Кому Україна подарує галузь машинобудування?

Дві новини за останній місяць, які чітко окреслюють стратегічне бачення розвитку машинобудування в Україні. Ключові ідеї – свідома передача сфери машинобудування міжнародним компаніям і підбирання вживаного заліза з Європи. Відповідний результат – збереження позицій сировинного придатку розвинених держав, яким ми вже віддаємо галузь машинобудування.

«Стратегічний» крок №1 – забути про українського виробника і створити програми для міжнародних гравців

Читаю новину: "Мінінфраструктури спільно з "Укрзалізницею" провели переговори з американською компанією Greenbrier, яка зацікавлена у співпраці з УЗ і вивчає можливість будівництва 10 тисяч вагонів в Україні з "максимальною локалізацією виробництва". Про це повідомляє прес-служба Мінінфраструктури. В ході переговорів сторони домовилися перейти до розробки потенційної моделі співпраці за участю Greenbrier, УЗ і міжнародних фінансових інститутів.

Але тепер по суті:

1. Українське вагонобудування через 10 років після отримання незалежності займало лідируючі позиції в експорті вагонів до країн СНД. У 2010 році виготовила 47 тисяч вагонів; в 2011 - 49 тисяч; в 2012 - майже 50 тисяч.

2. Експортна виручка підприємств, що виробляють вагони, у 2012 році склала 3,2 мільярди доларів!

3. Вантажний вагон - 100% український продукт: Кременчуцький сталеливарний завод виготовляє рамні візки; Інтерпайп - колеса; метал увесь український, навіть фарба на вагоні - українська! 100% локалізація. При цьому за 2014 рік виробництво вантажних вагонів в Україні впало на 77% – до 5300 одиниць. 2017 рік не закінчився, але успіхом галузі буде випуск 4000 вагонів. Я знаю, скільки гальмівних колодок на одному вагоні, і відверто про це кажу - 4 тисячі вагонів, не більше. Чому?Тому що замість створення лізингових програм підтримки експорту власної галузі, відновлення втрачених ринків, ми створюємо програми для міжнародних гравців.

Відверто хочу сказати: ніхто не боїться конкуренції, нехай будують свої заводи, нехай ведуть боротьбу за ринки. Проте, чесну боротьбу. І я впевнений, український виробник має чим відповісти. Але спільні програми міністерства, Укрзалізниці та міжнародної компанії – це однозначно крок назад.

«Стратегічний» крок № 2 – підбирання вживаного заліза з Європи

Чергова новина: «Німеччина повідомила про попередню згоду передати Україні вживані електрички»… Міністр інфраструктури радо запевняє, що «в підсумку ми матимемо абсолютно якісний рухомий склад, і повірте, що вживані німецькі електрички в рази кращі за ті, що ми маємо сьогодні навіть після модернізації...». І при цьому не соромиться буквально ставити клеймо на якості вітчизняних виробників, переконуючи що це іноземне «тимчасове латання дірок необхідне нашим громадянам»…

Кілька разів я перечитував цей текст. Невже Міністерство інфраструктури України могло зробити таку заяву?!

Мене цікавить наступне: як збираються адаптувати цей німецький «секонд-хенд» для України?

- ширина нашої колії 1520 мм, німецькі електрички розраховані на колію 1435 мм. Припустимо, ви заміните візки, а що зробите з геометрією вагону, яка розрахована під євроколію?

- електросистема, двигуни, пантографи таких електричок... Це нічого, що напруга у нас інша?! Автоматика: як б/у електричка буде зчитуватися датчиками нашої інфраструктури при русі? Це хтось вивчав?

- нарешті, географічні та кліматичні умови: європейські потяги не розраховані на наші суворі умови експлуатації.

Виходить, що ТЕХНІЧНО ПЕРЕОБЛАДНАТИ навіть безкоштовні німецькі електрички точно буде дорожче, ніж побудувати свої!

Хоча, тут спливає ще одна цікава річ: не будівництво потягів, а їх сервісне обслуговування! Досвід з Hyundai показує, що ми не можемо робити сервіс, тому і продовжуємо договори з корейцями… Скільки там: 5 євро за кілометр? Ще на 10 років?.. До речі, ми вже давно зробили гальмівні колодки для цих потягів, однак корейці продовжують возити свої, десь разів у 6 дорожчі! Бо за контрактом вони нам забезпечують сервісне обслуговування! От вам і «дешеві» вживані європотяги…

Я вірю в те, що ми повинні виходити з позиції не покупця, який готовий дурно витрачати ресурс, а стратега, який бачить куди посилати ці ресурси і зусилля, щоб отримати найбільший ефект. Я знаю українського виробника зсередини і у нас є все для того, щоб зусиллями українських компаній задовольняти наші потреби у вагонобудівній галузі. Для прикладу, наша компанія «Трібо» у цьому році стане №1 у світі за кількістю виготовлених гальмівних колодок для вантажних потягів! Близько 4,5 мільйонів штук. І нам не потрібно жодної «євро» допомоги. «Трібо» - це не просто деталь у процесі вагонобудування, а й індикатор того, що якісний український виробник існує і він готовий виробляти продукцію не лише для України, а й на експорт.

Розуміючи той факт, що у нас в країні є не просто потенціал, а реально готовий на 100% власний продукт, чи погодитесь з моїм простим запитанням: ДЕ ЛОГІКА?