Автор
Cуддя Октябрського районного суду міста Полтави, незалежний експерт проекту StopCorrupt - Полтавський антикорупційний портал
Кнопки

Чи реально побороти корупцію у владі: мій життєвий досвід

 
12.05.2017 14:26

Корупція - це явище, що існує будь-де і в будь-який час. У неї немає жодних кордонів, обмежень чи ідеології. Порівняти її можна з тим казковим злом, що живе у темряві і боїться світла понад усе. Проте все ж таки корупція - куди більш звичайне і прозаїчне явище, яке не можна знищити, просто висвітливши його, особливо тоді, коли в суспільній ментальності ще не сформувався жорсткий принцип абсолютного засудження та неприйняття корупції.

У нашій державі це явище настільки поширене, що розмови про нього можна почути всюди, як на конференціях і форумах, так і на домашніх застіллях чи під час короткої поїздки в машині з таксистом. І при цьому в нас, українців, незалежно від нашого місця проживання, професії чи політичних поглядів настільки часто розмови заходять у це русло, що часом навіть здається, що явище хабарництва — це щось генетично вмонтоване у суспільну свідомість, і своє життя без корупції ми просто не можемо уявити.

З’являється враження, що подолати корупцію в Україні можна хіба що лише за допомогою якихось чарів. Часто як приклад чудотворної боротьби з корупцією нам наводять Грузію, яка свого часу займала перші позиції у світових рейтингах корупції, а сьогодні вражає міжнародну спільноту своїми економічними успіхами. Але в Грузії для таких трансформацій використовувались не чари, а політична воля, якою сьогодні відчутно не вистачає Україні. У нас же в арсеналі є хіба що висвітлення корупції у ЗМІ та надія на те, що в суспільстві та у владі назріє критична маса чесних і прогресивно мислячих людей, які своїми активними діями змінять існуючий хід речей на краще. 

Наші правоохоронна й судова системи працюють, м’яко кажучи, досить суперечливо. З часів Революції Гідності суспільство так і не побачило ані покарання винних у злочинах проти Майдану, ані притягнення до відповідальності представників колишньої корумпованої влади, ані покарання нових корупціонерів з числа “великих” посадовців. У таких умовах, чи не єдиним ефективним засобом антикорупційної діяльності є публічність, якої гірше від вогню бояться нечисті на руку хабарники. Проте розголос корупції не гарантує її припинення, і якщо вам здається, що відстоювати свої права у антикорупційних суперечках — це складна і невдячна справа, то ви абсолютно праві. Довести факт навіть очевидної корупції за наявності вагомих доказів у нашій країні майже нереально, це вимагає значних часових та нервових затрат, і мені довелося відчути це на власному досвіді.

На початку травня 2014 року до мого провадження як судді Октябрського районного суду м. Полтави надійшла справа про корупційне правопорушення за ст. 172-7 КУпАП, вчинене Полтавським міським головою Олександром Мамаєм. Він був звинувачений у тому, що не повідомив депутатський корпус про наявність конфлікту інтересів, коли сесія міської ради проголосувала за передачу низки земельних ділянок його падчерці Ірині Климко як приватному підприємцю. Майже 7 місяців я вживала всі заходи для того, щоб розглянути цю справі у відповідності до закону. Однак мер не хотів постати перед судом та уникав явки до суду.

Згодом, після чергового засідання, до мене прийшов колишній заступник мера, Дмитро Трихна, який за його словами виступаючи від імені Олександра Мамая, хотів поговорити щодо справи. Він заявив, що мер готовий прийти до суду тоді, “коли знатиме вирок суду”. У січні 2015 року правоохоронними органами за моїм сприянням було зафіксовано злочинні дії колишнього заступника міського голови Дмитра Трихни, який пропонував неправомірну вигоду та впливав на мене як суддю з метою винесення неправосудного рішення в інтересах міського голови.

Відчувши, що щось іде не так, або, можливо, отримавши “злив” інформації від слідства і намагаючись уникнути відповідальності, 26 січня 2015 року Олександр Мамай на спеціально скликаній прес-конференції звинуватив мене у вимаганні від нього неправомірної вигоди у розмірі 5000 доларів США за закриття справи про адміністративне правопорушення та звернувся з відповідними заявами до Прокуратури Полтавської області та Управління Служби безпеки України в Полтавській області. Після звинувачення Мамаєм мене у корупції я була змушена 31 січня 2015 року задовольнити заяву представника міського голови – Олександра Ковжоги про відвід у справі про адміністративне правопорушення відносно Мамая.

