Свобода у школі: чи це можливо і що з цим робити?

Свобода і школа – написані поруч ці два слова здатні викликати легкий когнітивний дисонанс. Адже школа є однією із легітимізованих форм суспільного примусу. В даному разі – до освоєння набору навичок, що визнані важливими заради досягнення якихось грандіозних цілей. З біологічного огляду це «загрожує» формуванням нейронних зв’язків у заданому напрямку, обмеження вільного часу, тощо. З іншого боку – у кожному суспільстві (державі) є місце і для свободи – навіть з тієї банальної причини, що чим більше функцій необхідно контролювати, чим більше уповноважених (чи узурпованих) органів, тим більше витрат на ці здійснення цих функцій. Це означає, що менше ресурсів витрачається на розвиток. Так суспільство тотального контролю – не найкраще місце для креативу, інновацій та винахідництва. Отже, країни з позитивним балансом свободи і примусу виявляються більш успішними в економічному і статусному вимірах. А раз свобода має місце, то нею необхідно навчати користуватися. Зокрема у школі. В українські школи довгий час залишалися переважно дисциплінарними закладами, відтак, заявлена тема виявляться дуже навіть своєчасною.

Найстарша учасниця конференції Ене-Сільвія Сарв з З Естонії , яка у свої 70+  є незалежним експертом(INNOVE Est, а до того викладала і досліджувала педагогіку у Талінському університеті, почала свій виступ з банальної на перший погляд тези: «школа, вчитель і батьки працюють на 50 років у майбутнє  – сьогодні, кожної хвилини, на кожному уроці,  створюємо суспільство і світ наших дітей, онуків і правнуків». Як і Пані Сарв, більшість спікерів були або з позашкільної системи, або з країн, де свободи у школі було історично більше. Якщо вдуматися: сьогоднішня когорта педагогів в Україні або безпосередньо сформовані в ті часи, коли свобода у школах, та й взагалі у суспільстві була вкрай регламентованою, або виховані людьми «старого гарту»

Загалом розгляд таких питань як свобода, де немає однозначних і готових відповідей варто розпочинати із запитань і уточнень, що і зробив Михайло Крікунов, декан Київської бізнес-школи. Він поставив такі запитання: про чию свободу йдеться? До якої міри допускається свобода? Свобода чи свободи? Свобода чого і для кого? Свобода як якість, ціль чи інструмент? Наївно було б очікувати від кожного з експертів вичерпної відповіді на ці системні запитання. Однак у практично кожного з презентаціях розсипано чимало цінних інсайтів із яких кожен, хто наважується виходити за рамки школи-колонії може зібрати власну картинку чи мапу.

Скажімо мені йшлося про систему оцінювання. Адже спосіб підсумкового оцінюватимуть учасників навчального процесу наприкінці певного циклу: чверті, семестру, року, базової чи старшої школи дуже істотно впливає на те куди спрямовуватиметься їх основна увага і чим вони перейматимуться: дослідженням, формулюванням оригінальних запитань, гіпотез, ідей, пошуком нових царин для застосувань знань чи запам’ятовуванням готових відповідей і підготовкою до стандартизованих тестів. Якщо все навчання зводиться до останнього то усі навички компетентності як-от вміння критично мислити, творчо підходити до розв’язання проблем і співпрацювати з іншими, тощо виявляються не таким вже й потрібними, як і сама свобода. Пропозиція з якою, я приїхав на конференцію полягає у тому, щоби замість видачі атестатів з оцінками та сертифікатів ЗНО освітні інституції допомагали формувати персональний освітній профайл і наприкінці навчання перевіряли його якість і потенціал до реалізації у самостійному житті. Зокрема для цього і потрібна свобода у навчальному процесі.

Як саме здійснити перехід від теперішньої каральної за своєю суттю системи оцінювання до нової, що заснована на позитивні мотивації і зворотньому зв’язку наразі залишається виглядає як квест. Поділюся кількома інсайтами, в яких я побачив підказки на розташування «ключа» і  що для мене стали підтвердженням доречності ідеї індивідуального освітнього профайлу.

