Автор
Научный сотрудник отдела проблем межрегионального сотрудничества Института экономико-правовых исследований НАН Украины
Кнопки

Хто вирішує майбутнє України?

 
28.10.2015 10:58

Займаючись науковою діяльністю, яка як правило, передбачає участь у конференціях, форумах, круглих столах, доводиться постійно переміщуватися по території України. Їдучи поїздом, чи автобусом, обов’язково зустрінеться попутник, якого хвилюють питання майбутнього України. З власних спостережень можна виокремити питання, які найчастіше задають пересічні українці, останні два роки: Чому ми повинні до когось приєднуватися? Чому ми не можемо існувати самостійно, без Росії та ЄС? Задля чого нам наслідувати досвід Греції? Що робити з Донбасом? Які шляхи розв'язання національного питання можна запропонувати? Чому влада не чує жителів Донбасу? Чи повернеться Крим до складу України? Коли в державі наступить спокій, чи наступить він в загалі? Всі ці питання дуже болісні, і болить однаково як у західних так і східних областях, на півночі та півдні.

Чому питання є, а відповідей не знайшли?

Розмірковуючи далі, виникає питання, чому розуміння відносно існування проблем є, а відповідей, задля їх вирішення не знайдено? Можливо відповідей ніхто не шукає, а можливо, ми не здатні їх знайти? Можливо ми не достатньо розвинена нація, або нам бракує грамотності? Провідною світовою мережею дослідницьких університетів Юніверсітас 21 було оприлюднені дані чергового щорічного рейтингу національних систем вищої освіти [1]. Лідируючі позиції у рейтингу Юніверсітас 21 у 2014 році зайняли США і Швеція (відповідно, 1 і 2 місця з-поміж 50 досліджуваних країн), а серед постсоціалістичних європейських країн відзначилися Словенія (25 місце), Чехія (26), Угорщина (29), Польща (31), Сербія (34), Росія (35), Словаччина (37), Румунія (39), Болгарія (40), Хорватія (44). Україна здобула в 2014 році 42 місце, у тому числі за субіндексами: «Ресурси» – 28, «Середовище» – 43, «Зв’язки» – 44, «Результати» – 38. Порівняно з місцями в минулорічних рейтингах, Україна впродовж останніх двох років погіршувала свої рейтингові позиції (у 2012 році – 25 місце серед 48 країн; у 2013 році – 35 місце з-поміж 50 країн). Розглянувши детальніше вплив окремих факторів, у розрізі складових субіндексів і вихідних показників, які визначають рейтинг України у поточному році, з’ясувалося, що обсяги інвестицій в науку і освіту, видатки українських ВНЗ на дослідження і розробки, сукупні витрати на вищу освіту, та інші показники, сприяють формуванню низького рейтингу. Що стосується освітнього потенціалу, то це одна з небагатьох конкурентних переваг України на теперішньому переломному етапі нашої історії, про це свідчать результати опитування 2032 респондентів, які надав Київський міжнародний інститут соціології в Україні. Повну вищу освіту мають 25,1% жінок (і 22,6% чоловіків), 27,8% навчалися в технікумах (і 26,9% чоловіків), 24% закінчили середню школу (15,6% чоловіків). Початкову освіту мають 3,6% жінок і (1,1% чоловіків). Про це також свідчать дослідження Юніверсітас 21 . Якщо взяти Київ, то кожен сотий мешканець столиці України має науковий ступінь. Це найвищий показник у державі. Про це повідомляє журнал WeeklyUa, який опублікував рейтинг українських регіонів «Де в Україні жити добре». Рейтинг ґрунтується на результатах першого посткризового дослідження якості життя в Україні, проведеного Міжнародним центром перспективних досліджень (МЦПД). Резюмуючи вище зазначене, можна констатувати – гіпотеза, щодо безграмотності пересічних громадян, не підтвердилась.

Чому ми повинні до когось приєднуватися? Чому ми не можемо існувати самостійно, без Росії та ЄС?

Дуже актуальне питання. Виходячи з попередніх фактів, теоретично, ми можемо все. Розглянемо чи можливо залишатися самостійними практично. В якості прикладу можна скористатися парадоксом Швейцарії, яка зберігає свій уклад всупереч і політкоректності, і англосаксонському «еталону» демократії. Тим більше, що швейцарці багато в чому є еталоном для всього світу, як в політиці та економіці, так, і в національно-релігійних питаннях.

Постійний нейтралітет Швейцарії виник в результаті підписання чотирьох міжнародно-правових актів: Акту Віденського Конгресу від 8 (20) березня 1815 року, Додатків до Акту Віденського Конгресу № 90 від 8 (20) березня 1815, Декларації держав про справи Гельветичного Союзу й Акту, щодо визнання і гарантії постійного нейтралітету Швейцарії та недоторканності її території. На відміну від інших країн, які обрали подібний шлях виключно під впливом зовнішніх факторів (наприклад, як результат поразки у війні), нейтралітет Швейцарії сформувався і з внутрішньополітичних причин: нейтралітет, ставши об'єднуючою націю ідеєю, сприяв еволюції її державності від аморфної конфедерації до централізованого федеративного устрою [2].

