ТОП-порушення у діяльності державних компаній (Частина 1)

• Наведені нижче приклади в значній мірі пояснюють необхідність капітальних змін, які назріли в сфері державного корпоративного управління, що мають бути спрямовані на покращення ефективності діяльності державних компаній, забезпечення їх відкритості та прозорості.

Інвестиційний проєкт

Потенційний інвестор демонструє готовність створити новий бізнес або суттєво модернізувати застаріле державне підприємство. Ключовою умовою цього проєкту виступає те, що держава має бути одним із співзасновників та внести до статутного капіталу (СК) єдиний майновий комплекс (в кожному випадку по-різному: завод, нерухоме майно, земельні ділянки тощо). За результатами створюється спільне ТОВ, до якого держава та інвестор входять як співучасники. В ряді випадків держава передавала майно до СК ТОВ, не залишаючи будь-якого контрольного пакету за собою або інших суттєвих механізмів впливу. Зі свого боку інвестор вносить до СК грошові кошти. З плином часу кошти інвестора виводяться за допомогою підконтрольного йому директора, без спрямування на цілі з метою яких створювалося ТОВ. В одному з реальних випадків строк на прогонку коштів як внесок до СК та їх виведення з ТОВ склав один день. З моменту внесення державою майна до СК воно стає приватною власністю ТОВ. В результаті менеджмент ТОВ отримує безстрокове право на безоплатне використання державного майна. В багатьох випадках таке майно здається в непрозору оренду, а саме ТОВ декларується як збиткове, не сплачуючи дивіденди або податки в бюджет. 

Контракти з «дружніми» постачальниками

Менеджмент державної компанії проводить внутрішній відбір постачальника товарів (робіт, послуг). Вибір контрагента здійснюється на підставі власних критеріїв, без дотримання принципу «виграє найкраща пропозиція». У випадку, якщо сума контракту перевищує дозволений коридор та менеджменту необхідно узгоджувати значний правочин з наглядовою радою або зборами акціонерів, сума дробиться на декілька дрібних контрактів. Переможець, з яким укладається контракт, як правило, пов’язаний з менеджментом або з певною групою впливу, яка контролює менеджмент. Інші потенційні постачальники не допускаються до взаємовідносин з державною компанією.   

Дохід за рахунок штрафних санкцій.

Державна компанія (постачальник) укладає договір поставки за яким має поставити товар на суму «Y» на користь приватної компанії (покупець). До умов договору включаються завідомо обтяжливі штрафні санкції, які за своїм розміром співмірні або перевищують суму договору («Y» х 100%). При порушенні державною компанією умов договору, покупець звертається до суду та за відносно неактивної позиції постачальника отримує позитивне рішення про стягнення штрафних санкцій, які за своїм розміром непропорційні наслідкам порушення. В окремих випадках сторони можуть досягати згоди про укладення мирової угоди, якою зменшують частину штрафних санкцій для мінімізації видимості "зливання" справи менеджментом.  

Ланцюг посередників

Менеджмент формує ряд причин, за яких компанія-постачальник не практикує укладення прямих контрактів. В цих умовах продукція компанії продається на компанію-посередника. Продаж може здійснюватися з відстрочкою платежу, в залежності від фінансових спроможностей посередника та договірних умов з кінцевим покупцем. В цій ситуації обовʼязково демонструється збереження принципу ділової мети з планом державної компанії отримати економічний ефект. В той же час, вартість продукції формується за найнижчими ринковими індикативами. Кінцевий покупець оплачує товар по реальній ринковій вартості, відтак весь прибуток осідає в посередника.  

Логістика 

В умовах війни багатьом компаніям довелося перебудувати звичні для них логістичні маршрути. Для «підприємливих хлопців» у державних компаніях це стало можливістю сформувати складні механізми доставок із залученням «дружніх» перевізників. В окремих випадках доставка передбачає використання декількох видів транспорту як на території України, так і за її межами. Головними факторами зловживань в діях менеджменту за цим пунктом є економічно недоцільний вибір маршруту, залучення сумнівних транспортних компаній, оплата простою транспорту або не потрібних послуг зі зберігання продукції.   

Буфер 

Для реалізації цього механізму менеджменту державної компанії необхідна участь «дружнього» підприємства, яке здійснює свою діяльність в аналогічній сфері. Користуючись недоліками в обліку виробленої продукції, менеджмент неофіційно перевозить частину на дружню компанію, яка продає її видаючи за свою. Така компанія по суті є буфером, який з одного боку, є абсолютно легальним підприємством, а з іншого боку, виконує функції прикриття та є проміжною ланкою між незаконними діями щодо продажу необлікованої продукції та покупцями з реального сектору економіки.  

Непрозора оренда

Велика кількість державних компаній з різних причин, в т.ч. воєнних, не здійснюють свою профільну діяльність та існують за рахунок здавання нерухомого майна в оренду. В той же час однією з особливостей вітчизняного ринку послуг оренди є готовність орендарів проводити розрахунки готівкою. Це дозволяє менеджменту вступати в домовленості з орендарями щодо неформальної оренди та приховувати реальний дохід. При цьому в менеджменту немає законодавчих обовʼязків проводити незалежну оцінку для визначення вартості оренди за один квадратний метр. Відтак на практиці ціна оренди може коливатися в діапазоні від 10% до 100%, що дозволяє менеджменту зловживати в межах цього коридору. 

Відкриття кредитної лінії в приватному банку 

Компанія має відкриті рахунки в державному банку. При необхідності поповнення обігових коштів менеджмент знаходить на ринку «найкращу кредитну пропозицію» від одного з приватних банків, який пропонує привабливіші умови чим державні банки. Приватний банк включає умову до кредитного договору, за якою державна компанія має відкрити рахунок в нього та в наступному всі оборотні кошти повинні проходити через цей рахунок. В наступному менеджмент переходить на обслуговування до такого банку. В такому сценарії виграє банк, який поповнює свій регулятивний капітал та менеджмент, який очікує певні бонуси від банку. В той же час підприємство наражається на економічні та інші ризики, оскільки структура та розмір активів приватного банку, в разі його схильності до дефолту, в певній мірі може бути причиною для втрати активів. 

Реєстрація «власної» редакції статуту

На загальних зборах акціонерів держава, як ключовий акціонер, голосує за затвердження нової редакції статуту. За результатами зборів статут підписує голова та секретар, які контролюються членами виконавчого органу. За законом повноваження з подання статуту для проведення державної реєстрації належать виконавчому органу. В той же час на практиці трапляються випадки, коли на державну реєстрацію подаються статути невідомого походження. Йдеться про випадки, коли виконавчий орган або група впливу, яка його контролює, вносять до статуту необхідні положення, які розширюють функціонал керівника та мінімізують його відповідальність.

Застереження: зазначені в цій публікації положення є оціночними судженнями автора, не виступають офіційними заявами та можуть не збігатися з позиціями державних органів управління.