Про природу мотивації. Особливість дітей шкільного віку полягає у тому, що префронтальна кора, яка відповідає за формулювання цілей, самоконтроль і волю перебуває у процесі формування. Як же їх спонукати  навчатися і виконувати завдання, сенс яких, вони не завжди розуміють? На допомогу приходить старий добрий метод «палиці і моркви». Нагороджуйте за поведінку, яка вам потрібна, і карайте за поведінку, яку ви не схвалюєте – наполягав у свій час Генрі Форд. Для конвеєру працює більш-менш, а от для розв’язання творчих завдань – ні. Доречи, підтверджено ще у 1930-х роках експериментами Карла Дункера. Суть полягає у тому, що двом групам студентів давалися завдання, в яких необхідно було проявити винахідливість в обмежених часових рамках з обмеженою кількістю предметів. Одну з них мотивували грошима, драйвером іншої був лише інтерес. І друга давала раду із завданням значно успішніше. Дослідники це пояснюють тим, що зовнішня мотивація дозволяє мобілізувати волю, а от стимулювати креативність варто іншими шляхами. Адам Олійник директор шкільного комплексу в містечку Радзинь Хелмінському у Польщі, переконаний, що трьома китами внутрішньої мотивації є мета, автономія та змагальність. Перше полягає у приналежності до чогось значимого і тривалого, друге – у бажанні керувати власним життям, третє – к бажанні стати кращим. На підтвердження своїх спостережень і досвіду польський педагог наводить один з висновків Організації економічного розвитку і співробітництва: "Коли ви застосовуєте інтелектуальну комбінацію автономії та відповідальності, як правило, підвищується рівень навчання учнів". Отже варто підтримувати допитливість учнів і дати їм змогу довести свої амбіції.

Але чи знайдеться у дорослому житті місце роботі із сенсом, чи є такі організації, де цінують унікальність, а не лише слухняність чи ефективність. Спостереження за змінами управлінської культури, підтверджує, що так. Більш того, організація, де співробітники працюють відповідно до властивої їм системи цінностей розкривають власну креативність і реалізують потребу в саморозвитку є економічно успішнішими і продуктивнішими.  Такий тим організацій ще називають бірюзовими. Вони діють на основі чітких правил, але останні є досить простими і гранично доцільними. Скажімо: кожен має право ухвалити будь-яке рішення, якщо: а) візьме на себе повну відповідальність за нього; б) ніхто не повідомить про право вето; в) к випадку невдачі: усуне наслідки і причини. Прикладом навчального закладу, що діє на таких засадах є Берлінська євангелічна школа. Та і власне шкільна система, яку очолює пан Адам Олійник теж прагне до такої культури.

Якщо важко впливати відразу на всю школу, варто починати із атмосфери класу. Якщо порівняти вчителя із управлінцем, то саме атмосфера є об’єктом менеджменту для нього. Ене-Сільвія Сарв означила такі продуктивної атмосфери у класі: підтримка з боку учителя, відчуття безпеки,  узгодженість і ясність правил та очікувань, орієнтація учнів на досягнення, позитивні стосунки із одноліткам, внесок учнів у процес ухвалення рішень, новизна та актуальність освіти і навчання. Моніторинг атмосфери у класі і клімату шкіл у Естонії проводиться з 2007 р. За результатами виділили три типи навчальних закладів: «успішні-теплі-життєздатні», менш успішні, теплі, в яких є місце певному відчаю; середньоуспішні-холодні-такі, що виживають (Ruus, Veisson 2007: 56-58).

Однак що робити, де все ж занадто багато перешкод, щоби змінити як атмосферу класу, так і клімат школи, а часто ще й якісні вчителі недоступні (як-от в Африці, чи багатьох великих містах Індії?) Індійським педагогом-інноватором Сугатом Мітрою запропонована система, що отримала назву SOLE (від self-organized learning environment). Концепт, побудований на тому, що студентам дають інструменти для досягнення успіху, дорослі ж спиняються і "спостерігають, як відбувається навчання". Щоправда для цього потрібен надійний доступ до інтернету, співпраця між учнями, та заохочення і захват. Для цього 2014 було платформа SchoolofCloud, покликана допомагати  педагогам, батькам та лідерам спільнот підтримувати і скеровувати у навчанні молодих людей, які навчаються самотужки. На сьогодні платформу адмініструють SOLECentral в Університету Ньюкасла та глобальний центр досліджень і практики SOLE, який очолює Сугат Мітра. Це лише один з прикладів, які навела у своїй презентації Ірена Пранскевічуте, освітній консультатнт та тренер з Литви, докторантка Вільнюского технологічного університету.

Отже свобода вривається в освітнє середовище, способи і методи навчання змінюються, одночасно трансформуються ринки праці і бізнес-процеси. Аби розібратися з усіма цими викликами їм необхідно спочатку розібратися зі своїми потребами та очікування, структурувати свій досвід та активи. Одним із інструментів навігації у турбулентному світі для них і покликаний стати індивідуальний освітній профайл, що, своєю чергою, стане частиною масштабної екосистеми навчання та самовдосконалення впродовж життя