блоги

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
24.03.2018 08:57

Комфортне місто

Михайло Поживанов Голова фонду муніципальних реформ "Магдебурзьке право", народний депутат України 4-х скликань, професор, доктор технічних наук

Кожен містянин заслуговує на те, аби жити в комфортному, безпечному та затишному середовищі. Це аксіома, яка не потребує жодних обґрунтувань. Особливо актуально це на тлі останніх опитувань, які показали, що 92% українців відчувають ситуацію в державі як н

Кожен містянин заслуговує на те, аби жити в комфортному, безпечному та затишному середовищі. Це аксіома, яка не потребує жодних обґрунтувань. 

Особливо актуально це на тлі останніх опитувань, які показали, що 92% українців відчувають ситуацію в державі як напружену. А 37% не сподіваються на зміни на краще, й кожен четвертий хотів би, аби його діти жили за межами України. 

Все це – глобальні проблеми, рішення яких знаходиться в компетенції українського уряду, парламенту, президента. Проте кожен міський голова може зробити на своїй посаді все, від нього залежне, аби бажання жити й ростити дітей саме в цьому конкретному місті зміцнювалося й передавалося у спадок. Ба навіть більше: він не тільки може, але й повинен це зробити. Бо інакше немає сенсу в утримуванні такої людини на мерській посаді за бюджетний кошт. 

Але, як кажуть психологи, для того, щоб почати лікувати хворобу, її спочатку слід визнати. Це – перший і абсолютно необхідний крок до одужання. Слід відкинути амбіції та особисті образи й об’єктивно оцінити масштаб проблеми.

Якщо говорити конкретно про Київ, то я пригадую, як мер Віталій Кличко болісно сприйняв вбивчий для Києва рейтинг, за яким наше місто пасе задніх – причому в буквальному розумінні. Як відомо, журнал The Economist розмістив Київ у десятці найгірших столиць світу – у хвості списку та у компанії охоплених війною африканських міст.

А найкращим The Economist вже сьомий рік поспіль визнає австралійський Мельбурн. За іншим же рейтингом серед міст світу лідирує австрійський Відень. Чому ж Київ – не Відень? Мабуть, вся справа – у рівні комфорту, безпеки та задоволенні усіх базових людських потреб – від медицини та освіти до відпочинку та розваг. 

Ті ж, хто вважає, що Київ дасть фору Ірпеню чи Броварам, чи іншим маленьким містам на Київщині чи деінде в Україні, в принципі, мають рацію, от тільки їхня головна помилка полягає в тому, що порівнювати треба не з Ірпенем. А з тими точками на світовій мапі, де всі ці базові потреби задоволені якщо не на 100%, то хоча б на 50%.

Але про які потреби йдеться? Ми всі знаємо «піраміду Маслоу», де над фізіологічним мінімумом – потребою дихати, їсти, пити й відпочивати – міститься потреба у безпеці та охороні здоров’я. Отож, гадаю, усі погодяться зі мною в тому, що сучасне місце має бути передусім безпечним. 

Під безпекою я розумію не лише зведений до нуля (або майже) рівень злочинності. Зрештою, це – сфера відповідальності поліції. Але безпека – це також й можливість пройти зимовою вулицею, не послизнувшись на вкритому ожеледдю тротуарі й не зламавши собі кінцівки. Безпека – це також й прогулянки у вітряну погоду, коли міськими службами підрізані та взяті на контроль всі старі дерева, чиє гілляччя не падає на голову і не калічить перехожих.

Безпека – це також вчасно відремонтовані чи замінені ліфти у багатоквартирних будинках. Безпека – це відсутність незрозумілих покинутих довгобудів, які не тільки псують зовнішній вигляд міста, а й перетворюються на руїни, котрі ризикують обвалитися в будь-який момент. 

