Менш за все хотіла бути Кассандрою

У березні цього року, звертаючись до ХIV позачергового з’їзду суддів України, я писала:

«Якщо судді не почнуть змінюватися й очищатися самі – багатьом із них доведеться і далі дрижати в очікуванні народної люстрації чи захоплення приміщень судів обуреним людом.

Не будемо відповідати запитам суспільства – за нас вирішуватиме громада».

І ось, шини палають.

Минулої п’ятниці інформаційним простором України прокотилася новина про захоплення адміністративної будівлі Ширяївського райсуду Одеської області.

Сторінка суду на офіційному веб-порталі «Судова влада України» повідомила про блокування суду та утримання судді в заручниках, гумові покришки під дверима кабінету судді та біля вхідних дверей суду.

Прес-центр судової влади України відреагував негайно, застерігши представників громадськості, активістів та волонтерів від таких дій.

Від себе Прес-центр додав, що «група людей вибила вікна та двері будівлі суду, заблокували входи шинами та погрожують їх підпалити».

Щоправда, як передають місцеві ЗМІ, таку інформацію не підтвердила поліція Одеської області:

«За словами правоохоронців, до будівлі Ширяївського райсуду прийшли місцеві жителі, незадоволені роботою одного з працівників Феміди. Вказаний суддя відмовився від спілкування з громадянами і закрився у своєму кабінеті.

«Інформація про вибитих в будівлі суду вікнах і дверях не відповідає дійсності. На даний момент одне вікно облито зеленкою», — повідомили в поліції».

Уже кілька днів поспіль суддівська спільнота схвильовано обговорює цю подію.

Але не її причину.

А вона проста.

Причина, яку воліє не помічати більшість колег, – несправедливість судових рішень.

Про поштовх до збурення достатньо розповів кореспондент агентства «Інтерфакс-Україна». Учасники акції, близько 30 осіб – переважно жителі Ширяєвого, розгнівані винесенням виправдувального вироку дружині місцевого прокурора. Вона збила автомобілем чоловіка, той залишився інвалідом. Місцеві мешканці переконані, що за своє рішення суддя отримав 1 тисячу доларів.

Люди прийшли вимагати від судді прийняти правомірні рішення у низці судових справ або написати заяву про відставку.

Щось мені підказує: це – тільки початок. З огляду на небажання суддівського корпусу самоочиститися, млявість судової реформи і ті проблеми в її перебігу, про які говорить громадськість.

У моєму «рідному» Октябрському районному суді м. Полтави судді втретє обрали своїм керівником Олександра Струкова. Знаючи, про його свідоме лжесвідчення в суді за справою, де я визнана потерпілою (мова йде про вчинення тиску на суддю та пропонування неправомірної вигоди).

Не зупинили колег і непоодинокі випадки неетичної поведінки судді Струкова, і його доволі сумнівні рішення, які вже не один рік викликають обурення полтавців.

Достеменно відомо суддям Октябрського райсуду про тривалі переслідування мене Струковим. Голові суду не сподобалася моя принципова позиція під час розгляду справи за обвинуваченням Полтавського міського голови Олександра Мамая у корупційному правопорушенні. Ще більше його розлютила наполегливість, яку я проявляю, щоб на лаві підсудних опинився не лише посередник, котрий пропонував мені хабар в інтересах мера, але й організатор цього злочину.

Проте навіть висновок Управління Держпраці в Полтавський області, що стосовно мене мало місце порушення вимог Закону України «Про оплату праці», постанова Харківського апеляційного адміністративного суду, якою скасовано накази голови суду Струкова, що були прийняті безпідставно та не в спосіб, встановлений законом, ухвала Вищого адміністративного суду України, якою накази Струкова названі протиправними, висновок Робочої групи, створеної Радою суддів України за моїми заявами, де констатується, що стосовно мене мали місце «вибірковість та упереджене ставлення керівництва суду», а відповідні накази голови суду «видані з порушенням норм чинного законодавства», та багато інших обставин не зупинили суддів Октябрського райсуду від голосування за особу, яка давно дискредитувала себе та продовжує компрометувати судову систему України.

Невже інші «служителі Феміди» не усвідомлюють: людині, яка свідомо порушує Закон, не місце не тільки на керівній посаді, але і взагалі у судових лавах.

Тому я розумію, які почуття керують діями людей, вражених очевидною несправедливістю судових рішень.

Втішати себе тим, що кілька десятків осіб не можуть виражати думку всієї громади, не варто. На вулиці першими завжди виходять найбільш активні. Решта підтягується потім.

Як історик за першою освітою я можу стверджувати: боятися слід не ідейних лідерів, а стихії нещадного натовпу, здатного знищити все.

Навіть підвалини нашої державності.