Вважаю помилковими заяви деяких моїх колег-депутатів по фракції НУ-НС, які впродовж останнього часу виступають  з негативними оцінками  діяльності голови Секретаріату Президента Віктора Балоги.

По-перше, я переконаний, що посада голови СП є виключно президентською прерогативою, а втручання в розстановку кадрів патронатної служби є просто некоректним та неприпустимим.

По-друге, переконаний, що певні протиріччя  між діяльністю Секретаріату та фракції (які, до речі, мають природній характер ) повинні  вирішуватися на робочих нарадах керівного складу СП та членів фракції.  Ініціаторами та співголовами цього мають стати голова СП В. Балога та голова фракції В. Кириленко. Саме вони, враховуючи їх особливу відповідальність, мають терміново відпрацювати механізми ефективної взаємодії. Якщо ці два молодих, порядних, перспективних  політика не зрозуміють, що цей конфлікт послабляє обох, їх може спіткати доля тандему Тимошенко – Порошенко зразка 2005 року.

По-третє, не погоджуюсь з формою прояву своєї позиції деякими моїми колегами(так званими «непідписантами»),  серед яких, до речі, дуже авторитетні і поважні в країні люди. Безумовно, можу погодитися стосовно оцінки  якості коаліційної угоди, як достатньо сирого і в деяких місцях суперечливого Конституції та цілій низці законів документу. До речі, це має стати підставою не лише осуду «непідписантів», але й достатньо жорсткої професійної оцінки робочої групи, яка готувала цей документ.

З іншого боку, можу тільки порадити своїм колегам відокремлювати «зерна від плевел», щоб вони чітко розрізняли пріоритетні стратегічні цілі та менш важливі тактичні завдання. В будь-якому випадку, публічні звинувачення подавляючої більшості фракції  в банальному «розподілі посад» є некоректними та  навіть, інколи, смішними. На мою думку, це просто є свідченням надмірної переоцінки деякими членами фракції своєї «унікальності». До речі, це призводить до збільшення прихильників «імперативного мандату» як засобу боротьби з «унікальністю».  

Колегам, які сповідують принципи відкритої публічної політики, слід визнати, що без того самого «кризово-менеджерського»  таланту  В.Балоги, який є сьогодні об’єктом критики, ситуація могла бути програною раз і назавжди. І сьогодні мова навряд чи йшла б взагалі про створення демократичної коаліції і механізмів її приходу до влади. Скоріш за все, йшлося б про те,  якби втримати останнього депутата від переходу в «антикризову» більшість.

Інша річ, що сьогодні оцей самий талант кризис-менеджера має бути терміново посилений інтелектуальним потенціалом  фахівців (яких достатньо як у фракції, так і в громадському середовищі), для розробки пропозицій до стратегічного впливу Президента України, як на стабілізацію ситуації в державі, так і на ідеологію прагматичного(!) українського прориву», який, певно, має базуватися на низці жорстких, інколи непопулярних, але результативних реформах, яких сьогодні вкрай потребує Україна.

Реалізація цього над завдання потребує сьогодні від нашої політичної сили чіткого розуміння принципів політичної гри, прийняття та виконання рішень, величезної відповідальності. Ми не маємо права наступати на ті ж самі граблі. Вони, врешті, зламаються.