Страхи Бернара-Анрі Леві

У жовтні “Європейська правда” опублікувала інтерв'ю із французьким філософом (чи то пак “філософом”) Бернаром-Анрі Леві, котре було взяте під час цьогорічної зустрічі Ялтинської європейської стратегії.

Леві намагаються презентувати одним із “західних друзів” України. Цей образ суттєво підсилюється тим, що філософ відомий своїм вкрай неприязним ставлення до Росії. Але навіть побіжне знайомство з думками, озвученими під час інтерв'ю (не кажучи про комплексне ознайомлення з поглядами і діяльністю цього філософа), змушує задуматися над питанням: чи по дорозі Україні з такими “друзями”?

Лейтмотивом усього інтерв'ю є ідея спертої на ліберальні цінності федеративної Європи, де етнічний чинник зведений до мінімуму. Неприваблива, на думку Леві, альтернатива цій федерації — це “популістська Європа на підставі архаїчних, націоналістичних, шовіністичних цінностей”.

Леві дає добре зрозуміти, якою у межах такої федеративної Європи він хотів би бачити Україну. Журналіст, який брав інтерв'ю, нагадав, що зараз в Україні спостерігається сплеск націоналізму. На що відповідь Леві була категоричною: “Саме тому нам треба якомога швидше інтегрувати Україну в Європу! Адже Україна може не завжди залишатися проєвропейською.  Я знаю, що в Україні націоналістичні спрямування доволі потужні. Я знаю, що Україна була однією з країн, де були потужні антисемітські настрої. Я знаю, що за привид ходить українською землею”.

Тобто Леві говорить навіть не про те, що задля євроінтеграції Україна має відмовитися від націоналізму, а про те, що сама євроінтеграція є механізмом протидії українському націоналізму. Далі філософ разом із українським журналістом висловлюють жаль із приводу сплеску націоналізму в усій Центрально-Східній Європі, і на цьому тлі погляд на євроінтеграцію як на засіб від націоналізму стає ще більш промовистим.

Для України, котра докладає стільки зусиль, аби вийти з-під впливу Москви, перспектива опинитися частиною денаціоналізованої федеративної Європи виглядає малопривабливою. Для само ж Леві малопривабливим і навіть страхітливим виглядає повноцінне пробудження українського націоналізму і націоналізмів інших народів Центрально-Східної Європи.

Важливість тісної консолідації європейських націй не викликає сумнівів. Але ця консолідація не повинна ставати механізмом денаціоналізації. Леві ж говорить про створення федеративної Європи, де етнічний чинник буде знівельованим в ім'я утвердження “загальнолюдини”.

Неважко зрозуміти, що основним методом гіпотетичного перетворення ЄС у федерацію є посилення комісарсько-бюрократичного характеру цієї структури. Уже сьогодні помітні серйозні протиріччя між Єврорадою та Європарламентом з одного боку (як органами, які хоч якоюсь мірою представляють національні інтереси країн-членів) та Єврокомісією — з іншою. Федеративна Європа Леві — це політичне утворення, де життям європейських народів керує роздутий бюрократичний апарат. Неважко також спрогнозувати залежність цього апарату від олігархічних груп. Схоже, Леві це чудово розуміє. Він дуже близький до кіл фінансистів світового масштабу. Що стосується українських олігархів, він є близьким не лише до Віктора Пінчука, але й до Дмитра Фірташа (зокрема, Леві виступив у ролі співзасновника фірташівського “Агентства модернізації України”).

Українцям реалізація задумів Леві та його однодумців не принесе користі так само, як і іншим європейським народам. І не варто зачаровуватися антимосковською риторикою філософа. Бернар-Анрі Леві є одним із чільних представників “нових філософів” — колишніх прихильників лівих екстремістських поглядів, які з часом розчарувалися у марксизмі і оголосили себе лібералами. Серед рис, які відрізняють Леві від носіїв ліво-ліберальної ідеології із більш чітко вираженою лівацькою складовою, важливу роль відіграє ліберальний європоцентризм, суть якого зводиться до погляду на Європу як взірець реалізації цінностей ідеології лібералізму. На тлі такого європоцентризму Росія для Леві — це просто чудовий матеріал для конструювання образу ворога ліберальних ідей. Здоровий націоналізм українців або якогось іншого європейського народу для нього не менше зло.

Україна продовжує перебувати між Сціллою й Харібдою. А це змушує дуже прискіпливо дивитися на тих, хто видає себе за “друзів”.