Соціум. Вбивця людини

Ефект впливу соціуму на людину досить дивний. Ми одночасно зникаємо як особистості, при цьому живемо в уявному егоцентричному світі. Складається враження, немовби все рухається навколо нас і з думками про нас. Хоча насправді цінність людини полягає у її впливі на світ.

У світі живе вже більше семи мільярдів людей. І кожна має своє бачення, свій досвід, віру чи невір’я в богів, гроші, свій вплив чи самотність. Однак кожне бачення світу залежить від соціуму. Від того, на якій щаблині розвитку особа стоїть, наскільки вона хоче відповідати навколишньому середовищу, та чи взагалі є особистістю.

І тут ми наштовхуємося на сказане раніше. Ми мусимо бути якісь. Не у плані моралі, оскільки це чуття спричинене внутрішнім станом людини. А у плані поведінки та ставленні до людей, їхнього соціального/політичного/майнового стану. Який наш успіх? Чи достатньо ми досягли у кар’єрі, чи правильно ми робимо що-небудь з погляду сторонньої людини? Якимось чином формується «нормальність», яка не пов’язана з мораллю чи вірою, а лише з кастовістю.

І не слід тут розуміти кастовість як індуїстську догму. Скоріше як такий набір рис і дій, який вписує людину в якусь «комірчину». Якщо ти слухаєш певну музику, читаєш певні книги чи статті, дотримуєшся певного стилю в одязі, маєш певні уявлення про сімейні цінності чи їх відсутність, заробляєш і досягаєш успіху на певному рівні, то ти маєш належати чи то до хіпстерів, панків, бізнесменів, окультистів, фашистів, лібералів, селян, міщан тощо, можна перелічити усі ідеології чи культури/субкультури.

Усі, хто поводиться «просто якось» - випадає з суспільства. І залежно від обставин, стає або генієм, або божевільним, хоча, по суті, є просто людиною, яка вирішила жити інакше, не оглядаючись на інших.

Ми створили світ, у якому людина, як унікальна розумна істота, можливо, не тільки на Землі, але й у Всесвіті, настільки себе принизила, що не в стані зрозуміти своєї важливості. Навряд чи хоча б кожна десята людина може сказати, заради чого живе, що в ній цінного, що цінного в її житті. Все відбувається автоматично, роботизовано. Ми снідаємо, працюємо, відпочиваємо, незалежно від географії та віросповідання, за наперед визначеним графіком. Ми творимо і спілкуємося відповідно до встановлених соціумом стандартів. Знову-ж-таки, не стандартів моральних (добро-зло), а поведінкових, суспільних. Ми дійшли до того стану, коли саме життя сприймається як даність. Воно перестало мати цінність як таке. І що основне – найбільше воно втрачає цінність там, де про нього найбільше говорять – на Заході. Замість того, щоб підіймати питання оберігання самої індивідуальності людини, а відповідно – більшої можливості розвитку для усіх, «прогресивна» частина суспільства просто створює нові типи соціальних груп, до яких треба належати. І якщо ти до них не належиш – то випадаєш з еволюції, хоча саме питання еволюції – дуже сумнівне.

Ми самі створили для себе межі та умови. Обмежуємо власний час і можливість для вдосконалення. Людина втрачає себе, свою людяність, свою людськість. Ми не створюємо умов для вільного розвитку науки чи навіть просто розуму. Навіть у найрозвиненіших країнах людина мусить йти по наперед протоптаній доріжці. Соціум вбиває людину, формуючи «гвинтики» для функціонування великої машини - людства.

Тільки заради чого?