блоги

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
05.02.2018 14:10

Мене не вбили. Поки що?

Лариса Гольник Cуддя Октябрського районного суду міста Полтави, незалежний експерт проекту StopCorrupt - Полтавський антикорупційний портал

Як воно, бути викривачем в Україні.

Напад на мене 22 листопада минулого року та вбивство правозахисниці Ірини Ноздровської змушує стурбуватися власною безпекою.

Із 8 травня 2014 року я перебуваю в стані невгасаючого конфлікту з міським головою Полтави Олександром Мамаєм, його судовим представником Олександром Ковжогою та Олександром Струковим, головою Октябрського райсуду, в якому працюю.

Як суддя я мала розглянути адміністративну справу за корупційним обвинуваченням мера. Він та його падчерка Ірина Климко, міська депутатка від «Совісті України» (так називається політичний бренд Мамая), приховали від інших депутатів наявність конфлікту інтересів – за рішенням  міськради родичка градоначальника отримала низку земельних ділянок для ведення торгівельної діяльності у ключових точках обласного центру.

Тотожну справу Климко я встигла вирішити в одному засіданні. Утім, призначене їй покарання за кілька тижнів скасував Апеляційний суд Полтавської області.

Мамай теж міг піти шляхом апеляційного оскарження. Та його, вірогідно, турбувала небезпека отримати, хай і тимчасово, «тавро» корупціонера. Цим неодмінно скористалися б його опоненти на виборах 2015 року. Ризик втратити крісло міського очільника був доволі високим.

У перше судове засідання мер не з’явився. Я застосувала до нього примусовий привід, а він змінив захисника.

 «Антикорупціонер» на службі в мера

Замість професійного адвоката Мамай залучив до справи Олександра Ковжогу. Якось я письмово назвала останнього «рішалою», тепер він позивається проти мене та «Української правди», щоб визнати цей вислів наклепом.

Ковжога завершив службу заступником начальника міського управління міліції. Після звільнення у зв’язку з обвинуваченнями в «скоєнні тяжких злочинів, якими є зловживання службовим становищем, отримання хабара в сумі 5 тисяч доларів США, покривання наркоторгівлі, збагачення за рахунок підлеглих по службі працівників міліції, підтримання неділових зв’язків з «кримінальними авторитетами» і покривання їх злочинної діяльності», він поновився через суд (той самий, Октябрський). Потім очолив власну юридичну фірму й зробився нібито громадським антикорупційним активістом.

Прикриваючись ГО з грізною назвою (Управління Всеукраїнської спеціальної колегії з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю), він намагається надавати видимості законності своїм та Мамаєвим діям. Ковжога не приховує тісних зв’язків із багатьма слідчими, прокурорами, суддями. Добре знають його й фігуранти корупційних проваджень та вихідці зі злочинного світу.

«Під Ковжогою» працюють кілька адвокатів. Одного з них зараз судять. Він намовляв клієнта вирішити проблеми з апеляційним судом через хабар, переконував, що це буде швидко й безпечно: отримані кошти адвокат обміняє на інші купюри, а далі діятиме Ковжога…

Суд над горе-захисником триває з початку 2014-го, та навряд чи передбачене законом покарання очікує його – справу розглядає голова суду Струков, підсудний не відсторонений від адвокатської діяльності і в інших процесах зустрічається з ним як захисник.

Ковжога проходить у справі як свідок. За повідомленнями низки ЗМІ, він і Струков – куми, але суддя в цій ситуації підстав для самовідводу не вбачає.

«…любим путьом»

Повернуся до подій травня 2014 року. Перед судовим засіданням, в яке міського голову мали привести правоохоронці, він скликав журналістів. Зневажливі коментарі стосовно мене й суду супроводжувалися розголошенням персональних даних. На брифінгу Мамай оприлюднив номер мого мобільного телефону, безпосередньо в суді – домашню адресу. Повторив її кілька разів.

