Українські реалії 2015: гарне, погане та незворотнє

 Останні події змушують замислитись над тим, як скласти цілісну картинку про Україну із занадто розмаїтих заголовків у пресі, які лунали протягом листопада-грудня 2015 року:

·      Нас вшанував візитом один із найвпливовіших політиків та посадовців США – Віце-Президент Байден. Впевнена, його промова в Раді увійде в підручники з риторики як взірцеве поєднання слів підтримки та чітких послань керівниками держави про неприпустимість подальшого розкрадання держави та корупції. Це гарний приклад повчання старшим товаришем свого недбалого учня, коли пряник змінюється на кнут, але всі формально лишаються задоволеними.

·      Вже за тиждень після цього Прем’єр-міністра Яценюка фактично винесли з тієї ж самої трибуни у доволі брутальний спосіб, який особисто мене примушує ніяковіти кожен раз, коли про цей інцидент запитують колеги із інших країн. Цей випадок також може потрапити у підручники, однак вже як приклад того, як не має бути.

·      Неодноразово виникали гучні та скандальні суперечки між Саакашвілі, якого формально можна віднести до Президентської команди, та Прем’єром і членами уряду із Прем’єрської команди.

·      На завершення року ми стали свідками нічних протистоянь коаліційного Уряду та Парламенту щодо змін до системи оподаткування та бюджету на наступний рік. Вони закінчилися компромісом, який, однак, здається, по-справжньому не задовольняє жодну із сторін : уряд не має гарантій, що цей бюджет сподобається МВФ, а депутати вважають себе ошуканими.

·      Незважаючи на шалений тиск з боку громадськості та міжнародної спільноти, особи, замішані у гучних корупційних скандалах, залишились не покараними, а відповідальні особи у прокуратурі та правоохоронних органах – на своїх посадах. Те саме стосується і Уряду: його діяльністю начебто незадоволені, але нічого не змінюється. Єдиними знаковими подіями у частині змін політичних сил стало складання депутатських повноважень паном Мартиненком та доволі театральні суди над Корбаном та Мосійчуком.

Тож які висновки можна зробити із такої низки подій останніх місяців? Як підсумувати 2015 рік? Для оптимістів - ці події є свідченням здорової боротьби Старих та Нових еліт України. Для песимістів – це свідчення хаосу, роподілу всіх еліт за таборами, а не політичними цінностями, повернення до старих звичок та повторення помилок Помаранчевої революції. Але правда, як завжди, знаходиться десь посередині.

  1.        Із гарного:

Не дивлячись на деякі помилки та нездолані проблеми, більшість міністрів у Кабінеті Міністрів України та чимало керівників державних компаній є професіонально підготовленими до викликів економіки 2015-2016. Нам може подобатися чи ні їх ідеологія та ідеї, але вони точно мають аргументи на користь своїх рішень. Питання лише в тому, чи зможе ця професіональна більшість впроваджувати саме свої ідеї, обґрунтовані певної політичною філософією змін, чи змушені будуть піти на політичний компроміс із Парламентом, очільником Уряду, Президентом або МВФ.

Оновлений Парламент, попри свою строкатість та показну театральність, якою зазвичай прикривається відсутність саме професійних аргументів, теж функціонує. У цьому скликанні є чимало ідеалістичних та енергійних нових обличь, які просто таки змушені доводити, що вони можуть змінювати світ довкола них новими методами, є й ті, які вже довгий час мали ідеї конкретних змін, але тільки зараз отримали реальну можливість їх втілювати.

Президент України залишається бажаним гостем в усіх світових столицях, окрім, можливо, Москви. Але в останньому немає нашої вини. Не Україна є світовим траблмейкером 2015, а Росія. Гарант переважно займається геополітикою, забезпеченням миру на війні, принесеній із-зовні. Однак Президент вже час від часу виступає також і арбітром у внутрішніх державних конфліктах.

Чи не вперше в Україні всі гілки влади більш-менш готові до бою. Залишилося лише обрати правильний об’єкт для цього бою. І треба завжди пам’ятати, що найгіршим варіантом розвитку подій є якраз  боротьба один з одним.