За роки політики постійного збройного нейтралітету альпійській республіці вдалося уникнути участі у двох спустошливих світових війн і зміцнити свій міжнародний авторитет, у тому числі шляхом здійснення численних посередницьких зусиль. Принцип підтримки зв'язків «між країнами, а не між урядами» дозволяв вести діалог з усіма, незалежно від політичних чи ідеологічних міркувань.

Швейцарія представляє треті держави там, де у них перервані дипломатичні відносини, наприклад, інтереси СРСР в Іраку в 1955 році, Великобританії в Аргентині під час англо-аргентинського конфлікту 1982; в даний час Швейцарія представляє інтереси США на Кубі і в Ірані, інтереси Куби в США, інтереси Російської Федерації в Грузії після розриву дипломатичних відносин між цими країнами в 2008 році. Швейцарія надає «добрі послуги», надаючи свою територію для прямих переговорів між учасниками конфліктів (Нагірно-Карабахської, Абхазької і Південноосетинської проблем, Кіпрське врегулювання і т. д.).

З усіх існуючих в сучасному світі видів нейтралітету швейцарський - найбільш тривалий і послідовний. Сьогодні Швейцарська Конфедерація не входить ні в один військовий альянс, ні в ЄС. В останні роки, у зв'язку зі змінами в Європі та світі, в уряді і громадській думці набирає силу настрій на користь посилення інтеграції з ЄС і більш гнучкою трактування принципу нейтралітету.

У травні 2004 року підписано «другий пакет» секторальних договорів ЄС-Швейцарія, який, разом з «першим пакетом» (набрав чинності 1 червня 2002 року), є свого роду альтернативою вступу Швейцарії до ЄС. В рамках загальнонаціональних референдумів, що пройшли в 2005 році, народом Швейцарії позитивно вирішено питання про приєднання Швейцарії до Шенгенської і Дублінської договорам (угоду про це з ЄС входить у «другій пакет»), а також про поширення положень Договору про свободу переміщень між Швейцарією та ЄС (входить в «перший пакет» секторальних договорів) на нових членів ЄС, що вступили в Союз в 2004 році. Разом з тим, прийнято рішення вважати питання про вступ Швейцарії в Євросоюз не «стратегічною метою», як раніше, а тільки «політичної опцією», тобто можливістю. У 1959 році Швейцарія стала однією з країн-засновниць ЄАВТ, в 1972 р увійшла в Європейський економічний простір, у 2002 р - в ООН.

На сьогоднішній день основу загально швейцарської влади складає система квот. В уряді і парламенті порівну католиків і протестантів, мовні групи представлені у відповідності зі своєю чисельністю. Президент конфедерації обирається на один рік, і представники різних громад змінюють один одного. Крім того, свої закони, суди і міністерства є в кожному кантоні, які мають право організовувати і свої референдуми. До речі кажучи, останні проходять в країні кілька разів на рік. Будь-яке важливе рішення може набрати чинності лише при схваленні його населенням (будь то входження в ООН або питання легалізації наркотиків). А в деяких місцях важливі питання досі вирішуються на загальному сході населення. У результаті країні з безліччю мов і діалектів, з неоднорідним релігійним складом не грозить розпад. Ніяких потужних сепаратистських рухів в країні немає.

Підводячи підсумок можна з впевненістю констатувати, що самостійне існування окремих держав, це не казка, а реальність.

Задля чого нам наслідувати досвід Греції?

З огляду на те, що негативний досвід, це все ж таки досвід, і можливо дуже цінний, розглянемо розвиток подій ще однієї європейської держави. У Євросоюзі є «дивна» країна — Греція. Греція може похвалитися освіченим населенням, традиціями ринкової економіки та — з 1980 року — грантами та субсидіями від ЄС загальною сумою приблизно 200 млрд. євро . Жодна інша країна-учасниця Євросоюзу не отримала такого обсягу інвестицій у сучасну інфраструктуру. Греція могла б стати економічним локомотивом регіону. Натомість, з 2008 року країна перебуває у складному економічному становищі, що, крім іншого, свідчить про серйозні структурні проблеми.

З податково-бюджетної та адміністративної точки зору Греція є надзвичайно централізованою країною. Лише 0,7% усіх податкових надходжень спрямовуються до місцевих бюджетів, тоді як в середньому в Європі — 10,6%. Місцева влада Греції має дуже мало повноважень. Будь-яке питання — чи то планування території, чи реєстрація нового бізнесу, а чи отримання дозволу на забудову — вирішується у непрозорий спосіб через Афіни, а не на місцевому рівні. Внаслідок такої надмірно централізованої бюджетної та адміністративної структури місцеві органи влади фактично не переймаються розвитком місцевого бізнесу, оскільки всі податкові надходження спрямовуються до Афін і далі використовуються на потреби муніципалітетів, які найбільш успішно лобіюють свої інтереси в столиці. Природно, місцевому політичному лідерові не має сенсу інвестувати свій час у розвиток місцевого бізнесу: набагато вигідніше витратити час на лобіювання в Афінах [3].