Відтоді тиск на мене не припинявся. Він полягав у завуальованих погрозах, публічних образах, незаконному поширенні конфіденційної інформації – про членів моєї родини також, у завідомо неправдивих повідомленнях про вчинення мною злочинів – винесенні нібито неправосудних рішень.

Якось Мамай вдався до «філосувань» про плинність буття, згадуючи назву центрального міського кладовища, заявив, що всі ми зрештою опинимося там, але «по черзі».

Робилось усе, щоб вивести мене «з гри», примусивши взяти самовідвід або задовольнити якийсь із оголошених відводів, з надуманих підстав їх подавали десятками.

У судових засіданнях я бачила Мамая двічі – за майже 9 місяців. Більшість приводів правоохоронці не змогли виконати, бо міський голова примудрявся на кілька тижнів «залягати на дно» й ніде публічно не з’являтися.

Крім того, користуючись недоліками вітчизняного законодавства, мер сам себе відправляв у відрядження, принаймні одне з них виявилося фіктивним, а також у відпустки на 1–2 дні. Зрозуміло, що їхні дати співпадали з призначеннями засідань.

5 вересня я визнала Мамая винним у неповазі до суду та наклала на нього штраф – 1700 гривень. Це рішення також скасував «колега» з апеляційного суду, «за відсутності складу адміністративного правопорушення».

Від мене Мамай щоразу евакуювався на лікарняне ліжко. Трапляються з високопосадовцями такі несподівані приступи раніше незнаних недуг. Якось мер навіть похизувався на публіку: «Я не хворію. А хворію тільки тоді, коли в мене судові процеси».

На переслідування я наразилася через те, що відмовилася підкоритися наполегливим порадам закрити справу, що лунали з боку деяких колег при керівних посадах, а також пропозиціям Ковжоги.

Копії заяв про мої «злочини», що направлялися на ім’я прокурора області та Генпрокурора, скарг про нібито вчинені мною дисциплінарні порушення, надісланих в усі мислимі інстанції, неодмінно лягали на мій стіл. Про це дбав голова суду.

Переконавшись у безперспективності морального тиску, градоначальник з подачі Ковжоги здійснив спробу позбавити мене майна. Старий металевий гараж, придбаний у сусідки, 30 років простояв на одному місці, але міська влада обвинуватила мене в захопленні землі під ним.

На щастя, це єдиний «компромат», котрий мої супротивники змогли відшукати, як не старалися. Інші висунуті проти мене обвинувачення були ще більш безглуздими.

Наступного дня після появи на гаражі офіційного припису про його демонтаж до мене завітав ще один неофіційний представник мера.

Дмитро Трихна запропонував вирішення побутових проблем та «моральну компенсацію» від Мамая. І запевнив: міський голова з’явиться в судове засідання, як тільки знатиме, що я готова ухвалити потрібне йому рішення.

Під час організованої посередником зустрічі міський голова підтвердив повноваження Трихни на ведення «переговорів» та переконував мене, що треба «любим путьом» закрити справу.

Пікантна деталь. За задумом організаторів, порозумітися ми з Мамаєм повинні були за участі Ковжоги й Струкова, у кабінеті голови суду. Реалізації цього плану завадили моє небажання та низка випадкових обставин.

Усі етапи перемовин, які завершилися пропонуванням мені Трихною 5 тисяч доларів США, були задокументовані у рамках негласних слідчих дій. Вже після першої зустрічі з «емісаром» мера я звернулася до правоохоронних органів із повідомленням про злочин.

Проте до передачі грошей справа не дійшла. Вірогідно, відбувся витік інформації. Мамай скликав ще один брифінг і звинуватив мене у вимаганні в нього хабара.

Після цього я, дійсно, вже не могла розглядати справу, інакше б виникли сумніви у неупередженості судді. 31 січня 2015 року я змушена була задовольнити заяву Ковжоги про мій відвід.

Змарновані роки

Прокуратура, отримавши від градоначальника заяву про злочин, відкрила провадження. Невдовзі Мамай, Ковжога й Трихна були допитані як свідки. Вони дали узгоджені, але абсолютно неправдиві покази.