Справа, відкрита стосовно мене за неправдивими звинуваченнями мера, згодом була закрита. Однак справа відносно самого мера та його заступника розслідувалася дуже повільно. Тільки через рік (у грудні 2015 року) до суду надійшла справа відносно Трихни, незважаючи на ґрунтовність і достатність наданих доказів. Разом з тим, Трихна виступає лише посередником у цій ситуації, тоді як Закон вимагає притягнення до відповідальності не тільки посередників, але й замовників. Проте Прокуратура Полтавської області фактично усунулася від розслідування причетності до цього злочину мера міста Олександра Мамая. Ще один рік у мене пішов на те, щоб справу відносно неправомірних дій Мамая Генеральна прокуратура передала до НАБУ. На даний час розслідування триває. Проте я усвідомлюю, як важко розслідувати те, що впродовж майже двох років свідомо й цілеспрямовано розвалювали.

У результаті, фактично вже понад 2 роки я борюся за те, щоб Полтавського міського голову Мамая притягнули до кримінальної відповідальності за його незаконні дії. На жаль, на підставі власного досвіду і на власному прикладі, я вимушена визнати, що притягнення до кримінальної відповідальності високопосадовців – процес надзвичайно складний, і на даний час він рахується не місяцями, а роками, за підсумком яких не обов’язково буде винесено справедливе рішення.

Проте боротьбу можна вести й іншими методами. З того ж власного досвіду, я зрозуміла, що всі публічні особи бояться, коли їхні неправомірні дії висвітлюються у ЗМІ. Усі вони дбають про свій який-неякий імідж, і репутаційна шкода є доволі суттєвим важелем впливу. Однак у певний момент, коли кількість такої висвітлюючої інформації досягає певного критичного значення при відсутності реакції правоохоронних органів, ці оприлюднення перестають впливати. Посадовець, якого звинувачують у корупції чи іншому злочині, спостерігаючи за відсутністю реакції з боку правоохоронних органів, стає ще більш цинічним у своєму ставленні до Закону. Так було і в моїй справі з поширенням відео, на якому зафіксована моя зустріч з мером Мамаєм. Кілька тижнів після публікації у ЗМІ цього відео, Олександр Мамай не з’являвся на роботі, у публічних місцях. Однак потім, коли перший «переляк» пройшов, а в його житті нічого страшного не відбулося, він продовжив займатися тим, чим займався раніше. У мене навіть з’явилося відчуття, що він перейшов у контратаку проти мене (не особисто, а через своїх підлеглих та підконтрольних йому людей). Через деякий час і Прокуратура Полтавської області надіслала мені доволі виразний меседж – закрила кримінальне провадження стосовно мера (зараз, як я вже сказала, ця справа відновлена і перебуває у віданні НАБУ).

Отже, коли розкриття корупційних схем не тягне за собою жодної реакції з боку відповідних органів, корупціонери не просто не припиняють своєї протизаконної діяльності, але й навпаки посилюють її, відчуваючи власну безкарність. У нашій державі ми бачимо підтвердження цієї тези на практиці. Фактично, між журналістськими розслідуваннями, оприлюдненням цих розслідувань та діяльністю правоохоронних органів немає жодного зв’язку. Створюється враження, що прокуратура, поліція, СБУ уникають інформації, добутої з журналістських розслідувань як чогось непотрібного, а то й загрозливого для себе, намагаються в будь-який спосіб нівелювати їхні результати. Проте тільки взаємодія різних методів антикорупційної боротьби може дати очікуваний результат. Зараз у нас є позитивний приклад сусідніх пострадянських держав, ситуація в яких була не краща за нашу - Румунії, Грузії. Сьогодні рівень корупції в цих країнах надзвичайно низький у порівнянні з картиною, наприклад, десяти- чи п’ятнадцятирічної давнини, оскільки в цих державах реально працюють незалежні антикорупційні органи, здатні не лише виявляти корупцію, але і карати причетних до неї. Я не думаю, що ми гірші за румунів чи грузинів, і не зможемо повторити їх успіху.

Проте для цього доведеться докласти чимало зусиль. Мій приклад доводить, що аби змусити правоохоронні органи діяти відповідно до Закону, доводиться витрачати багато часу і сил. У суспільстві за останні 3 роки відбулися значні зміни, але зберігається певна нерівність між громадянами. Правоохоронна система доволі успішно бореться з дрібними злочинами, однак якщо злочин вчинив високопосадовець або особа, яка має великі статки, вірогідність його притягнення до відповідальності за Законом украй мала.

На жаль, у нашій країні поки що немає достатньої політичної волі для відкритої боротьби з топ-корупцією.

Поліція, прокуратура та інші “традиційні” органи залишаються політично заангажованими. А НАБУ, хоч і є багатообіцяючим органом з амбітною командою, ще тільки набирає оберти. Крім того, наразі держава не надає НАБУ достатніх для цього ресурсів, і йдеться тут не про фінансовий бік справи, а про організаційно-технічний. Сьогодні розголос дійсно залишається одним із головних елементів антикорупційної діяльності, і те, що у нас існують незалежні ЗМІ та громадські ініціативи, які готові говорити про такі справи - це дуже добре. Наразі існує кілька популярних програм про корупційні схеми, користуються попитом журналістські антикорупційні розслідування, і навіть у нас в Полтаві з’явилась нова громадська ініціатива - Полтавський антикорупційний портал, за допомогою якого можна подати анонімні повідомлення про корупцію, які будуть передані журналістам і правоохоронцям.

