Індивідуальні освітні траєкторії як індикатор і рубікон

  До найпрогресивніших положень нового Закону «Про освіту» можна віднести право здобувачів освіти на індивідуальну освітню траєкторію та право педагогів на педагогічну свободу. Перше реалізується, зокрема, через вільний вибір видів, форм і темпу здобуття освіти, закладів освіти і запропонованих ними освітніх програм, навчальних дисциплін та рівня їх складності, методів і засобів навчання.   Друге - дає право педагогічним працівникам обирати де і у кого проходити підвищення кваліфікації, а також – право на розробку авторських навчальних програм або освітніх методик.

Синхронна реалізації цих норм може запустити трансформаційний сценарій розвитку системи освіти (про який писалося у Прогнозі «2018: виклики та можливості»). Разом з тим і блокування таких можливостей може відбутися навіть не навмисно. Просто через те, що вони відсутні в системі уявлень і не підкріплені  відповідними звичками. І з цим якраз найскладніше. Адже вони не формуються лише за на явності інструкції. 

Імплементація Закону України «Про освіту» передбачає    розробку і погодження близько 100 нормативно-правових актів включаючи типові програми, критерії оцінювання результатів навчання тощо. А це - тисячі фахівців і зацікавлених сторін, чиї цінності, досвід, прагматичні інтереси можуть суттєво відрізнятися. Як узгодити між собою цю багатовекторність? Як на мене тут можна застосувати досить простий критерій: не нашкодь поколінню, яка навчається. Тобто не нашкодь майбутньому – суспільства до якого належиш, а значить – своєму майбутньому. Що це означає на практиці? Кожне рішення, документ, нова норма мають розширювати діапазон шансів і можливостей, доступних учасникам освітнього процесу. 

Для вирощування нових моделей мислення і поведінки потрібне середовище із інтенсивними зворотнім зв’язком. Своєрідними інкубатором для нової педагогічної культури став рух EdCamp Ukraine – частина світового руху, що зародився 2007 року у Філадельфії. Саме українська спільнота найпотужніша в Європі і третя за чисельністю у світі. За цей рік з лютого по червень має в країні має відбутися майже 40 подій у форматі miniEdCamp. Тему Індивідуальна освітня траєкторія: простір освітніх можливостей обрали лише у Рокосово на Закарпатті. Координаторці Галані Тодавчич та її колегам вдалося зібрати дуже потужну команду спікерів і досить вмотивовану аудиторію. Що ж вдалося з’ясувати за один день з півтора сотнями учасників? 

Увесь попередній досвід і стереотипи поведінки базується на тому, що освіта – це те, що відбувається у закладах і по вертикалі контролюється органами влади. У цій моделі – школа є режимним об’єктом, де місце учня чітко зафіксовано у часі і просторі аж до парти, за якою він має сидіти. Прогрес навчання обумовлений просування через жорстку канву, заданою програмою. Контрольні зрізи відбуваються кожного дня. Відхилення з боку педагога або відставання з боку учня караються – низькими оцінками або дисциплінарними стягненнями. Відповідно і одні, й  інші на підсвідомому рівні засвоюють, що мало що залежить і потрібно лише швидше пройти визначеним коридором не намагаючись нічого змінити.

Найпоширеніше очікуванням молодих людей, які проходять крізь таку систему полягає у тому, що їх і далі хтось буде їх вести, вказуючи що і коли робити. Але у бізнесі і суспільному просторі все менше ніш для працівників з мінімальним рівнем зацікавлення та інціативи. Найбільше цінуються ті, хто готові братися за складні проблеми, пропонувати власні рішення і нести за них відповідальність, самостійно плануючи щоденні кроки.

Для того, щоби школа стала тим простором, де молоді люди готуються до самостійного життя – а саме у цьому суть концепції НУШ – не достатньо змінити методики викладання чи програми. Їх потрібно змінювати від розуміння того чим є освіта в сучасному світі. Події формату EdCamp передусім є терапією, що повертають волю до ініціативи і створюють середовище взаємозаохочення. Чим більше педагогів пройде через цей рух, тим легше їм буде довести колегам, адміністрації та батькам своє право на експеримент та інновації. 

І починається це з того, що кожен і кожна мають  обрати для себе прийнятні інструменти для роботи допомагають експертні панелі. А оскільки на одній паралелі від 10 і більше експертів, то  тут теж учасники і учасниці опиняються перед дилемою. Для цього є такий формат як SpeedGeeking, де кожен з експертів формує навколо себе власну аудиторію.

Особисто я на EdCamp в Рокосово приїхав з презентацією моделі індивідуального освітнього профайлу (EdID). На мою думку, перехід з лінійного бального оцінювання на формування і захист профайл дозволить повернути у школу мотивацію до навчання, адже з портфоліо виконаних проектів у учнів з’являється відчуття, що вони навчаються передусім для себе. З портфоліо у них набагато більше шансів переконати потенційного роботодавця, здобути грант, знайти партнерів чи сформувати команду, потрапити на солідні міжнародні конкурси, вступити до університетів світового класу. А головне – вони чітко розуміють чого навчилися і як застосовувати набутий досвід і знання, яких помилок не повторювати, і над чим попрацювати. Значну частину роботи з групою присвятив механізму формування і підтримки допитливості, креативності, цілепокладання. 

Побудова траєкторій через формулювання персональних цілей – на цьому зосередила увагу  Ольга Казакова, методист і викладачка приватної школи “School Horse Club SP”. Як досвідчений тьютор вона продемонтсрувала як пройти через  каскад запитань, щоби обрані цілі були справді внутрішньо бажаними. Використання цифрових платформ для навчання та доступу до контенту – це абсолютний козир команди EdEra, яку представили Ілля Філіпов та Олександр Папіш. Але перш ніж переходити від ідей до цифри вони проходять кілька ретельних кіл спостережень і живого спілкування.

Оксана Клепуц, директорка школи с. Козьова на Львівщині продемонструвала як через технологію змішаного уроку досягнути більшої залученості учнів і створити ситуацію взаємонавчання, а вчителю дати більше гнучкості і містя для креативу та індивідуальних підходів.

Одна з проблем педагогів, які працюють у загальноосвітніх школах у тому, що вони "родом" із дуже уніфікованого середовищі. Повернутися до власної персональної унікальності (а без цього не зможуть розкрити особистість учнів). На психологічному супроводі вчителів зосередилися психолог Марина Лемак.

Отже, в Рокосовому завдяки, організаторам, спікерам, проактивним педагогам зроблено дуже істотний крок до розуміння того чим є і чим може стати індивідуальна освітня траєкторія; як почати її формувати вже тепер, не чекаючи розпорядчих актів від МОН. І що є оцінним цей колективний досвід дає добру основу для напрацювання практичних пропозицій, які можуть істотно збагатити нормативно-праву базу і розширити діапазон можливостей, що нею передбачений. 

З втілення індивідуальних освітніх траєкторій може відбутися запуск трансформаційного сценарію в освіті . Однак саме цю можливість найлегше заблокувати бюрократичними перепонами, що досі, на жаль, і відбувалося.

 Сподіваюся ситуація із учасницьким «декодуванням» поняття «індивідуальна освітня траєкторія» на EdCamp Rocosove, нарешті створить позитивний прецедент сталих змін.