Хто хоче – воює, хто бажає – активно підтримує ворога, оскільки майже половина українців без московітів вважають неповноцінним своє життя. Виходить, що їм не достатньо самої лише анексії Криму, виходить  московіти мало б'ють з «Градів» та «Ураганів» по наших житлових масивах, нищать інфраструктуру Донбасу. Окремі з наших «попутників» збагнути  суть «віковічної дружби» зможуть сповна лише тоді, коли біда зі смертями завітає до їхньої хати.  Ось тоді, можливо, зрозуміють що таке «руський мір» для України. Одне слово, не патріоти своєї держави, а збрід московських засланців. Якщо не смачніше тут висловитись, помінявши, даруйте, одну букву в останньому слові.

А загалом все котиться до логічної розв’язки. Вона, як мені видається, станеться одразу по завершенні парламентських виборів.

Одного ранку всі відкриють очі й з подивом побачать: Верховна Рада реанімувалася в ще страшнішу потвору, якою була до цього. З одного боку представницьку пальму обсядуть «шоколадні» менеджери з породи нових «любих і милих друзів», торгаші та новоявлені спекулянти, з іншого – перефарбовані регіонали, які за першим помахом пальця з Кремля поїдуть брататися в Держдуму РФ, у той самий час, коли регулярні російські війська розширятимуть кордони Новоросії і пробиватимуть смертями сухопутній транзит до окупованого півострова. І буде їх уже не 24, як нарахували в Москві таких зрадників у вересні, а в рази більше. Ось тоді закипить кров. І ми почуємо з Банкової вже повний лозунг незабутнього Лейби, вихідця з нашої Таврії: «ні війни, ні миру, А АРМІЮ РОЗПУСТИТИ».

Справді, батальйони на передовій, це абсолютна загроза для ялового, немічного державного управління, яким зарекомендував себе, на жаль, конгломерат автомобільних менеджерів і друзів-бізнесменів, сформований під проводом пана Порошенка. І насамперед у боротьбі з залишками донецьких злодюг. Створені попередниками підпільні структури і далі діють на повну потужність, обдираючи громадян України, набиваючи без міри кишені тих же януковичів, арбузових, ставицьких, фінансуючи з цього джерела бандитські формування в Донбасі, які вбивають наших рідних і близьких. Найбільш видимим айсбергом невмирущого донецького бандитизму є сотні нафто і газозаправок від колишніх керманичів, котрі цілодобово функціонують по всій території держави. Нова влада їх не чіпає, обходить стороною. Мабуть, має з того зиск. Ці свого теж ніде не упускають…

Повним провалом є бездіяльність нового київського начальства на фронті боротьби за побудову задекларованого ними життя «по-новому». Бо як туди можна йти зі старим сміттям. З непокараними ворогами демократії, патологічними крадіями. Ви ж зверніть увагу. За розстріл Майдану засуджених нуль. Бедлам із випуском з-під варти одного з керівників масових убивств патріотів у пору Революції Гідності, його показова втеча від суду засвідчила, що влада насправді знаходиться у руках бандитів. Не затримано жодного з тих, хто грабував державу, хто вантажівками вивозив готівку з держави. Покараних нуль за сепаратизм, за тероризм, за вбивства патріотів. Добре хоч не представляють їх до нагород за розпороті животи українцям.

Публічно, аж начебто з викликом перед суспільством закриті кримінальні справи проти тих, хто навесні закликав до повалення державного устрою незалежної держави, до відділення частини суверенної території України. Замість того, щоб посилювати контроль за виконанням законів, генпрокурор, посланець у цю структуру від нової бізнес-сім’ї та його найближчий заступник показали себе примітивними скнарами. Як у народі кажуть – банальними «жлобами». Голова СБУ з екрана телевізора просто в очі народові бреше, що начебто в їхній структурі четверо вищих офіцерів заарештовано за розстріли на Майдані, а генпрокуратура спростовує це: навіть під слідством немає нікого.

Коли пан Наливайченко каже, значить знає цих людей, але й далі служить з ними в одній правоохоронній структурі, командує ними. Мириться з тим, що вбивці не покарані. Це ж треба бути таким безвольним циніком! Ви хочете від такого, щоб він оберігав спокій держави, виявляв ворогів? Що це як не факт окозамилювання, бажання спустити відплату за смерть героїв Небесної сотні на гальмах?

У парламент вони тягнуть цілі родини. Наприклад, Литвини. Двох треба судити за розвал державної прикордонної служби та за відверту зраду на полі бою. Але як же ж підніметься в когось рука вчинити так, коли вони найближчі друзі верховного головнокомандувача? Хто ж посміє? Одне слово, нехай і далі носять маршальські жезли. Ще двох Литвинів – батька й сина, будь-що владі потрібно протягнути до парламенту. Пропаде Україна без цієї родини…

Як же ж нам обійтися в Верховній Раді без мудрості сонму Балог, грошовитості Льовочкіних, анекдотичної щебетливості Луценків? Без сотні-другої підлабузників і угодників. Формується коаліція підлизників-підлипал. Далеко ми з ними зайдемо.

Аби відвернути увагу від цього паталогічного кланівського домобуду, глава держави заявив на прес-конференції про підпрягання до розв’язання шістдесяти проблем до 2020 року. Чому до 2020, коли термін його повноважень, та ще й за умови спокою в державі, розповсюджується до 2019-го – важко зрозуміти. Нехай би розв’язав не п’ять дюжин проблем, а бодай одну-однісіньку справу – територіальної цілісності з поверненням анексованих і захоплених російськими терористами земель на Сході держави. Тому, що все це надто нагадує марення Герберта Уелса, або сатиричну комедію Володимира Войновича «Москва 2042».

Схоже на те, що своєрідною пороховою бочкою пізньої осені – грудневої пори, стане закон про люстрацію. Його вже не можна й не підписати, але й випустити в світ ще небезпечніше. Якщо за втілення його в життя, та ще й зі зброєю в руках візьмуться бійці й командири патріотичних батальйонів, на Банковій і Грушевського не втримається ніхто. Тоді й запитають у всіх, чому так ганебно було здано Крим і чому за це ніхто не відповідає, що це за троцькістська позиція – ні миру, ні війни, коли московіти знищили без покарання сотні наших патріотів, а у відповідь навіть не можна відкривати вогню.

Як на мене, непоганий розклад завтрашніх подій виклав щодо цього у своєму блозі оригінальний політик Геннадій Балашов. Почитайте тут.

А мій висновок такий. Грандіозна помилка Порошенка проводити вибори в пору війни. Він розпалив багаття під гіллякою на якій сидить. Жартувати з призначеннями косюків, гелетеїв, колишніх регіоналів на посади керівників областей та районів, у міністерські структури небезпечно навіть у благополучну мирну пору. А тоді, коли нерв суспільства оголений, прострелений війною – це подібно до самовбивства.

Бажаю панові Порошенку витріпатись з цього багна, в яке він так далеко вже зайшов.