Люстра і суддівський корпоратив…

Яке б здавалося відношення має люстра на стелі моєї кімнати до політичної ситуації в державі. А ви лишень послухайте і вдумайтесь…

Отже, мої домашні на Cвятого Миколая вирішили зробити мені подарунок, позаяк їм здалося, що люстра в кімнаті, де я строчу блоги і пишу книги начебто застаріла. Купили обновку. Бо та що висіла – продукт іще часів гіперінфляції. Точно пригадую, що, здається. 1995-го року виклали за неї 195 тисяч купонів. П'ятиріжковий освітлювач, котрий би, напевне, ще з років двадцять служив правдою і вірою, але коли вже так сталося - нехай нам уже звеселяє життя...

Обновка кілька днів лежала запакованою, аж якось зустрічаю знайомого електрика. А він тільки й тим заробляє, що лагодить і чинить, допомагає людям із налаштуванням електроприладів.

Словом, вішає він ту люстру, я йому допомагаю – то інструмент подам, то на стільця стану якийсь край притримаю. Коли майстер взагалі на якусь мить мені передав потримати під стелею не прикріплений освітлювальний прибор, дружина аж зойкнула:

-         Вона ж упаде, розіб'ється…

-         А що, дуже дорога ваша люстра? – про всяк випадок справляється електрик.

-         Та 517 гривень…

Той злегка пирснув сміхом і каже:

-Я вже їх навішався, і, слава Богу, ще жодної не розбив. Нещодавно з помічником  ладнав в одному домі… Ось там уже ж намучились. Уся люстра геть позолочена. З гірського кришталю. Вартує понад 27 тисяч доларів… Ексклюзивно замовляли в Чехії. Але кріплення зробили незграбно. Як не повішаємо – криво висить. Довелося підрізати. Якби побачив хазяїн – інфаркт би його точно вхопив…

- А хто ж цей господар? – проявляє традиційну жіночу зацікавленість дружина.

- Суддя… Мешкають, знаєте, вдвох із дружиною в триповерховому особняку. Все в золоті, паркети, двері такі, мабуть, як у Межигір'ї…

Нині смеркає рано. Сиджу за столом, замість того, аби читати-писати, знічев'я блискаю світлом під стелею – оволодіваю, так би сказати, технікою дистанційного управління люстрою з пульта. Яке ж досягнення цивілізації – навіть до вимикача не потрібно йти…

Коли враз озивається мобільний телефон. Слухавка оживає голосом давнього товариша.

-Ти в народне об'єднання "Майдан" не записався? – запитує прямо з порогу.

- А що сталося? – справляюся, знаючи його енергійну вдачу: він завжди телефонує  з якоїсь конкретної оказії.

- Та думав, можливо, маєш якісь телефони їхнього керівництва…

- Так що ж приключилося?

- Знаєш, у справах оце щойно був побіля ресторану "Прага", найдорожчого в столиці. Там, кажуть, чашка чаю коштує чотириста гривень…

- І що, не дали чаю?

- Не дали. І тобі не дадуть. Бо в них передноворічний корпоратив сьогодні. І корпоратив знаєш чий? Суддівський. Ресторан закритий, нікого не обслуговує… Гуляє котрийсь із верховних судів…  Двір забитий найдорожчими авто. Самі лише лискучі Порше, Бентлі, Інфініті, Лексуси найновіших марок. Усі баришні в доргих шубах, манто, в золоті, діамантах. начебто парад найкоштовніших прикрас. Артисти всі завізні - тільки московські… Скільки ж це вони людських доль скалічили, паскуди, щоб так шикувати!? Скількох до нитки обібрали!?

- А Майдан тут причому?

- А хотів запросити зо три сотні людей з Майдану на корпоратив. Аби просто прийшли в зали, подивилися на це зарозуміле бидло, яке від імені держави чинить над нами наругу. Обдирає людей на кожному кроці. Щоб повстанці розполохали трохи цю шушваль, обдали їх майданним димком багать… Ніякої наруги не допускати, тільки в очі злодюгам подивитися. Щоб пацюками розбіглися по норах…

Проснувшись вранці, в одну мить згадую всі вчорашні події, легеньким порухом пальця запалюю люстру. М'яке світло заливає кімнату.

Від слова "люстра" походить очищувальне значення "люстрація". Ні, відчуваю, без мене там не обійтися. Одягаюся, їду в центр столиці, записуватися до народного об'єднання "Майдан". Не баріться і ви, друзі…