Деякі європейські економіки з доходом на душу населення нижчим, ніж у Греції, серйозніше постраждали під час фінансової кризи 2008 році, проте відновились набагато швидше, і деякі з них — навіть без зовнішньої підтримки. Литва, Латвія, Естонія пережили падіння ВВП до 15%. Словенія, вже будучи членом Єврозони, набагато більше постраждала від кризи 2008-2009 років, ніж Греція. Фінляндія та Швеція зіткнулись з економічною депресією на початку дев’яностих років. Усі ці країни самі повернулись на шлях стабільного зростання, і зараз є прикладом інноваційних економік, залишаючи позаду інших членів ЄС.

На відміну від Греції, країни Балтії, Словенія, Фінляндія та Швеція, мають високий рівень децентралізації. Істотна частка податкових надходжень від місцевої економічної діяльності (наприклад, податок на доходи фізичних осіб чи на прибуток підприємств) спрямовується до місцевого бюджету, а місцеві адміністрації наділені широкими повноваженнями (і відповідають за надання таких послуг як дошкільна та початкова освіта, піклування про літніх людей тощо).

Відповідь питанням на питання

Для того, щоб відповісти на решту питань, кожен українець повинен усвідомити, що від нього залежить майбутнє Донбасу, Криму, України. Узагальнений досвід розвитку подій європейських країн це доводить. І зовсім не важливо, що говорять політики та ЗМІ. Інтегрувати в ЄС, чи митний союз. Головне чітко розуміти чого ми бажаємо, критично мислити та не чекати, що наші проблеми будуть вирішувати сторонні особи, починати діяти в напрямі розбудови омріяного майбутнього.

Список використаних джерел:

1.                T he leading global netwok of reseacrh universities fo the 21 centuris U21 Ranking of National Higher Education Systems [Electronic resource] - Access: http: //www.universitas21.com/article/projects/details/152/u21-ranking-of-national-higher-education-systems

2.                Switzerland [Electronic resource] - Access: http://swtzrlnd.blogspot.com/2011/07/swiss-foreign-policy.html

3.                VoxUkraine Тимофій Милованов (Пітсбурзький університет), Роджер Майєрсон (Університет Чикаго, лауреат Нобелівської премії з економіки 2007 року), Жерар Ролана (Каліфорнійський університет, Берклі) Розумна Децентралізація: Шлях до Економічного Процвітання [Електроний ресурс].- Режим доступу: http://voxukraine.org/2015/08/25/smart-decentralization-a-bottom-up-path-toward-functioning-institutions-and-economic-prosperity-ukr/

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Точка зрения редакции портала ЛІГА.net и Информационного агентства "ЛІГАБізнесІнформ" может не совпадать с точкой зрения авторов блогов и комментариев к ним. Редакция портала не отвечает за достоверность таких материалов, а портал выполняет исключительно роль носителя
Популярные теги
Iryna Berezhna PR адвокат Адвокат Морозов адвокатура Азаров Александр Прогнимак АТО банк банки банкротство бизнес бізнес будущее украины бюджет БЮТ валюта Васильев ВВП верховна рада Верховная Рада вибори війна влада власть война выборы газ геннадий балашов Гонтарева государство гривна Гройсман гроші ГФС демократия деньги депозит депозиты децентралізація доллар Донбас Донбасс доходы ДТП ДФС евроинтеграция евромайдан европа економіка ЕС євромайдан ЄС жизнь ЖКГ жкх закон законодательство законопроект зарплата Земля импорт инвестиции инвестиции в экономику интернет Ипотека Ирина Бережная Ігор Ткачук Ірина Бережна кабмин кадры карьера киев Київ Китай Кличко Кодекс законів про працю України конституция Конституція Конституція України коррупция корупція кредит кредиты кризис Крим Крым культура курс люстрация люстрація Майдан маркетинг маркетинг юридических услуг МВФ менеджмент налоги налоги украина налоговые споры Налоговый Кодекс народ НАТО наука нафтогаз НБУ НДС недвижимость Николай Гольбин образование общество Одесса Олександр Горобець оппозиция отмена налогов охрименко Павло Петренко парламент партия регионов ПДВ персонал податки податкові спори политика политтехнологии політика Порошенко правительство право право на працю працедавець працівник президент Прогнимак прогноз Программа социально-экономического развития Украины прокуратура психология денег психология успеха публічний аудит путин Путін работа революция режим Януковича рейдерство реклама рекрутинг Реформа реформи реформы Росія россия Руслан Сольвар рынки свобода сепаратизм СМИ соціально-економічні права строительство студент суд судебная практика судова практика судова реформа судовий захист США таможня тарифи тарифы Тигипко Тимошенко Ткачук трудовий договір трудовий договір. трудові відносини УКБС Украина украина будущее україна Укрпочта Укрпошта управление уровень жизни людей Уряд финансы экология экономика экономика украины эксперт по миграции экспорт энергетика юрист Ющенко янукович Яценюк