Коли справу проти мене було закрито, мер вдався до ще одного завідомо облудного повідомлення про злочин. Тепер я нібито провокувала його до дачі мені хабара.

Ковжога розвивав іншу тему. Тричі за його заявами були порушені кримінальні провадження проти мене та мого чоловіка. Ми «виявилися» організованою злочинною групою, яка за попередньою змовою, скориставшись безпорадним станом потерпілої, увівши її в оману, у шахрайський спосіб заволоділи …іржавим гаражем.

Після другого закриття маразматичної справи Ковжога озброївся результатами психіатричної експертизи «потерпілої». Нашу колишню сусідку через майже 2 роки після смерті визнали такою, що на момент продажу гаража не усвідомлювала значення своїх дій.

Експертизу виконали за рішення суду. Для цього за гараж до мого чоловіка почав позиватися один суб’єкт із кримінальним минулим. В останній місяць життя 85-річної бабусі його – рішенням райсуду (Октябрського!) – визнали її родичем. Усупереч письмовим протестам (обтяжена інвалідністю по зору та цукровим діабетом вона фізично вже не могла дістатися в судове засідання).

Додаткової абсурдності дійству додає та обставина, що поданню позову новоявленого «родича» передував інший, від районної ради, яка вимагає звільнення «самозахопленої» земельної ділянки (поруч із нашим стоять ще два гаражі, які міську владу не турбують). Тобто переможець судового герця за розбірний гараж, що тягнеться з 2015 року, муситиме добровільно знести предмет спору.

Згодом Ковжога надумав мені ще два злочини. Начебто в 2011 та 2012 роках я отримувала хабарі. Його заяви вносили до Єдиного реєстру досудових розслідувань за рішеннями Печерського та Солом’янського судів м. Києва, позаяк слідчі органи відмовлялися відкривати кримінальні провадження за повідомленнями, що не мають жодної доказової бази.

Двічі звернення представника мера Мамая перевірили детективи НАБУ. Кожного разу провадження було закрито «за відсутності події кримінального правопорушення».

Показово, що давати свідчення детективам про обставини відомих йому «злочинів» Ковжога відмовлявся на підставі статті 63 Конституції України, яка гарантує кожному право не давати показання щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів.

У публічній площині малограмотний «громадський активіст» із міліцейським минулим бореться проти мене позовами про захист честі, гідності та ділової репутації, які я начебто «остаточно та фактично безповоротно» відібрала в нього.

Насправді в рамках цивільного судочинства він намагається спростувати факт, що підлягає дослідженню як епізод кримінального провадження. Ще на початку слухання справи Мамая, після одного з засідань, із відчаю представник мера змушений був у присутності свідків вигукнути мені: «Якщо не хочеш по-хорошому, пожалкуєш!»

Крім того, через  суд Ковжога хоче й мені організувати психіатричну експертизу із заздалегідь визначеним результатом – манія переслідування. Це вирішило б усі проблеми Мамая та його посібників, бо на слідство, на рівні обласної прокуратури та середньої керівної ланки Генеральної прокуратури, на багатьох суддів, експертів, вони можуть вплинути, а на мою позицію – ні.

Через недалеку суддю, котра обмовилася, яке перед нею завдання поставлено, хитромудрий план Ковжоги щодо призначення мені психіатричної експертизи зірвався. Наступного дня на мене було скоєно напад. Важкими кийками двоє молодиків із наполовину закритими обличчями цілили мені в голову. Череп був би проломлений, якби удари на себе не прийняв мій чоловік. Влучили б, і тоді експертиза не знадобилася.

Наразі на лаві підсудних за обвинуваченням у пропонування мені хабара й тиску на суддю перебуває лише Дмитро Трихна. Мамая й Ковжогу притягати до відповідальності Прокуратура Полтавської області вперто не бажає.

