Замкнене коло субсидій

 
І це, між іншим, не єдине цікаве питання. Друге я б сформулював так: субсидії – це тимчасовий превентивний захід, який не дозволяє населенню опинитися голим й босим на вулиці (позаяк платити за квартиру буде просто нічим) чи це – постійне, вже глибоко вкорінене «благо»? Судячи з усього, субсидії – це таки серйозно й надовго. 

 
Є ще також й третє питання. Чому левова частка субсидій призначається безготівково? Деякі домогосподарства на місцях отримують гроші на руки – для купівлі побутового газу, але якщо в цілому, говорячи про субсидії, держава оперує мільярдами, то готівкою видає лише мільйони.  

 
Ще один показовий момент. При загальному зростанні числа одержувачів субсидій збільшується кількість відмов у наданні саме готівкової допомоги. Так, у 2015 році готівкові субсидії були призначені 77% тих, хто по них звернувся, а в 2016-му – лише 52,3%. Очевидно, що держава не просто хоче допомагати громадянам, бо зацікавлена саме в безготівкових розрахунках, а не у видачі живих грошей. 

 
Отож, шукаємо, кому саме вигідно, аби субсидії були вічними, безготівковими та спрямованими виключно на сферу ЖКГ? 

 
Власне, за зацікавленими особами далеко ходити не варто. Це – енергетичні компанії-монополісти, для яких державні дотації – ніби за помахом чарівної палички – перетворилися на субсидії для населення, кінцевим одержувачем яких є якраз не населення, а згадані енергетики-монополісти. Однак до чого призведе подальше зростання і самих виплат, і кількості одержувачів субсидій? Крім кризи у соціальній царині, нічого доброго чекати не доводиться. 

 
         Бо так зване підвищення соцстандартів в Україні давно виглядає насмішкою. Від 1 травня поточного року соціальні стандарти «підвищили» на 6% і ще на 10% – від 1 грудня. Люди, що живуть на мінімальні зарплати і пенсії, мають вкрай низьку платоспроможність, а відтак змушені оформляти субсидії. Але платить за них фактично не держава, а ті її громадяни, котрі на субсидії не претендують. Їх платоспроможність вище, й вони могли б підігрівати попит, але натомість будуть витрачатися на податки і комуналку. 

 
         Що пропонує таким громадянам держава натомість? Поліпшення житлово-комунальних умов? Реальні програми підвищення енергоефективності? Скасування непотрібної дозвільної документації? Розстрочки на покупку лічильників і енергозберігаючих котлів? Правильна відповідь: нічого. 

 
         Бо навіть купивши двофазовий лічильник (який рахує електроенергію в нічний час за пільговим тарифом), його не можна поставити, не пройшовши сім кіл бюрократичного пекла. Навіть знайшовши 3-4 тис. грн на лічильник опалення, його не можна встановити в багатоквартирному будинку старої споруди (а таких більшість), якщо не отримано згоду всіх мешканців під'їзду і якщо не створено ОСББ. Навіть справно сплачуючи за комунальні послуги, дізнатися, що входить у встановлений тариф, неможливо також. 

 
         Це аж ніяк не цивілізований підхід і не суспільна угода, за якою держава цілеспрямовано підтримує малозабезпечених. Це лише розбазарювання бюджетних коштів і не більше того. 

 
         Адже за рахунок держави субсидуються не тільки пенсіонери, які не здатні заплатити за газ. Ми оплачуємо і покриття збитків підприємств – постачальників енергоресурсів та комунальних послуг. Все ще субсидіюємо збиткові державні шахти. Також до сих пір субсидіюємо споживання електроенергії пільговим категоріям за рахунок промисловості, залізничного транспорту та державних установ. 

 
         Джерелом покриття всього цього є держбюджет. Замість того, щоб направити кошти на школи, лікарні і хоч якось реально компенсувати катастрофічне падіння рівня життя населення, ми витрачаємо їх на дотації для «Нафтогазу», видобувних компаній і на заходи по нарахуванню субсидій. 

 
         Як би мала функціонувати система натомість? Натомість отримання субсидії – замість приховування реального доходу (а чого гріха таїти – такий факт має місце) – мало б надихати одержувача на економне використання енергоресурсів, перехід на альтернативні види палива, купівлю енергозберігаючої техніки. Нараз ж діюча система субсидій не створює жодних стимулів для економії. 

 
         «Живі гроші», отримані на руки, можуть стати таким стимулом. Тоді принаймні виникне можливість вибору – зекономити на тій чи іншій послузі ЖКГ і купити трохи товарів першої необхідності чи не економити й все отримане віддати за газ, світло та опалення. Скорочуючи споживання, сім'я може залишити ці гроші собі, адже допомогу вона отримає як малозабезпечена, не будучи прив'язаною до того, скільки відсотків від доходу домогосподарства витрачається на комунальні послуги. 

 
         Кабмін вже давно обіцяє провести монетизацію субсидій. У Мінсоцполітики та Мінрегіоні бачать алгоритм впровадження реформи таким чином. На картці «Ощадбанку» знаходиться вся субсидія, людина може розраховуватися цією карткою тільки за тепло та інші компослуги, які покриває субсидія (утримання прибудинкової території, газ, гаряча і холодна вода, електроенергія). Під кінець опалювального сезону гроші, які залишилися на картці, людина зможе зняти готівкою і використовувати на свій розсуд. 

 
         Можливо, й ця схема не ідеальна також. Але починати з чогось треба. Субсидії в українському виконанні – це чорна діра, котра засмоктує державний бюджет та розбещує як постачальників послуги, так і користувачів. Із нинішньою системою нарахування матдопомоги жодні реформи неможливі. Можливо лише їхнє поховання – але ж ми цього начебто не бажаємо?..