Будні судді-викривача

Суддею-викривачем мене назвали журналісти та громадськість.

Чому, описано тут.

У цьому блозі розповім про реалії, в яких я існую вже понад 3 роки.

Станом на сьогодні я є фігурантом щонайменше 3 кримінальних проваджень та 6 судових процесів. Одночасно.

* * *

Провадження № 42017000000001024 відкрите за заявою Олександра Ковжоги.

Свого часу він дослужився до посади заступника начальника Полтавського міського управління міліції. У 2007 році під тиском обвинувачень у «скоєнні тяжких злочинів, якими є зловживання службовим становищем, отримання хабара в сумі 5 тисяч доларів США, покривання наркоторгівлі, збагачення за рахунок підлеглих по службі працівників міліції, підтримання неділових зв’язків з «кримінальними авторитетами» і покривання їх злочинної діяльності» Ковжога написав рапорт на звільнення.

Невдовзі, однак, Ковжога відновився на службі – через суд, оформив собі пенсію і вийшов у відставку. Тепер «ветеран органів внутрішніх справ» вдає із себе антикорупційного громадського активіста.

Ковжога обстоював інтереси мера Олександра Мамая в суді, за корупційною справою, яку я розглядала з травня 2014 року по січень 2015-го.

Нещодавно Ковжога висунув проти мене голослівні обвинувачення, нібито я отримувала хабарі: у 2012 році 5 тисяч доларів США, у 2013-му – 10 тисяч.

Наклеп, непідкріплений жодними фактами (бо їх просто не може бути), Генеральна прокуратура України відхилила.

Тоді Ковжога, прикриваючись своєю ГО з грізною назвою – Всеукраїнська спеціальна колегія з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю, оскаржив бездіяльність прокуратури в судовому порядку.

Ухвала Печерського райсуду зобов’язала відповідну службову особу Генпрокуратури розпочати досудове розслідування.

Провадження було внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) 31 березня 2017 року за  ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

4 липня старший детектив НАБУ виніс постанову про закриття справи – через відсутність події кримінального правопорушення.

Показово, що з’явитися на пропозицію детектива до НАБУ і повідомити про обставини вчинення мною «злочинів»  Ковжога побоявся, сховавшись за …ст. 63 Конституції України, яка гарантує кожній особі право не свідчити проти себе та своїх рідних.

Діючи у звичний для себе спосіб, Ковжога знову пішов до суду.

28 липня слідчий суддя Солом’янського районного суду м. Києва Українець В.В. на підставі скарги зазначеного вище ГО  ухвалив скасувати постанову старшого детектива Національного антикорупційного бюро України (справа № 760/13036/17-к).

Слідство по мені відновили.

* * *

Провадження № 42016171010000111 відкрите 31 жовтня 2016 року. У ньому я проходжу як «шахрайка», котра в складі злочинної групи (інший її член – мій чоловік, Ігор Гавриленко), «скориставшись безпорадним станом потерпілої» заволоділа старим металевим гаражем. Сталося це у червні 2014 року.

«Перекваліфікувати» купівлю у сусідки, Євгенії Лутаєнко – за її пропозицією – похнюпленого іржавого гаража на злочин, передбачений ч. 1 ст. 190 КК України, спромігся той самий Ковжога.

Для цього бабусі рішенням суду призначили психіатричну експертизу, яка визнала її такою, що не усвідомлювала значення своїх дій на момент продажу гаража.

Роль жертви від нашого «шахрайства» узяв на себе раніше судимий громадянин Самохатко С.П. Пікантності додає та обставина, що виконувалася експертиза через понад півтора роки з моменту смерті бабусі, а судове рішення виносилося на підставі свідчень Самохатка та його батьків.

Наприкінці 2014 року знову ж таки через суд – в останній місяць її життя, усупереч волі бабусі, попри заяви до міліції про викрадення паспорта, документів на квартиру, нотаріально завіреного заповіту й медичної картки – Самохатко був визнаний її родичем.