Але й справу посередника розвалити в суді без моїх показань, попри наявність оперативного відео, адвокати зуміють. Через те ставки зростають.

«Честь» судді Струкова

У нерівній боротьбі я не вважаю себе жертвою. Я пручаюсь. І завдаю супротивникам відчутних ударів.

У найбільш вразливій ситуації опинився нині голова Октябрського райсуду Олександр Струков.

Спершу він намагався не афішувати своєї заангажованості. Але коли зрозумів, що, домагаючись притягнення до кримінальної відповідальності Мамая та всіх його посібників, я не відступлю, почав діяти, не ховаючись.

Для Струкова я – «сучара», порушниця негласної корпоративної «етики». На думку керівника суду, повідомивши про пропозицію мені неправомірної вигоди та допомігши правоохоронцям задокументувати злочинні дії міського голови і його оточення, я вчинила провокацію та проти колективу пішла всього.

Щоб завадити моєму призначенню суддею безстроково, Струков заходився робити з мене порушницю трудової дисципліни. Спочатку на запити «громадського активіста» Ковжоги, а потім самостійно він оформлював мені прогули за той час, коли я перебувала в прокуратурі чи в судах, зверталася до Нацполіції чи до Державної судової адміністрації.

Я – єдина в Україні суддя, у порушення Закону переведена на фактично погодинну оплату праці.

Участь в антикорупційних заходах, навіть у засіданні Комітету з питань запобігання і протидії корупції Верховної Ради України, де слухалося питання здійснення судової реформи та очищення судової системи і підтримки чесних суддів, чи відвідання 14-ї Щорічної Зустрічі YES (Ялтинська Європейська Стратегія), де я була єдиною за багато років запрошеною суддею, оберталися для мене фінансовими санкціями.

Свавільний керманич примудрився випхати мене посеред зими в основну й додаткові відпустки, не спитавши навіть моєї думки. Напучуваний Струковим апарат суду шпигував буквально за кожним моїм кроком. Різноманітні доповідні й акти, що складалися на підтвердження «порушень» мною режиму роботи, тривалий час приховувалися від мене.

У квітні 2016-го за моїм наполяганням в судовому засіданні за справою Трихни були допитані громадяни Мамай, Ковжога та Струков. Під присягою вони дали завідомо неправдиві, узгоджені між собою, свідчення. З метою власного захисту намагалися підтвердити версію, нібито я провокувала мера та його посланця на вчинення злочину. Проте вже в наступному засіданні після перегляду оперативного відео їхня брехня стала очевидною всім.

Кілька разів Струков вдавався до рукоприкладства. За фактом нанесення мені легких тілесних ушкодженьулітку 2016 року було порушене кримінальне провадження, згодом закрите Прокуратурою Полтавської області. Відповідну постанову слідчого, винесену на початку 2017-го, від мене приховували – щоб не могла оскаржити. Її вдалося отримати, після неодноразових звернень, тільки в листопаді.

Та поведінка Струкова, відразу після інциденту, говорить сама за себе: наряд поліцейських, який прибув за моїм викликом, не зміг потрапити до приймальні голови суду для отримання від нього пояснень, оскільки той забарикадувався в очікуванні підмоги.

У цей час від секретарки Струкова на телефон 102 надійшло повідомлення, нібито до кабінету намагаються увірватися невідомі особи. На вимогу вже другого патруля, що приїхав за викликом, двері теж не були відчинені .

Підготувавши план втечі, голова суду, прикриваючись статусом недоторканості та застосувавши щодо жінки-поліцейської фізичну силу , врятував секретарку від відповідальності за хибний виклик, завадивши патрульним опитати її. Не посоромився здоровезний чоловік й імітувати раптовий серцевий напад . «Одужав» Струков тоді, коли секретарка встигла ретируватися.

У вересні 2016 -го голова суду повторив свій «подвиг». На збори суддів, скликані Струковим, аби піддати мене колективному осуду, прийшли небайдужі полтавці. Зібралися й представники ЗМІ.