Крім того, в нашій країні для здійснення антикорупційної діяльності у законодавчому полі зроблено вагомий крок уперед – це вже згаданий запуск антикорупційних органів: НАБУ, САП. Запровадження е-декларування дає поштовх для проведення антикорупційних розслідувань, дозволяє ставити питання про незаконне збагачення осіб, які не можуть підтвердити свої статки. Проте нереформовані суди ускладнюють роботу цих механізмів, оскільки 90% часу слідчі змушені проводити у судах для отримання дозволів, вирішення клопотань, замість того, щоб розслідувати злочини. Резонанс навколо мого випадку показує, наскільки низька довіра суспільства до судів, і наскільки словосполучення “чесний суддя” набуло оксюморонного значення в Україні.

Водночас, усі ми переконалися, що допомігши державі написати гарні закони й створити антикорупційні органи, громадські організації та активісти не можуть «спочивати на лаврах», вважаючи справу зробленою. Навпаки, потрібно постійно моніторити діяльність цих антикорупційних органів, аби не допустити їх втягнення у вже існуючі корупційні схеми, що підтверджується наявністю проблем у діяльності НАЗК. Крім того, варто також спрямовувати свої зусилля на підтримку законодавчих ініціатив, котрі створюють умови для належної діяльності антикорупційних органів (надання прослуховування для НАБУ, запуск антикорупційних судів тощо). Для здійснення належної антикорупційної діяльності необхідно прийняти закон про правовий захист викривачів і ретельно стежити за його практичним виконанням, оскільки допоки людині, що вийшла боротися з несправедливістю, будуть погрожувати найрізноманітнішими способами, кількість бажаючих відверто виступити проти такої системи буде мізерною.

Корупція, як багатоголова гідра, що відрощує нові кінцівки після поразки у черговому бою, або ж як темрява, що з’являється всюди, де немає світла. Боротьба із нею - складний, довгий і виснажливий процес, але не пройшовши цей шлях до кінця, ми не зможемо побудувати успішну і розвинену країну для наших нащадків. 

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Точка зрения редакции портала ЛІГА.net и Информационного агентства "ЛІГАБізнесІнформ" может не совпадать с точкой зрения авторов блогов и комментариев к ним. Редакция портала не отвечает за достоверность таких материалов, а портал выполняет исключительно роль носителя
Популярные теги
Iryna Berezhna PR адвокат Адвокат Морозов адвокатура азаров Александр Прогнимак АТО банк банки банкротство бизнес бізнес будущее украины бюджет БЮТ валюта Васильев ВВП Верховна Рада Верховная Рада вибори війна влада власть война выборы газ геннадий балашов Гонтарева государство гривна Гройсман гроші ГФС демократия деньги депозит депозиты децентралізація доллар Донбас Донбасс доходы ДТП ДФС евроинтеграция евромайдан европа економіка ЕС євромайдан ЄС жизнь ЖКГ жкх закон законодательство законопроект зарплата Земля импорт инвестиции инвестиции в экономику интернет ипотека Ирина Бережная Ігор Ткачук Ірина Бережна кабмин кадры карьера киев київ Китай Кличко Кодекс законів про працю України конституция Конституція Конституція України коррупция корупція кредит кредиты кризис Крим Крым культура курс люстрация люстрація Майдан маркетинг маркетинг юридических услуг мвф менеджмент налоги налоги украина налоговые споры налоговый кодекс народ НАТО наука нафтогаз НБУ НДС недвижимость Николай Гольбин образование Общество одесса Олександр Горобець оппозиция отмена налогов охрименко Павло Петренко парламент партия регионов ПДВ персонал податки податкові спори политика политтехнологии політика Порошенко правительство право право на працю працедавець працівник президент Прогнимак прогноз Программа социально-экономического развития Украины прокуратура психология денег психология успеха публічний аудит путин Путін работа революция режим Януковича рейдерство реклама рекрутинг Реформа реформи реформы Росія россия Руслан Сольвар рынки свобода сепаратизм СМИ соціально-економічні права строительство студент суд судебная практика судова практика судова реформа судовий захист США таможня тарифи тарифы Тигипко Тимошенко ТКАЧУК трудовий договір трудовий договір. трудові відносини УКБС Украина украина будущее україна Укрпочта Укрпошта управление уровень жизни людей Уряд финансы экология экономика Экономика Украины эксперт по миграции экспорт энергетика юрист Ющенко янукович Яценюк