Струм проти бензину

Електромобіль крокує Європою. Якщо не переможно, то принаймні впевнено. А європейські уряди роблять усе можливе, щоб «присадити» споживача на струм, змусивши відмовитися від бензину. От і в Німеччині зібралися днями троє міністрів (економіки – Зігмар Габріель, транспорту – Александер Добріндт і навколишнього середовища – Барбара Хендрікс) та придумали одну корисну річ. Роздати протягом наступних п’яти років 1,3 мільярда євро як премію покупцям електромобілів.

При цьому 40% суми виплатять автовиробники, а решту – 800 мільйонів євро – до 2020 року погашатиме уряд. З цих коштів 5000 євро отримуватиме з 1 липня поточного року кожен приватний покупець, а 3000 євро – покупці корпоративні. Тобто той, хто обзаводиться електромобілем, матиме не тільки новий транспортний засіб, а ще й так звану «екологічну премію», котра частково гасить витрати.

Уряд йде на такий крок, хоч і розуміє, що в цілому видатки будуть значно вище, адже потрібно також фінансувати сім інших заходів програми, наприклад, підтримку 15 тисяч зарядних станцій і додаткові дослідження акумуляторів.

Проте мета заявлена: мінімум 20 відсотків з новопридбаних транспортних засобів повинні становити електромобілі. Іншими словами – кожен п’ятий. Загалом федеральний уряд хоче бачити щонайменше один мільйон електромобілів на дорогах до 2020 року. До досягнення такої цілі Німеччині ще далеко. Бо у 2015 році було продано всього лише 12 000 електрокарів.

Активно впроваджує електромобілі і Франція. Мешканці (або гості) Парижу мають змогу  зареєструватися в Інтернеті та отримати альтернативу міському транспорту у вигляді велосипеду або електромобіля, котрі можна взяти в оренду. Минулого року кількість Bluecar в Парижі та околицях була збільшена до 3000 одиниць. Пораховано, що 3 тисячі орендованих електрокарів здатні скоротити вуличні стоянки на 22,5 тисяч паркомісць.

Це також зменшить кількість шкідливих викидів від звичайних транспортних засобів. Плюс сприятиме усуненню заторів. Що у підсумку забезпечить менше стресу для всіх та більше часу для кожного, адже новітній електродвигун за швидкістю і потужністю не поступається традиційним автівкам. Іще один бонус нововведень полягає у виконанні зобов'язань Францією зменшити на 20% викидів у атмосферу парникових газів до 2020 року.

Але справжній електромобільний прорив демонструють Нідерланди та Норвегія. Минулого року в цих країнах було продано 45 та 43 тисячі автівок відповідно. Для Нідерландів ця цифра означає збільшення обсягів продажу на 57% (порівняно з минулорічними), а для Норвегії – на 113%. І така прихильність до електромобілів є не випадковою.

Тамтешні уряди всіляко сприяють просуванню електромобілів: ні тобі мит при купівлі, ні плати за парковку на муніципальних стоянках. Більше того, держава ще й субсидує покупку таких машин, відшкодовуючи частину їх вартості (5-7 тис. євро). Ось чому навіть на тлі нинішнього зниження світових цін на нафту продажі електромобілів в цих країнах не падають, а навпаки, зростають: у 2015 році в Норвегії частка електромобілів становила 13,8%, а за підсумками перших двох місяців 2016 року – вже 21%.

            І все таки світові продажі електромобілів на сьогодні ще невеликі: в 2015 році країни із найбільшою популярністю електромобілів закупили їх сукупно трохи більше 700 тисяч. (Мова йде передусім про ринки США, Японії, Китаю, Нідерландів, Франції, Норвегії, Німеччини, Великобританії, Канади та Швеції).

Багато це чи мало? Якщо взяти до уваги, що на американському ринку щороку продається понад 15 мільйонів автомобілів, то кількість проданих електрокарів мізерна. Проте динаміка зростання красномовна: у США в минулому році продажі електрокарів збільшилися на 68,7% (з 172 до 291 тис. одиниць), в Японії – на 46% (з 74 до 108 тис. штук), в Китаї – на 115,6% (з 38 до 83 тис. штук).

Зараз саме час спитати: а як справи з електромобілями в Україні? Власне, ніяк. Їх сукупне число (якщо говорити про імпорт) не наближається навіть до тисячі екземплярів. Той факт, що вони взагалі з’явилися на дорогах України, є заслугою купки ентузіастів або приватних компаній. Держава як така стоїть осторонь цих старань, ні на йоту не намагаючись підтримати подібний порив.

За таких умов ентузіастам доводиться несолодко. Мінус електрокарів в тому, що вони мають чималу ціну – в середньому на 20-40% вище, ніж у звичайного автомобіля аналогічного класу. Україна ж, на відміну від Німеччини чи Норвегії, жодних пільг та преференцій покупцям електромобілів не надає. Втім, як і продавцям. І це одна з причин, чому на нашому ринку офіційно не представлені електромобілі, що випускаються під марками Mitsubishi, Renault, Nissan, Tesla тощо.

Не те, щоб вони зовсім не проникали в Україну. Ні, електромобілі у нас представлені, але, як вже було сказано, радше всупереч державі, аніж завдяки їй. Фанати електрокарів зуміли запустити електротаксі у Львові, налагодити просування та обслуговування електрокарів Renault і Tesla. Проте інша біда полягає у майже тотальній відсутності супутної інфраструктури, тобто зарядних станцій.

Хоча й ця проблема помалу розв’язується – знову таки, зусиллями «знизу». Спільний проект мережі заправок ОККО і Tesla Club Ukraine «породив» 34 зарядних термінали для електромобілів у Києві та на трасі Київ-Одеса. Компанії Tesla подобається така завзятість – виробник починає розглядає Україну як подальший плацдарм для просування своїх машин: тепер Tesla сама планує запускати станції швидкої зарядки.

Щодо держави, то єдина допомога на сьогодні полягає у скасуванні ввізного мита на електроавтомобілі. За цю норму екологічні активісти боролися довго й затято, доки наприкінці 2015-го парламент не проголосував за відповідний законопроект. Однак «точковий» та малочисельний імпорт електрокарів з-за кордону не слугуватиме показником того, що українці дійсно зацікавились цим товаром.

Потрібно, аби користування електромобілями зросло в рази плюс (це вже в ідеалі) вітчизняні виробники налагодили випуск власних електрокарів. Але ціна питання надто велика, а інвестиції в країну, де подібні автомобілі непопулярні, не надійдуть. Втім, почати можна з впровадження муніципального транспорту, парк якого поповнювали би машини «від розетки». Під такий проект мери міст могли б знайти спонсорів – було б бажання.

А доти ми будемо із заздрістю дивитися на європейців й бідкатися на погану екологію. Ми не такі багаті, аби дозволити собі таке злидарське життя. Лишилося довести цю просту думку до депутатів та чиновництва.