Струков затримувався, тоді я запропонувала колегам переглянути сюжети за його участі, що демонструвалися на засіданні парламентського комітету. Судді відреагували масовою втечею.

Через якийсь час до зали завітав Струков й обвинуватив присутніх у зриві заходу. Моєму чоловікові, який опинився у нього на шляху, голова суду зацідив кулаком під серце .

Увечері чоловікові стало зле. Він був госпіталізований до лікарні з діагнозом: закрита травма живота, забій грудної клітки та поперекової ділянки зліва, ситуаційна артеріальна гіпертензія.

Знову було відкрите кримінальне провадження. Його «нейтралізували» зустрічною заявою – від Струкова. Про «незаконне позбавлення волі або викрадення людини». Так кваліфікували бажання громади почути від голови суду пояснення його нахабної поведінки.

Триває й «паперова» війна. Діючи в унісон із Ковжогою, Струков виписує мені характеристики, в яких стверджує, нібито судді Гольник притаманна «схильність до спотворення реальної дійсності і подання вигаданого нею за реальність». Прикриваючись протоколами зборів суддів, голова суду розсилає звернення до Вищої ради правосуддя, Ради суддів України та Адміністрації Президента України з пропозиціями звільнити мене у зв’язку з невідповідністю займаній посаді судді.

Безкінечні порушення головою суду законів та моїх трудових прав обернулися неприємностями для самого Струкова. Я виграла суди проти нього в апеляційній та касаційній інстанціях. За моїми зверненнями негідній поведінці «служителя Феміди» дали оцінку Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Рада суддів України та Національне агентство з питань запобігання корупції.

Формулювання жорсткі: неетична поведінка, котра порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, що забезпечують суспільну довіру до суду.

Нещодавно одна з палат Вищої ради правосуддя вирішила відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Октябрського районного суду м. Полтави Струкова О.М. Сподіваюсь, цьому органу вистачить волі, щоб поставити крапку на ганебній кар’єрі носія мантії і навіть штанів, але не чоловічої та просто людської гідності.

Безкарність нескінченна?

Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за всі описані вище протиправні діяння: порушення недоторканності приватного життя (ст. 182), завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383), завідомо неправдиве показання свідка (ст. 384), умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125).

Тим більше за пропозицію, обіцянку неправомірної вигоди службовій особі (ст. 369) та за втручання в діяльність судових органів (ст. 376).

Проте, коли фігурантами кримінальних проваджень, відкритих за цими статтями, опиняються міський голова, керівник суду чи колишній міліціянт «зі зв’язками», у правоохоронців швидко пропадає бажання доводити розслідування до логічного фіналу.

У 2015 році Прокуратура Полтавської області, достеменно знаючи про здійснення негласних слідчих дій стосовно Трихни й Мамая та про мою безпосередню участь у фіксуванні їх протиправної діяльності, проявила небачену оперативність при внесенні до ЕРДР відомостей за заявою градоначальника, при чому слідство за цим брехливим обвинуваченням тягнулося 5 місяців.

Водночас досудове розслідування проваджень відносно Мамая, Трихни та Ковжоги здійснювалося вкрай неефективно і тривало майже рік.

Зрештою прокуратура області фактично відмовилася розслідувати злочинні дії мера, а до суду направила обвинувальний акт тільки стосовно посередника.

Вивівши міського голову з-під кримінальної відповідальності, керівництво Прокуратури Полтавської області перетворило Мамая та його представника Ковжогу у свідків по справі Трихни.

Дотепер ніхто не покараний. Суд за справою Трихни погруз в експертизах.

Слідчий в особливо важливих справах обласної прокуратури начебто з недбальства не оформив належним чином процедуру переписування оперативного відео з флеш-носіїв на CD-диски, які відправив до суду.

Це дало можливість захисту Трихни поставив під сумнів доказову базу справи – чи не змонтоване відео?

Експерти встановили відсутність втручання в записи на дисках, але для зчитування інформації з флешок у них забракло (?) технічного та програмного забезпечення.

