А що ж тепер далі буде?

   А нічого хорошого. Ситуація лише погіршиться і насамперед на грані громадянського протистояння. Позаяк основна частина суспільства після шулерського голосування за продавлювання явно антиукраїнського закону про особливий статус окремих районів Донбасу чітко зрозуміла: нова влада ні перед чим не зупиниться заради здійснення своїх цілей. Ви ж, сподіваюся, чули з головного крісла в  переповненому парламенті вигуки на фальцеті: «Ми недопустимо… ми не дамо…» А табло сесійної зали не показує того, хто і як голосує. Лише видає жаданий для влади «кінцевий результат». Де гарантія того, що він був не запрограмований завчасно, не залежно від того, хто і як тиснув на кнопки. Одне слово, автоматика на службі «правильного» управління державою!

    Усе ж подібне в цілому, явно удосконалена форма народовладдя від пріснопам'ятного Йосипа Сталіна: не так важливо хто і як голосує, актуально те, хто і як підраховує. Ось і підрахували. А загалом організатори парламентського дійства 16 січня 2014 року, які «прочавили» крізь заблокований опозицією парламент диктаторські закони за завданням В. Януковича виявилися вчора явно дітьми в порівнянні з нинішніми ряженими «демократами». Оце командна робота, насамперед недавно ще флегматичного «Удару».

      Бачив на одному з телеканалів, як лукаво бігають очиці у народного депутата Віктора Чумака, котрий намагався переконати в необхідності увіковічення влади ДНР і ЛНР на тимчасово окупованих терористами і російськими спецпідрозділами територіях. В тому, що це принесе мир і спокій в анклаві. Тоді, коли бандити стануть міліціонерами, прокурорами й суддями. Коли наркомани і люмпен почне офіційно правити в Донецьку й Луганську іменем закону України. Заяви тріскотливих сорок типу Ірини Геращенко та Юрія Луценка я вже й не беру до уваги. Бігають по телеканалах, як Настя в коноплі, язиками мов ціпом молотять. Ви тільки вуха підставляйте…  

     Нам торочать про те, що в новому каноні ніде й не згадуються ні ДНР, ні ЛНР. Та хіба ж справа в назві, панове? У тисячу крат важливіша суть від імені.  А вона у тому, що в регіоні вже убито тисячі, поранено ще більше людей. Що обстріли, не зважаючи на так зване перемир’я, ні на мить не вщухають, що  так звані ополченці нахабно сміються з того закону, котрий прийняв український парламент через коліно, волею глави держави і його опричників.

  А що таке влада бандитів і як вона насправді ставиться до керівників українських державних організацій та установ, їх керівників, зокрема, можна запитати у мого давнього приятеля Миколи Олександровича Алишева. Свого часу ми з ним поспіль працювали в Мінвуглепромі. Я прес-секретарем, він – радником міністра. Без малого рік тому його призначили генеральним директором державного підприємства «Артемвугілля» - базованого в Горлівці, в самому серці терористичної зарази. В один із весняних днів окупації на офіс шахтарів налетіли бандюки, вхопили генерального директора і повезли за місто. Почалися знущання, страшенні побої з вимогою віддати гроші підприємства на потреби нової влади. Але де їх було взяти, коли навіть на оплату праці гірників не вистачало, без дотацій з Києва. Однак, хіба ж вони слухали? Якщо шахтарський «генерал» - значить у нього обов’язково повні кишені зелені, - така їх хвороблива уява щодо персони Миколи Алишева. На кожне пояснення, заперечення – побої прикладами в голову. Закінчилося тим, що непритомного, скривавленого М. Алишева вкинули до ями і наказали: викуп – десять тисяч доларів США, інакше тут помреш...

     Гірники об’єднання по червінцю збирали калим бандитам, і тільки тоді, коли принесли потрібну суму за керівника, карета швидкої допомоги забрала жертву розбою до реанімації зі страшенним струсом мозку, багатьма переломами кісток. Нині він у Києві, дещо відійшов від шоку, управляє об’єднанням по телефону з лікарняного ліжка. Невже ж пан Порошенко і його наближені вважають, що прийнявши закон про особливий статус окремих регіонів Донбасу цим вони вирішать проблему розбоїв, мародерства, наруги над  українськими дерслужбовцями, захистять того ж таки Миколу Алишева від бандюків? Навпаки, своїм вердиктом вони амністували злочинців, бо ж генерального директора справді не вбили. Тільки здорово покалічили. А це означає, що крові на їх руках начебто не має. Тим самим, Київ посприяв узаконенню грабежів, розбоїв, свавілля терористів. А ті, хто вивозив Алишева за місто тепер офіційно стануть «правоохоронцями». І знайди на них управу. Перевиховай їх.

     Дикунство двадцять першого століття!

    Думаю, що все це закінчиться вельми плачевно для нинішньої влади. Патріоти, які вмирають за честь своєї території і свободи на Сході України новим гендлярам від політики не простять. Батальйони правосекторівців, свободівців і інших націоналістів, які сприймають вчорашній парламентський фінт влади, як відверту зраду інтересів України, можуть повернути зброю проти київських гендлярів. Звісно ж, оголивши фронт у Донбасі. І тоді вже точно не поминути жорсткого громадянського протистояння в суспільстві. Конфлікт зможе вилитись за межі донбаського анклаву. Від чого смачно потиратимуть руки у Кремлі.

     А загалом усе йде до того, про що з весни затято стверджують астрологи, яким я, приміром, безмежно довіряю: листопад-грудень 2014-го року стануть порою найбільшого випробування для України.

     Хто винен в цьому – вирахуйте самі… Чий же же це проект насправді? Кремля? Але чому ж тоді з прийняттям учорашнього горе-закону привітав українців Держдеп США?

    Ось що буде далі…