Медіа, як правило, шанує більше негативні та скандальні події, але давайте також подивимося за що ще боролися та чого досягли у 2015 році:

-        Створення нових антикорупційних офісів;

-          Початок роботи нової поліції;

-          Децентралізація державного бюджету, яка вже принесла в місцеві бюджети у деяких випадках на 40% більше доходів;

-          Перехід до нової ліберальної моделі ринку газу;

-          Наявність політичної волі щодо поступової зміни системи встановлення тарифів на енергоносії на таку, яка визначається ринком, замість намагання отримати більше голосів на виборах;  

-          Відновлення валютних резервів та нечувана очистка банківської системи, яка вивела із ринку десятки кептивних та кишенькових банків, що нівелювали довіру до системи та вимивали кошти вкладників;

-          Дотримання всіх вимог щодо встановлення безвізового режиму із ЕС;

-          Перехід до нового типу управління та реалізації державних закупівель через систему електронних закупівель Prozorro;

-          Реалізація ключових кроків для зміни системи корпоративного управління державними компаніями (з міни у менеджменті компаній, законодавчі зміни).

Цей перелік, насправді, є лише вершиною айсбергу позитивних змін. І треба брати до уваги, що це відбувається на фоні реальної війни, яка потребує значної уваги. Але цього недостатньо і треба ще багато часу та зусиль, щоб люди в Україні почали відчувати зміни на собі щоденно.

До речі, візьміть кожну із цих змін і побачите, що вони ініційовані і впроваджені саме представниками Нових еліт: чи то посадовцями міністерств, новим поколінням депутатів, волонтерами, експертами громадянського суспільства. Вони добре знають як в теорії мало би бути. Старі ж “бувалі” еліти їм або не заважали, або ж їх прикривали, бо це приносило і їм політичні дивіденди.

2.        Із поганого:

 

Найбільшим розчарування цього року є те, що боротьба із корупцією реально не розпочалася. Люди чекають на розкриття існуючих схем, їх руйнування та покарання винних. А натомість, бачать показові виступи одних, які звинувачують інших. Згадаймо як боряться із корупцією в інших країнах – не на шпальтах газет, а у судових вироках. І тут немає кому дорікнути, окрім самих нас. Це Українська домашня робота.

Природньо, саме Старі еліти захищають статус-кво. Адже судові справи можуть завадити їх планам на майбутнє через деякі факти із минулого. Деякі із Старих еліт вже встигли «перефарбуватися» та задекларувати принципи Нових еліт. Частина з них, навіть, щиро. Але подолання корупції, як і багато інших проблем сучасного суспільства, повинні вирішуватись з урахуванням важливого принципу - правила мають діяти для всіх без виключення. Коли представники Старих еліт намагаються безкарно скористатись старими вигодами, навіть Нові еліти починають переглядати для себе правила. А такі намагання є.

Деякі недосвідчені, але амбіційні представники Нової еліти вже включились разом зі старими до складних політичних інтриг. Для когось з них це шлях до влади. Хтось навіть не усвідомлює свою роль у великій політичній битві Старих еліт за виживання. Представники Старих еліт в цей час роблять вигляд своєї активної участі у процесі реформ і виголошують гарні промови та залучають додаткову підтримку міжнародної спільноти, апелюючи до проведених «недореформ», які однак не почали діяти, а тому не загрожують їх інтересам. Але коли справа доходить до реальних реформ – ситуація раптово змінюється: це стає  для них холодним душем і вони всіляко намагаються їх відтермінувати. Навіть вдаючись до скандалів задля відвернення уваги.

 

3.        Із незворотнього:

На щастя, дешевий політичний театр та ігри за владу є нічим порівняно із реальним тектонічним зсувом, який стався у свідомості суспільства. До Майдану нам бракувало візії, ідентичності та єдності. Зараз більшість суспільства розділяє відчуття єдиної мети та гордість бути українцями. Сьогодні, як ніколи до того, ми готові та прагнемо взяти на себе відповідальність за свою долю. Мільйони українців готові до лучитись до вирішення сьогоденних проблем країни – чи то як волонтери, чи як солдати, чи як активні учасники політичних процесів або громадянського суспільства, працюючи над ідеями, або доєднавшись до роботи у державному секторі. Українська ідентичність вже не є суто у національності або мові, адже кожна друга людина на Майдані була російськомовною. Тепер ідентичність - у цінностях та єдності місії. Це все дуже нове для нашої країни.

У світлі гарного, поганого та незворотнього, я переконана що саме незворотнє переможе! Коли наші онуки читатимуть у підручниках про пост-Євромайданівську Україну, жодні скандали останніх місяців не будуть мати значення. Саме незворотнє змусить і Старі і Нові еліти об’єднатись для подолання поганого, від якого залежить і наша перемога у війні. Дороги назад для України немає. І в день, коли цей рік добігає кінця, я ще більше сповнена оптимізму щодо Європейського, демократичного та заможного майбутнього нашої країни у наступні роки!

 

З Новим роком та Різдвяними святами, Україно! Нехай погане лишається позаду, а попереду нас чекає виключно гарне, сповнене світла та нових перемог майбутнє!