На той час УБОЗ, який розслідував злочин за моєю заявою, був розформований.

Тільки знання, як працює правоохоронна система зсередини, дозволяють мені знайти необхідні «кінці». Інакше б справа давно померла – за явного небажання судді, який її веде, докопуватися до істини та інертної позиції прокуратури.

Восени 2016 року я домоглася, щоб ситуацією зацікавився антикорупційний комітет Верховної Ради. Після його втручання Генеральна прокуратура скасувала постанову про закриття провадження стосовно Мамая. Слідство було відновлене та передане детективам НАБУ. Хоча і там чужа, задавнена справа не є пріоритетною.

Двічі детективи подавали прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури проекти підозр Мамаю, а ті готові були підтримувати обвинувачення в суді.

Остаточне слово за Назаром Холодницьким. Та він чомусь зволікає.

Про перспективи

Покривання Мамая попереднім прокурором області привело до його відставки. Наступник у плані бажання боротися з корупцією виявився не кращим. До відповідальності притягають тільки хабарників і казнокрадів нижчої ланки.

Ефективної підтримки у протистоянні корумпованій верхівці міста з боку державних інституцій, створених для цього, я не відчуваю.

На моєму боці – громадськість, ЗМІ, окремі політики, переважно з опозиційного табору.

Нагадаю, протистояння триває четвертий рік. За деякими статтями Кримінального кодексу вже й строки притягнення до відповідальності спливли.

Прямих погроз мені ніколи не було. Траплялися тільки дивні ситуації. То один кримінальник, якого я не судила, провокував конфлікт із моїм чоловіком, кричав нам навздогін, щоб замки в дверях поміняли (сам він є «ведмежатником», спецом зі зламу сейфів). Попри заяву про хуліганство чіпати його поліція не стала. Натякнули, що за цим типом стоїть син Струкова, співробітник обласного управління.

Минулого літа на ходу загорілася автівка, якою ми з родиною сина поверталися з Азовського моря. Ледь встигли врятуватися, від старенького Рено Меган за кілька хвилин залишилася купа обгорілого металобрухту.

Час від часу чуємо «співчутливі» запитання: «А ви що, не збираєтеся жити в Полтаві?»

Із 1 вересня втратив роботу мій чоловік, який 15 років пропрацював доцентом у місцевому технічному університеті. Претензій до його діяльності не було. Офіційна причина звільнення – закінчення контракту. Та через тиждень на його посаду оголосили конкурс, дисципліна ж, яку він читав, 2,5 місяці не викладалася студентам.

Після нападу мені надали охорону. Однак у безпеці я буду почувати себе тільки тоді, коли будуть знайдені, а головне покарані замовники замаху.

Слідство ж спрямовує свої зусилля на пошук виконавців.

Оперативності дізнання заважає й те, що клопотання про слідчі дії йдуть до Октябрського суду. Вони лягають на стіл голови суду Струкова, оточення якого я підозрюю в організації замаху на мене.

Потім ці клопотання пересилають до апеляційного суду, там вирішують, якому іншому суду передати на розгляд. Відтак дозволи на слідчі дії надаються через 15–20 днів.

Тривалий час справу вивчала обласна прокуратура, керівництво якої я неодноразово критикувала.

Зате на двох сайтах, місцевих «зливних бачках», невдовзі після нападу з’явилася інформація про наші з чоловіком переміщення напередодні події, про те, з ким ми спілкувалися телефонами, про мою поведінку під час оперативної наради суддів, що закінчилася за лічені хвилини до побиття. Вкотре було оприлюднено нашу домашню адресу, з фотографією входу до квартири.

Кілька разів мені пропонували звернутися до німецького чи литовського посольства, просити прихистку в цих країнах.

А звиклий до безкарності Мамай безсоромно заявляє: «якщо я впевнений, що я можу обійти закон і мені за це нічого не буде, я буду це робити постійно».

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.