Нині Самохатко судиться з нами за гараж, а за квартиру та решту спадку – з Марією Лутаєнко. Хоча прізвище цієї літньої жінки збігається з прізвищем покійниці, і родинний зв’язок з нашою колишньою сусідкою їй не треба доводити, на відміну від Самохатка, в судовому порядку, шанси на виграш справи у неї мізерні.

Уперше про те, як ми «вступили в злочинний зговір та шляхом шахрайства, ввівши в оману […] заволоділи гаражем», Ковжога повідомив міліцію заявою від 10 лютого 2015 року.

При цьому інформатор переймався долею Самохатка, якому ми «спричинили» матеріальні збитки на суму 5 тисяч гривень. От тільки пояснити, звідки всі ці обставини йому відомі, Ковжога не міг.

Схаменувшись, 20 лютого, тобто за 10 днів, Ковжога подав другу заяву про той самий «злочин», прикріпивши до неї написану 19 лютого на його ім’я заяву Самохатка. Завданий останньому збиток Ковжога тепер виміряв так: «більше, чим на 1 000 доларів США».

Не встигла міліція розглянути ці «повідомлення про злочин», як Ковжога подав скарги до суду, теж дві – від 17 та 27 лютого.

Скаржник просив суд зобов’язати начальника слідчого відділу Полтавського міського управління МВС України внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Тоді Ковжога спіймав облизня. Слідчий суддя Диканського районного суду Полтавської області Новак Д.І. ухвалою від 24 квітня 2015 року не тільки відмовив у задоволенні скарг, але й роз’яснив: викладені Ковжогою обставини «із зазначенням їх як кримінального правопорушення обґрунтовано не були внесені до ЄРДР як відомості про кримінальне правопорушення, бо вони такими не являються», а претензії скаржника до начальника СВ ПМУ УМВС України в Полтавській області «є безпідставними» (справа № 554/1884/15-к).

Відтак усі зусилля були спрямовані на те, щоб зробити нашу покійну сусідку психічнохворою посмертно.

Висновок експертизи з’явився 1 серпня 2016 року. Наступного дня керівник експертної установи скерував ці матеріали до суду.

9 серпня датована ухвала судді Полтавського районного суду Потетія А.Г. про відновлення провадження. 10 числа Самохатко попросив суд надати йому висновок експертизи на ознайомлення.

А нетерплячий Ковжога ще 5 серпня (!), не будучи учасником цього процесу і не маючи ніяких офіційних можливостей дізнатися результати експертизи, настрочив чергову заяву до Полтавського відділу поліції про наш «злочин» із посиланням на «неосудність» бабці («правник» Ковжога, який є ще й директором юридичної фірми «Юрпол», плутає поняття «неосудності» та «недієздатності»).

Завданий Самохаткові «збиток» він визначав уже так: «більше, чим на 25 тисяч гривень».

За кілька днів Ковжога звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність начальника слідчого відділу ПМУ Полтавського відділу поліції ГУНП в Полтавській області (справа № 554/6470/16-к).

22 вересня Ковжога написав заяву про злочин ще й на ім’я Генпрокурора України. Її не було внесено до ЄРДР, Ковжога знову поскаржився до суду.

Печерський районний суд м. Києва не став задовольняти забаганку Ковжоги щодо внесення відомостей про вигадане ним кримінальне правопорушення до ЄРДР (ухвала слідчого судді Остапчука Т.В. від 31 жовтня 2016 року у справі № 757/48249/16-к).

Однак 31 жовтня 2016 року відомості про «заволодіння гаражем» чомусь були вписані до ЄРДР Полтавським відділом поліції Головного управління поліції в Полтавській області.

Чи закрите це безглузде провадження, наразі мені не відомо.

* * *

Провадження № 12016170040003995 зареєстроване 28 вересня 2016 року за заявою голови Октябрського районного суду Струкова О.М.

Юліан Матвійчук – учасник АТО, депутат Полтавської міської ради, керівник фракції ВО «Свобода», Ігор Гавриленко – мій чоловік, кандидат історичних наук, доцент одного з полтавських ВНЗ та я, суддя Гольник, обвинувачені в тому, що скоїли проти Струкова злочинні дії, котрі підпадають під відповідальність за ст. 146 КК України: «незаконне позбавлення волі або викрадення людини».