Поняття безпеки йде поруч із потребою у дбанні про власне здоров’я. Та якщо в глобальному розумінні охорона здоров’я – це знову таки прерогатива профільного відомства й сфера відповідальності профільного міністра, котрий має право (й обов’язок!) затівати реформи абощо, то на рівні міста влада має бодай сприяти побудові та відкриттю нових лікувальних закладів, але не лише їх одних. Здоров’я – це також й нові стадіони, нові басейни, нові парки, нові велодоріжки, місце для тренувань та активного відпочинку.

Здоров’я та безпека – це наявність у місті пандусів для людей з особливими потребами, а також для батьків з дитячими візочками. Здоров’я та безпека – це вирішена раз і назавжди проблема хаотичного паркування автомобілів, котрі займають пішохідну зону і роблять прохід по ній справжнім квестом (особливо, якщо знову таки йдеться про людей з особливими потребами).   

Такі питання якраз під силу міському голові, він повинен їх вчасно та ефективно виконувати. Між тим якщо говорити, зокрема, про Київ, то слід відзначити, що в столиці України лише 2% від усіх можливих маршрутів є велосипедними. Амбітне бажання чинного мера пересадити містян на велосипеди так і лишилося нездійсненим прожектом. Не кажучи вже про те, що в Києві – на відміну від інших європейських міст – повністю відсутня культура прокату велосипедів, що, між іншим, також могло б сприяти наповненню міського бюджету.

Зрештою, здоров’я та безпека громадян – це також і розв’язана проблема вивозу та утилізації сміття. Аби громадяни не дихали не потрібними їм випарами і не страждали від смороду. Як позбутися сміттєвої біди? Треба виконувати законодавство, що зобов’язує нас до сортування відходів на рівні кожного окремого будинку, усунути монополістів, котрі перетягають ковдру на себе, пропонуючи свої послуги з вивозу сміття та активно залучати інвестиції для побудови переробних підприємств. 

Сучасне місто має бути привабливим для капіталовкладень, й іноземних зокрема. А це означає, що в ньому має бути подолана корупція бодай на місцевому рівні. 

Нарешті, щоб закінчити з темою безпеки та здоров’я мешканців, бодай побіжно зачеплю міську екологію. Для Києва, зокрема, ця проблема стоїть дуже гостро. Цілий ряд шкідливих підприємств – сміттєспалювальний завод «Енергія», бортницька станція аерації – позбавлені сучасного устаткування і просто приречені загрожувати місту екологічною катастрофою. Але й це ще не кінець історії, адже через безконтрольну забудову міста в столиці України перманентно втрачаються зелені насадження. 

Між тим, наприклад, у Відні 51% міської території займають зелені насадження. На заході і на півдні місто «обіймає» Віденський ліс, оспіваний Штраусом. Та оскільки ми не у Відні, повернемося до українських міст, вибудовуючи профіль сучасного привабливого та перспективного міста. Отже, яким іще воно повинно бути?

Окрім обов’язкового критерію безпеки, сучасне місто має відповідати зручності у користуванні. Звичайно, що це передусім стосується його інфраструктури. З вулиць міста варто раз і назавжди вилучити так звані «маршрутки» з їхніми – дуже часто – напівп’яними водіями та відсутністю уяви про безпеку руху. Натомість кожне велике місто гостро потребує розгалуженої мережі маршрутів, котрими курсуватиме модерний муніципальний транспорт, а не списані у Чехії чи Польщі старі непотрібні трамваї, котра влада міста купує за корупційними схемами. 

Дозволю собі ще одну паралель з Віднем – найкращим містом на планеті – й скажу, що в ньому приміром, діє правило, згідно із яким кожен маршрут муніципального транспорту має бути прокладено таким чином, аби від нього до найближчого житлового будинку було не більше 250 метрів. 

