Кожного дня ми маємо справу з безліччю договорів, в більшій мірі – дрібними (придбання товарів, отримання чи надання послуг, тощо). Вимога, щодо форми їх укладення є усна, іноді - проста письмова. Рідше ж ми маємо справу з ще однією формою укладення правочину – нотаріально посвідченою формою письмового правочину, так як відповідно до ст. 209 Цивільного кодексу України - правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Одним із таких правочинів, який підлягає нотаріальному посвідченню є договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи. Вимогу щодо такої форми правочину встановлює ч. 2 ст. 799 Цивільного кодексу України, ст. 35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. N 20/5. Якщо така вимога щодо нотаріального посвідчення договору транспортного засобу, де однією із сторін є фізична особа є досить чіткою для застосування, то застосування такої вимоги щодо нотаріального посвідчення договору транспортного засобу, де однією із сторін є фізична особа-підприємець є неоднозначною.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи. Статтею 50 Цивільного кодексу України передбачено право фізичної особи на зайняття підприємницькою діяльністю, яку не заборонено закон. Таке право фізична особа має лише за наявності повної цивільної дієздатності (фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років). Моментом, з якого виникає у фізичної особи статус фізичної особи – підприємця, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, є момент здійснення фізичною особою-підприємцем державної реєстрації (внесення відомостей до єдиного державного реєстру) та отримання нею свідоцтва про державну реєстрацію.
Ст. 51 Цивільного кодексу України надає право до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовувати нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб. Зокрема Господарський кодекс України, відповідно до ст. ст. 2, 55 якого учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання - учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Крім цього, ст. 4 Господарського кодексу України розмежовує відносини у сфері господарювання з іншими видами відносин, зазначаючи, що не є предметом регулювання цього кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України, одночасно вказуючи при цьому, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються саме Господарським кодексом України.
Тому фізична особа-підприємець у господарських відносинах приймає участь перш за все як підприємець, а не як фізична особа, відповідаючи за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення (ст. 128 ГКУ, ст. 52 ЦКУ), реалізуючи свою господарську компетенцію, тобто сукупність господарських прав та обов'язків. При цьому решта прав та обов'язків фізичної особи, що становлять її правоздатність як людини, набуваються та виконуються нею поза межами здійснення нею господарської діяльності, в порядку реалізації нею її цивільної дієздатності, передбаченої Цивільним кодексом України, та регулюються ним. Останнє випливає зі змісту ч. 3 ст. 45 Господарського кодексу України, відповідно до якої щодо громадян положення цього кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.
Також на підтвердження тотожності юридичної особи та фізичної особи - підприємця, є той факт, що фізична особа-підприємець отримуючи прибуток або від здачі транспортного засобу в оренду, або від використання в своїй господарській діяльності транспортного засобу, взятого в оренду сплачує податок в порядку, передбаченому іншими законами, ніж Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Умови укладення договору оренди в сфері господарювання врегульовані ст. ст. 283, 284 Господарського кодексу України, якими, на відміну від ч. 2 ст. 799 Цивільного кодексу України не встановлені вимоги щодо нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів у сфері господарювання.
Такої ж думки придержується і Вищий господарський суд України (постанова у справі N 41/102 від 14.09.2006).
Отже, підсумовуючи вищезазначене, можна дійти висновку про можливість укладення договору найму транспортного засобу, однією із сторін якого є фізична особа-підприємець, у простій письмовій формі