Сталося це нібито під час зборів суддів, де планувалося затвердити характеристику на мене з висновком про невідповідність займаній посаді.

Але прибуття на збори кількох десятків небайдужих людей обернулося втечею суддів із зали, де мало відбутися засідання. Через якийсь час туди зайшов Струков і приписав присутнім зрив зборів суддів.

Обурені цією інсинуацією обрані від різних політичних партій депутати обласної, міської та районних рад, помічники кількох народних депутатів України, активісти й журналісти обступили Струкова та намагалися почути від нього пояснення.

У якийсь момент голова суду спробував пробиватися до виходу й зацідив кулаком під серце моєму чоловікові.

Удома Ігореві стало зле. Лікар «швидкої» прийняв рішення про госпіталізацію. Діагноз: закрита травма живота, забій грудної клітки та поперекової ділянки зліва, ситуаційна артеріальна гіпертензія.

З лікарні про інцидент відразу повідомили до поліції. Увечері того ж дня було відкрите кримінальне провадження № 12016170040003994.

Яке «диво» – Струківське обвинувачення виявилося позначеним наступним номером! Схоже, що полтавське керівництво поліції та прокуратури негайно сповістило голову суду про несподівану загрозу. Разом вони так поспішали зустрічною заявою вивести Струкова з-під кримінальної відповідальності, що не подбали про правдоподібність обставин.

Вразила також швидкість, з якою мого чоловіка було виписано з лікарні. Цей медичний заклад є комунальним, тобто напряму залежним від градоначальника. А від тривалості лікування залежить висновок про тяжкість тілесних ушкоджень.

Для прикладу: «скалічений» Віталієм Шабуніним «журналіст» Філімоненко перебував у клініці 21 день, тому його тілесне ушкодження визначене як середньої тяжкості.

* * *

Визначальне для всіх інших кримінальних справ і судових процесів провадження № 42015170000000377 розслідується Національним антикорупційним бюро України під процесуальним керівництвом Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Попри шалений опір мера Мамая та його посібників, яким відверто потурала Прокуратура Полтавської області та підігрували окремі співробітники Генпрокуратури, це кримінальне провадження після втручання Комітету з питань запобігання і протидії корупції Верховної Ради України таки потрапило до детективів НАБУ, але майже через 2 роки з моменту вчинення проти мене як судді низки злочинів.

Досудове розслідування ведеться за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 369, ч. 1, 2 ст. 376, ч. 2 ст. 383 КК України.

Інакше кажучи, детективи з’ясовують, як упродовж 2014 – початку 2015 року на мене, як на суддю Октябрського районного суду м. Полтави, здійснювався неправомірний вплив з метою добитися винесення неправосудного рішення у справі про адміністративне корупційне правопорушення Полтавського міського голови Олександра Мамая.

Не добившись бажаного тиском, мені запропонували хабар та вирішення попередньо створених побутових проблем (наприклад, комунальні служби міста намагалися знести злощасний гараж як нібито незаконно встановлений, хоча він простояв на тому самому місці понад 30 років – про гараж мера поінформував Ковжога, і міський керманич узяв це питання під особистий контроль).

Прикметно, що якраз тоді, коли Ковжога дізнався про гараж, Самохатко й зробився за рішенням суду родичем його попередньої власниці. А до того влітку та восени 2014 року він щонайменше 8 разів подавав заяви про визнання Євгенії Лутаєнко недієздатною та встановлення над нею опіки. Усі його претензії були відхилені різними суддями, у більшості випадків через те, що Самохатко не був членом сім’ї чи близьким родичем нашої сусідки, тож не міг бути заявником по справі.

Важливо додати, що Ковжога перебуває у приятельських стосунках не лише з мером міста, ще ближчими є його стосунки з головою Октябрського райсуду Струковим.

Від швидкості розслідування  провадження № 42015170000000377 детективами НАБУ та від рішучості й принциповості прокурорів САП залежатиме, наскільки безкарними відчуватимуть себе мер Полтави Мамай та його посібники.

