Хто влучніше пише

Минулої суботи в рамках фестивалю «Київська барикада» був організований виїзд у Вишгород, на полігон внутрішніх військ. Передбачалося, що українські письменники і українські журналісти зможуть постріляти з усіх видів зброї, а потім почитати міліарні фрагменти текстів.

Загалом для піару тема постріляти дуже класна. Та й не тільки для піару… Хоча, власне, для піару вона і робилася, як більшість штук у так званому мистецькому середовищі. Проте сам піар варто було запакувати в трошки кращу оболонку.

Наприклад, влаштувати стрілецький турнір «Письменники проти рок-музикантів». Наприклад, хто краще стріляє: Сергій Жадан чи Фома з групи «Мандри». Або – стрілецькі змагання між художниками, музикантами та письменниками. Чи взагалі жестяк – політики проти митців на полігоні в тирі.

Натомість серед шести десятків бажаючих постріляти справді відомих та креативних персонажів було менше десяти. Решта – молоді поети, які, за словами того ж таки Жадана, читають ще більш-менш, а ось пишуть часто із помилками. Не заявивши про себе нічим, окрім хіба що вживання в текстах слів «ж…а» і «х…й», вони наввипередки кинулися до вогнепальної зброї. Причому з боку це виглядало так смішно, що описати не можна.

Я не ханжа і сам вживаю означені слова. Проте я, вибачте за надмірне марнославство – активний учасник видавничого життя та книжкового ринку. Я вже собі довів усе, що хотів, і нікому нічого доводити не збираюся. Просто працюю. Звідси висновок: коли я вже приїхав постріляти, мені все одно, з чого влучити в ціль: з автомата, кулемета чи снайперської гвинтівки Драгунова. Тоді як молоді поети ще не знають, для чого вони стали молодими поетами і як планують з усім цим жити далі. Більшість з них років за п`ять стануть банальними офісними працівниками. Зате за можливість стрельнути три рази з СВД вони реально мало не побилися в якійсь момент! Принаймні, чергу до СВД почали забивати ще по дорозі до полігону і поводили себе, мов маленькі діти в ігровій кімнаті розважального центру.

Причину такого хворобливого інтересу саме до СВД я готовий пояснити. Якщо автоматник чи навіть кулеметник – просто стрілець, то снайпер – кращий стрілець. Відповідно, кожному хотілося відчути себе кращим, причому – три рази. А як пощастить – двічі по три рази. Стрілецькі амбіції таких людей, за аналогією, не поступаються мистецьким. І там, і там стріляють здебільшого в «молоко». Тоді як зі свого автомата я спокійно поклав… не «десятки», але нормальні повноцінні «9» та «8». І зовсім не рвався до СВД, особливо коли побачив, яка довкола двох нещасних гвинтівок штовханина і з якою іронією дивляться на все це справжні реальні снайпери.

І окреме спостереження – дівчата й жінки. Вони чомусь почали виявляти ще більші міліарні амбіції, ніж чоловіки. Навіть для молодого пацана логічний природний потяг до зброї, тоді як жінкам воно, на моє глибоке переконання, на фіг потрібне. Всі вони на полігоні відразу уявили себе амазонками і вимагали пропустити їх першими. Я б не допускав поеток і просто жінок до вогнепальної зброї. Але захід придумав не я…

Андрій Кокотюха