Будучі послідовним, завершую міні-серіал «Люди і машини», який виник сам по собі і в нетрі Інтернету кане.
Тим, хто вперше читає цей текст і не розуміє його проблематику, раджу почитати попередні роздуми на тему, чим комп’ютер відрізняється від унітаза. Кількома реченнями сюжет можна переповісти: як користувач комп’ютера, котрий не має спеціальної освіти, я висуваю до людей із відповідною освітою ряд претензій. Головна – їхнє вперте небажання спілкуватися з такими, як я (а нас – подавляючи більшість) звичайною людською мовою. І вперте бажання через силу давати консультації по телефону. Причому практичної користі від цих консультацій нема, бо компьютерники спілкуються зі світом своєю пташиною мовою, без перекладу. Моє законне бажання отримувати від них послугу і ставлення до них як до сфери обслуговування, чогось на кшталт телеремонтників, сантехніків, таксистів чи офіціантів, викликало бурю образ.
Читаючи всі пасажі на свою адресу і проводячи їх моніторинг, я зробив кілька висновків, якими тут поділюся.

1. Перш, ніж купувати комп’ютер, треба оволодіти елементарними знаннями. Згоден. Елементарні знання, у моєму розумінні, в мене є. Я не хакер. Я не системний адміністратор. Я не продавець комп’ютерів. Я не граюся в іграшки. Я не сиджу безвилазно в Інтернеті. Мої потреби: створити текст у електронному вигляді, переслати його електронною поштою туди, куди треба, отримати відповідь, вести листування мейлом замість розмов по мобільному, бо так – дешевше. Інтернет мені потрібен лише для того, аби дізнатися чи перевірити якусь інформацію. До того ж я працюю з Інтернет-виданнями в тому числі, через те мушу бачити формат видання. Все. Для чого мені знання системного адміністратора чи фахівця з комп’ютерної техніки? Щось не працює – викликав майстра, тобі налагодили. Проте, виявляється, мені треба до своєї гуманітарної освіти, яка мене цілком влаштовує, долучити ще й технічну. В принципі, вчитися не гріх. Ось тільки самі комп`ьютерники говорять, що кожні півроку в них щось міняється і вони надолужують знання. Але ж це входить в їхні професійні обов’язки, але не мої. Їм за це платять, а не мені. Мені платять за розуміння формату, нових тенденцій, створення креативних ідей. Тому мені просто нема коли займатися зовсім не потрібними мені для повсякденної роботи справами. Це називається лінощами? А як назвати небажання виконувати свою роботу в комп`ютерників, мотивоване загальною фразою «вчися сам»?

2. Праця комп` ютерників оплачується мало. Моя теж. Навіть Білл Гейтс і Ринат Ахметов вважають, що заробляють недостатньо. Проте якщо в Ахметова гавкне комп’ютер, Ахметов не буде заморочуватися специфічною термінологією, а просто дасть завдання фахівцям у короткий термін усе налагодити. І вони не будуть вийо. Я переконаний, що у режисера Квентіна Тарантіно є комп’ютер. Але я так само переконаний, що він сам не ліквідовує несправності, а доручає це спеціалістам. Правильно, я та мені подібні – не Ахметов і не Тарантіно. Так і ви, шановні опоненти, не всі працюєте в Ахметова. Більше того – дуже мала кількість вас працює на мільярдерів та мільйонерів. А ті, хто на них працює, не наважуються давати їм професійні поради пташиною мовою. Ті, хто дискутував зі мною, просто не складуть собі ціни. Звичайно, я хочу платити за надання технічної підтримки. Але лише стільки, скільки це реально коштує, а не скільки ви за це вимагаєте. Існують прайси. Так само, як на послуги юристів, яких частина опонентів чомусь люто ненавидить. Тоді як нотаріальне свідоцтво здатне юридично закріпити за вами право на володіння нерухомістю, і результат роботи нотаріуса, яка, по-вашому, зводиться до печатки та підпису, важить у нашому світі більше, ніж результат роботи пихатого зарозумілого системного адміністратора чи продавця комп’ютерів.
Решта ображених коментів – піна після шторму. Зате я дуже радий, що в процесі знаходилися самотності і спілкувалися один із одним улюбленою мовою на улюблені теми незалежно від теми репліки.