Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
22.11.2014 11:21

Дограбувати недограбоване

Голова фонду муніципальних реформ "Магдебурзьке право", народний депутат України 4-х скликань, професор, доктор технічних наук

Декілька слів про новий кабмінівський житлово-комунальний кодекс та небезпеки, закладені у ньому

Якщо хтось наївно вважає, що у житлово-комунальній сфері з середньостатистичного громадянина витиснуто усі соки, то він жорстоко помиляється. Незайманими залишилися «вершки», а саме можливість нагріти руки на послугах, що не мають жорсткої тарифікації.

 

         Розберемось докладніше. Уся царина ЖКГ може бути умовно поділена на дві складові. Перша: це надання послуг, ціноутворення на які відбувається за участю місцевої влади. Вона регулює тарифи на газ, електроенергію, опалення, гарячеіхолодне водопостачання та водовідведення. Такі тарифи проходять узгодження уНацкомісіїз регулювання у сферіенергетикиікомунальнихпослуг. У цій сфері також не бракує обурливих моментів, коли, наприклад, монополіст (такий, як Київенерго абощо) змушує усіх танцювати під свою дудку, проте оскільки який-не-який контроль за ціноутворенням має місце, повного «відриву від реальності» все таки не відбувається.

 

         Зовсім інша річ друга складова. Мова про тарифи на вивіз побутового сміття, напослуги з утриманнябудинківіприбудинковихтериторій, атакожремонтбудівельіспоруд. Тут мешканці будинків володіли правом вибору – кому саме замовляти ті чи інші види робіт. Принаймні, так було досі. Руйнація ЖЕКів, власне, і мала на меті більшу свободу вибору та для тих, кого категорично не влаштовувала стара система «житлово-експлуатаційних контор». Рух за запровадження ОСББ декларував відмову від низької якості жеківських послуг і пошук альтернативи у тій сфері бізнесу, яка спеціалізувається на їхньому наданні.

 

         Але зареєстрований на сайті Верховної Ради від 29 серпня 2014 4563 законопроект «Про житлово-комунальні послуги» ризикує повернути нас навіть не у стару жеківську епоху, а взагалі у якийсь позачасовий «бєспрєдєл». Автором цього законопроекту є, власне, Кабмін, де питаннямиЖКГзаймаєтьсявіце-прем'єр ВолодимирГройсман плюс, звичайно, голова уряду Арсеній Яценюкяк головний контролюючий топ-менеджер. Себто та нова, пост-майданна влада, котра, вочевидь, вирішила у свій спосіб віддячити співвітчизникам за свій теперішній статус.

 

         Урядовий законопроект є, звичайно, чималим за змістом та обсягом документом. Проте виникає непереборне враження, що писали його насправді заради однієї-єдиної новації. А саме заради введення в обіг понять «управління багатоквартирним будинком» та, відповідно, «управитель багатоквартирним будинком». Здавалося б, що у цьому страшного чи поганого? Відповідна посада існувала з давніх давен, варіюючи від «управдому» до «голови кооперативного товариства» абощо. Грубо кажучи, завжди існувала людина, відповідальна за будинок в цілому.    

 

         Біда, власне, у тому, що такі «управителі», котрі особисто не є виробниками послуг, а є виключно посередниками у їх наданні, отримують значно більше важелів впливу, аніж цього вимагає їхня скромна (на перший погляд) посада. Небезпека отримати фінансового самодура, котрий, як пилосос, висмоктуватиме гроші з гаманців мешканців будинку, чигає в першу чергу на щасливих володарів дуже недешевих квартир у нових житлових комплексах. Разом із дорогоцінною нерухомістю вони отримують ще й готового керуючого, котрий вже продумав сферу особистого збагачення через відкати від потрібних фірм.

 

         Хто такі ці «управителі», звідки вони беруться, якими є покладені на них функції, яким є механізм їхнього «відкликання» – все це в законі прописано доволі нечітко. Йдеться лише про те, що вони надають якусь занадто абстрактну послугу – «послугу з управління багатоквартирним будинком». На цьому, власне, й все.

 

         При цьому найбільш обурливим є те, що всі маніпуляції «управителів» відбуваються поза згодою мешканців, яких про ті чи інші пертурбації у їхньому спільному господарстві ставлять до відома в останню чергу. Таким чином, на практиці ніхто не шукатиме жодні альтернативні варіанти – вибір виконавця послуги (байдуже, про що йдеться – ремонт, підмітання вулиці чи плекання клумб) – лишається прерогативою «управителя».  

 

         Не містить закон норми і про той конкурсний відбір, за яким (за ідеєю!) мусить відбуватися і обрання самого «управителя». Скоріше за все, він буде просто призначений зацікавленою стороною. Причому «зацікавлення» в даному випадку йтиме значно далі, аніж забезпечення хлібним місцем лише однієї конкретної людини. Навіть не викликає сумнівів припущення, що «управитель» з’явиться перед очі своїх «працедавців» (мешканців) вже з портфелем усіх укладених договорів, протестувати проти яких жильці будинку навіть не матимуть права.

 

         Про цьому формально дотримана демократія таки матиме місце. Особливо прискіпливим пояснять, що за фірму по вивозу сміття «Пупкін і Ко», яка дере безбожну плату, вже проголосувала більшість власників квартир, і що відбувалося це на проведеному згідно існуючих приписів (протокол додається!) спільному зібранні, тож доля меншості – підкоритися бажанню тих, хто має чисельну перевагу. Жильців будинку поставлять перед фактом: вониповинніпідписатидоговірнатихумовах і зтимирозцінками, яківисуваєкеруючакомпанія.

 

         Отож, сімейний бюджет власників помешкань у нових будинках тріщатиме по швах під потрійного на нього тиску. З одного боку, тисне місцева влада, котра раз у раз вдається до підвищення цін на послуги, що віднесені до її парафії: газ, тепло, воду, електроенергію, каналізацію. (Й при цьому байдуже, що доходи пересічних громадян не зростають і не встигають за тотальним здорожчанням «всіх і вся», за цінами, котрі «пішли у відрив»).

 

         З іншого боку до кишені залазатимуть фірми, нав’язані жильцям без права апеляції, котрі виставлятимуть власні тарифи, причому явно не «економ-класу». Третя ж рука, яка душитиме рядового обивателя, належатиме «управителю багатоквартирного будинку», адже, за законопроектом Гройсмана, йому належить певна «винагорода», про розміри якої закон, тим не менш, мовчить.

 

         Отож, у наші й без того непрості реалії закладається ще одна ідеальна схема для грабунку українців – схема, побудована на буцімто цілковито найкращих намірах. Адже позірна мета законопроекту – позбавити жильців будинку будь-якого «головного болю», пов’язаного з його утриманням і перекласти всі турботи на таку собі «робочу конячку». Ось тільки конячка це виявляється надто хитрою та зажерливою, а за її спиною, до того ж, ховається декілька паразитів, бажаючих й собі присмоктатися до стрімко бідніючого населення.

 

         Кабмінівський законопроект іще не прийнятий (і, може, навіть не буде прийнятий), але, навіть існуючи у зародку, він вже несе у собі небезпеку. В першу чергу – небезпеку підриву довіри до влади і до всіх її ініціатив. «Комунального» майдану у нас ще не було, але потенційно він не виключений, адже замах на останню, бодай відносно захищену, сферу соціального життя вже здійснено.     

 

             

 

Теги: жкх
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
Контакти
E-mail: [email protected]