блоги

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
12.10.2017 16:18

Парадокси вітчизняного законотворення

Лариса Гольник Cуддя Октябрського районного суду міста Полтави, незалежний експерт проекту StopCorrupt - Полтавський антикорупційний портал

Чому я можу стати суддею Конституційного суду, але не Верховного чи Антикорупційного?

Чому я можу стати суддею Конституційного суду, але не Верховного чи Антикорупційного?

Багатьох знайомих здивувало подання мною документів на конкурс до Конституційного суду України . Його членів обиратиме ХІV позачерговий з’їзд суддів України 13 листопада 2017 року. Тим більше, що я неодноразово заявляла про бажання продовжити боротьбу з корупцією у складі відповідного судового органу.

Відповідь – проста. Мої можливості звузив законодавець.

Наразі найменше перепон існує на шляху до Конституційного суду.

Закон «Про Конституційний Суд України» передбачає, що до його складу входять 18 осіб (ст. 9). По шість суддів призначають Президент, Верховна Рада та З’їзд суддів України.

Як обумовлює ч. 1 ст. 11, суддею Конституційного Суду може бути громадянин України, який володіє державною мовою, на день призначення досяг 40 років, має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше 15 років, високі моральні якості, є правником із визнаним рівнем компетентності.

Сподіваюсь, усе те в мене є.

Відповідно до положень ст. 12, підготовку питання щодо розгляду на конкурсних засадах кандидатур на посаду судді Конституційного Суду З’їздом суддів здійснює Рада суддів України (РСУ). Вона встановлює відповідність претендентів вимогам, встановленим Конституцією та профільним Законом, а також організовує проведення спеціальної перевірки претендентів.

Після вивчення документів та відомостей, наданих кандидатами, і проведення з ними співбесіди РСУ ухвалює рекомендації та складає списки «щасливців». При цьому кількість відібраних кандидатур повинна щонайменше втричі перевищувати кількість вакансій.

Так виглядає процедура конкурсного відбору Радою суддів України.

Далі (ст. 15) остаточне слово має сказати З’їзд. Присутні делегати відкритим голосуванням більшістю голосів вирішують, чи слід включити запропонованих кандидатів до бюлетеня для таємного голосування.

Після процедури співбесіди з невизначеними критеріями відбору переможців, як на мене, це другий суб’єктивний момент, не врегульований законодавцем.

Завершується обрання таємним голосуванням: одержав більшість голосів від числа обраних делегатів З’їзду – пройшов. Якщо необхідної кількості голосів не набралося, проводиться повторне голосування щодо двох кандидатів-лідерів.

З огляду на неоднозначне сприйняття колегами моєї позиції та на різні «підводні течії», про які я можу тільки здогадуватися, мої шанси бути обраною до Конституційного суду України доволі примарні.

Вакансія від З’їзду суддів України всього одна, а заяви про участь у конкурсі подали 19 осіб. До речі, сьогодні, 12 жовтня, на засіданні РСУ було розглянуто відповідність претендентів вимогам, що встановлені Конституцією та Законом України «Про Конституційний Суд України». Один із претендентів вибув з конкурсу. Тепер нас 18.

Проте до Верховного Суду я взагалі не могла потрапити.

Чинна редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 38, обумовлює, що особа, яка претендує до Верховного Суду, якщо це не адвокат чи науковець, має стаж роботи на посаді судді не менше 10 років.

Я була призначена суддею у 2010 році. Тобто мій загальний стаж на цій посаді становить 7 років 5 місяців.

Додам, що мої повноваження як судді, призначеної вперше, спливли у квітні 2015 року. Тобто вже майже два з половиною роки я не маю права на здійснення судочинства (і марнувати час, не виконуючи обов’язків судді, але отримуючи за це гроші, хай і менші, ніж суддя з повноваженнями, щиро кажучи, мені набридло). До слова, високу суддівську винагороду, про яку стільки говорилося, отримують тільки ті з колег, хто пройшов кваліфікаційне оцінювання. Наразі таких небагато. Моя ж зарплатня «чистими» становить близько 12 тисяч гривень на місяць (і з неї голова суду у протизаконний спосіб примудряється «відщипувати» до кількох тисяч на місяць – хто стежив за розвитком подій, зрозуміє, про що я).

Рішення про призначення мене суддею безстроково має ухвалити Вища рада правосуддя. Її ж постійно торпедують скаргами на мене люди з оточення Полтавського міського голови, вони ж вигадують і злочини, нібито скоєні мною. Активну діяльність з метою завадити мені повернути суддівські повноваження розгорнув і голова Октябрського районного суду м. Полтави, в якому я працюю.