А поки що я змушена марнувати час на судові засідання, ініційовані останніми.

* * *

Київський районний суд м. Полтави розглядає 2 позови Ковжоги проти мене.

У справі № 554/2902/17 Ковжога хоче спростувати те, що він іще на початку розгляду справи Мамая у присутності свідків пригрозив мені: «Якщо не хочеш по-хорошому, пожалкуєш!» (надалі він діяв обережніше). Про цей випадок я згадувала в ранковому ефірі програми «Сніданок з 1+1» 5 квітня ц.р.

Отож Ковжога прагне, щоб суд визнав таку інформацію недостовірною, а я і Телеканал 1+1 спростували її. Тобто фактично Ковжога хоче, щоб суд у цивільній справі визнав відсутність факту тиску на мене як суддю, хоча це є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні за моєю заявою.

Досягненню тієї ж мети має слугувати й другий позов Ковжоги – до мене та до Олени Притули як до власника веб-сайту «Українська правда» (справа № 554/2570/17).

У зверненні до ХIV позачергового з’їзду суддів України, я також згадувала репліку Ковжоги, крім того назвала маразматичними висунуті проти мене обвинувачення в шахрайстві.

Ще там йшлося про «псевдоборця з корупцією, котрий в дійсності є рішалою – з’єднувальною ланкою між злочинцями (не тільки білокомірцевими, але й криміналітетом) та корумпованими слідчими, прокурорами, суддями».

У цьому позові Ковжога зажадав не тільки спростування інформації, але й захисту своєї честі, гідності та ділової репутації. Їх він оцінив у 30 тисяч гривень.

* * *

Полтавський районний суд Полтавської області розглядає 2 справи, пов’язані з гаражем.

Самохатко добивається визнання договору купівлі-продажу недійсним, стягнення моральної та матеріальної шкоди (справа № 554/4200/15-ц).

Цікаво, що сума, яку він хоче отримати, є меншою за вже понесені ним витрати – за подання позову та уточнення позовних вимог, гонорари адвокатам, оплату судово-психіатричної експертизи.

Апофеозом безглуздя на перший погляд може видатися й та обставина, що особа, яка виграє процес, відразу вступить у судову тяжбу з Шевченківською районною у м. Полтаві радою.

Остання ще на початку 2015 року подала позов до суду з метою демонтажу гаража як самовільно встановленого (справа № 554/1985/15-ц).

До того ж існує теоретична можливість того, що Самохаткові таки доведеться ділити спадщину з Марією Лутаєнко. Ця жінка багато років доглядала за нашою сусідкою, Євгенією Лутаєнко, і попросила мене виступити в суді свідком (справа № 554/12490/15-ц).

Дії Самохатка, який не справляє враження самостійної фігури, стануть зрозумілими, якщо припустити, що їх метою є не гараж, а привід обвинувачувати мене у шахрайстві.

* * *

Тим часом у розгляді кримінальної справи № 554/14287/15-к триває затяжна пауза. Нагадаю, єдине, чого мені вдалося досягнути, це те, що Дмитро Трихна, інший посередник мера Мамая, безпосередньо задіяний у пропонуванні мені неправомірної вигоди, опинився на лаві підсудних.

Суд, за наполяганням захисту Трихни, призначив експертизу оперативного відео, яке зафіксувало мої зустрічі з Мамаєм і Трихною, – чи не змонтоване воно. І цю експертизу ніяк не виконають.

Мамай, Ковжога, Струков у цій справі виступають свідками. У судовому засіданні 7 квітня 2016 року вони дали узгоджені показання, спрямовані на те, щоб зобразити мера жертвою провокування його мною до дачі хабара. Прокуратура Полтавської області проігнорувала мою заяву про вчинення зазначеними особами злочину, передбаченого ст. 384 КК України – завідомо неправдиве показання свідка.

* * *

Чому вчить мій досвід?

Хочеш змарнувати кілька років свого життя – повідом про корупційний злочин якогось високопосадовця.

Однак я все одно зробила б те, що мусила зробити.

Інакше наша країна не матиме майбутнього.