Чому на податкову пеню не поширюється строк позовної давності?

 
Аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що Стягнення неустойки (пені, штрафів) в цивільних правовідносинах обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Зазначену позицію підтримує Верховний суд України  у справі № 6-474цс16.  Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-3006цс15 та від 25 травня 2016 року у справі № 6-1138цс15. 

 
Проте податкове законодавство, а саме ст. 102 Податкового кодексу, встановлює строк давності до податкового боргу - 1095 днів ( 2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу). Проте п. 102.4 цієї статті встановлює, що у разі якщо грошове зобов'язання, нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у п. 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів, з дня виникнення податкового боргу. 

 
Податковий борг, у тому числі пеня та штрафи, нараховані на податковий борг, стосовно якого минув строк давності вважається безнадійним боргом та підлягає списанню (стаття 101 Податкового кодексу України).

Тобто, строк давності для застосування податкової пені, встановлений Податковим кодексом, становить 1095 днів, якщо протягом цього строку контролюючий орган не визначає сумму податкового зобов'язання та не вчиняє жодних дій для погашення податкового боргу. 

 
Проте прямого встановлення строку позовної давності для пені податковим законодавством не передбачено.  Застосування такого роду пені не відповідає принципу справедливості. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні діє принцип верховенства права та Конституція України має найвищу юридичну силу. 

 
Справедливість є однією з основних засад права і має забезпечувати рівний юридичний масштаб поведінки держави та платників податків. Нормативне регулювання пені, є не повним, а отже протиправним. Розглядаючи питання, серед іншого, стану нормативного регулювання валютної пені, Конституційний Суд України у Рішенні від 30.05.2001 року у справі № 1-22/2001 зазначив, що притягнення до юридичної відповідальності має здійснюватись у певному порядку, на підставі процесуальних норм, що регламентують провадження у справі про порушення юридичними особами норм законодавства. У більшості випадків законодавець, як правило, обмежується визначенням змісту правопорушення та санкцій, суб’єкта правопорушення, органу, який накладає стягнення та органу, до якого оскаржується рішення, не вирішуючи, зокрема, питань щодо строків притягнення до такої відповідальності, строків застосування заходів впливу, порядку оскарження рішень про накладення стягнень тощо. Стан реагування притягнення юридичних осіб до відповідальності, зокрема щодо визначення строків застосування до них заходів впливу, Конституційний Суд України вважає неповним і таким, що не відповідає конституційному визначенню України як правової держави. 

 
Отже Конституційний Суд України не обмежується лише вузьким тлумаченням норм щодо притягнення особи до юридичної відповідальності, а визначає, що закон має вирішувати питання відповідальності в комплексі: визначити строки притягнення до відповідальності, прядок оскарження санкцій і т.д. Відсутність комплексного такого регулювання є протиправним (не відповідає визначенню України, як правової держави). Таким чином, питання застосування до осіб податкової пені не регулюється належним чином, а відсутність повного регулювання зазначеного питання є протиправним.