Крім цього, у Відні, де на площі в 414 кв. км. проживає 1,7 мільйона жителів, створена, можливо, одна з найкращих комунальних систем. Проста і прозора. Тамтешнє населення укладає лише два види договорів: з аналогами «Київенерго» та «Київводоканалу». Віденський водопровід існує з 1873 року і працює як годинник, а кожен план його ремонту водопровідники анонсують заздалегідь.

Так, зручне сучасне місто – це місто, з якого раз і назавжди вигнано будь-яких монополістів. Вигнано й поставлено хрест на безкінечному накручуванні вартості комунальних послуг і на «бєспрєдєлі» тих, хто ці послуги надає. Зручне місто – це місто, чиї законослухняні мешканці мають преференції за сумлінне дотримання правил співжиття, а ті, що такі правила порушують, – несуть за це відповідальність.

Зручне місто – це також місто, яке створює нові привабливі робочі місця, котре притягує до себе як магнітом, розкриваючи можливості самореалізації та професійного чи творчого зростання для людини, яка прагне рости й користатися соціальним ліфтом. 

Зручне для проживання місто – це також місто, де не трапляються афери на кшталт «Еліти-центру»; де немає обманутих вкладників, котрі не можуть добитися справедливості ані у правоохоронних органах, ані в судах.  

А ще це місто, де можна, не перетворюючи це на проблему космічного масштабу, віддати дитину до дитячого садка або до середньої школи. Причому бажано – без хабарів чи то пак «благодійних внесків», без стояння «в черзі», без псування нервів – як батькам, так і їхнім нащадкам.

Зручне місто – це місто, де дітям та підліткам є, чим зайнятися після навчання, де до їхніх послуг – спортивні та художні секції, музичні школи, курси іноземних мов. Причому все це – на розумній відстані від рідної домівки, а не десь на іншому кінці міста. 

Зручне місто – це також місто з великою кількістю невеликих і не пафосних сімейних ресторанчиків та кав’ярень, власники яких почуваються комфортно через відсутність тиску на них – вони доброзичливі та раді своїм гостям, адже над ними не тяжіє податковий прес, а навпаки – зі сторони міської влади надане все можливе сприяння для розвитку малого бізнесу. 

Але, як то кажуть, не хлібом єдиним – сучасне місто має бути також цікавим. Таким, аби до нього хотілося повертатися ще і ще. В такому місці музеї та галереї не мусять боротися за своє право на існування, ведучи тяжбу із тими, хто претендує на їхню нерухомість й викидає їх просто на вулицю – разом з експонатами. 

Цікаве місто – це місто, де можна з користю провести вільний час, де не бракує театрів, виставкових залів, де кінотеатри не перепрофільовують на бутики абощо. Цікаве місто – це місто, де не закривають книгарні, та ще й з такими ексцесами, що директор магазину врешті помирає (як це було із київською книгарнею «Знання»). 

Цікаве місто – це місто, де туристам показують не спотворену недолугою забудовою, а збережену недоторканою історичну частину. Де є генеральний план розвитку та суворий контроль за будь-якими намаганнями втулити черговий «МАФ» на клаптику землі, це колись ходили київські князі. Де не треба пояснювати, чому на Андріївському узвозі виростає черговий бізнес-центр, чому дніпровські схили повільно сповзають у напрямку Дніпра, чому пляжі біля самого Дніпра раптом стали чиєюсь приватною власністю.

Цікаве місто – не те, котре чепуриться раз на 10 чи 20 років – перед футбольним чемпіонатом чи Євробаченням, причому чепуриться недолуго, коли вгачені у реконструкцію однієї лише станції метро мільйони виявляються викинутими на вітер. Цікаве місто – те, яке постійно та вдумливо інвестує у туризм та власну адекватну презентацію на світовому ринку. 

Ось всі ті речі, яких нам варто прагнути і які поки що від нас надто далеко. Проте як каже індійська мудрість, «дорогу осилить той, хто йде». Отож, зробимо наразі перший крок. Всі разом і просто зараз. 
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.