Щоб зрозуміти, наскільки далеко готові піти ці особи, достатньо передивитися сюжет Громадського телебачення Полтави про судове засідання у справі Дмитра Трихни, екс-заступника міського голови, посередника, який від імені «Федоровича», справу котрого я розглядала, пропонував мені 5 тисяч доларів за «правильне» рішення. Викликані як свідки мер Мамай, його представник у суді Ковжога та голова суду Струков лжесвідчили під присягою на користь версії, що я здійснила провокацію проти кришталево чистого градоначальника та провокувала його до пропонування мені хабара.

Тепер про Вищий антикорупційний суд. Лише нещодавно, після роз’яснень Венеціанської комісії (повна назва: Європейська комісія за демократію через право), вище керівництво держави погодилося на його створення.

Дуже добре, що Україні рекомендовано взяти за основу законопроект, розроблений групою опозиційних депутатів (його автори Єгор Соболєв, Оксана Сироїд, Іван Крулько, Мустафа Найєм, Сергій Лещенко, Світлана Заліщук).

Створення антикорупційних палат, на чому наполягали Президент, Прем’єр-міністр та Генеральний прокурор, на рівні місцевих судів могло б призвести до того, що суддями-антикорупціонерами зробились би найбільш корумповані представники нашого «цеху». Антикорупційні трійки мали б формуватися зборами суддів, і нечисті на руку «служителі Феміди» відразу б оцінили нові безмежні перспективи до поліпшення свого матеріального стану на плідній ниві «боротьби» з корупцією.

У «рідному» Октябрському районному суді я, мабуть, безпомилково визначила б імовірний склад антикорупційної палати. І він би цілком задовольнив потенційних «клієнтів» цього суду.

Проте «опозиційний» законопроект теж не давав мені шансів.

Ним передбачено, що суддею Вищого антикорупційного суду, суддею Антикорупційної палати може бути призначений громадянин України, не молодший 30 та не старший 65 років, який має вищу юридичну освіту, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою, а також відповідає одній із таких вимог:

1) має стаж роботи на посаді судді не менше десяти років;

2) має науковий ступінь у сфері права, стаж наукової роботи у сфері права щонайменше десять років;

3) має досвід професійної діяльності адвоката щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше десять років;

4) має стаж професійної діяльності на посаді прокурора десять років;

5) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1–4 цієї частини, щонайменше десять років.

Мені здається, і конкурс до Верховного Суду частково це підтвердив, що тривалість перебування судді (так само прокурора) на посаді збільшує рівень його професіоналізму, але водночас зростає вірогідність «інфікування» цієї особи гіршими «традиціями» системи.

В інтересах суспільства провести конкурс до Вищого антикорупційного суду так, щоб залучити до роботи в ньому тільки доброчесних професіоналів. Фахові випробування здатні відсіяти некомпетентних претендентів. Тому встановлювати додатковий формальний бар’єр – вимогами щодо стажу, на моє переконання, недоцільно.

Якщо для відбору суддів до Верховного Суду наявність 10-річного спеціального стажу і відповідного досвіду ще можна було пояснити складністю роботи вищої судової інстанції, то у випадку з антикорупційним судом подібні вимоги вочевидь є зайвими. Не відповідають вони й чинному законодавству.

Бо антикорупційний суд  хоч і називатиметься Вищим, але здійснюватиме правосуддя, так передбачено проектом закону, як суд першої інстанції у справах, підслідних Національному антикорупційному бюро України. Крім того, планується, що в його складі діятиме апеляційна палата.

Відповідно до ч. 9 ст. 31 чинного Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження щодо обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України, здійснюється:

1) в суді першої інстанції – колегіально судом у складі трьох професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років.

2) в апеляційному порядку – колегіально судом у складі п’яти професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше семи років;

3) в касаційному порядку – колегіально судом у складі семи професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше десяти років.

Роль касаційної інстанції, вірогідно, буде виконувати Антикорупційна палата Верховного суду. Його суддів, як пам’ятаємо, відбирали, зокрема, й за критерієм 10-річного спеціального стажу.

Тому пропоную розробникам остаточного варіанту законопроекту, присвяченого створенню антикорупційного суду, врахувати зазначені обставини та встановити кваліфікаційні вимоги для претендентів з числа суддів: стаж роботи на посаді судді не менше 5 років (для всіх кандидатів) та не менше 7 років – для тих, хто прагне стати суддею апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.