блоги

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
29.03.2016 21:16

Жорстке приземлення. Як Україні правильно відкрити ринок землі

Іван Мірошніченко Народний депутат

Я – не прихильник участі держави у бізнес-процесах, але у реаліях національної та глобальної економіки, а також з огляду на значимість земельного питання для українців, держава має зіграти тут свою визначальну роль.

Торік 10 листопада Верховна Рада у черговий раз продовжила заборону на продаж сільськогосподарських земель до 1 січня 2017 року. Мораторій без будь-якої логіки чи державно-суспільної стратегії 14 років обмежує права власників земельних ділянок та перешкоджає інвестиціям в агросектор. Відтак, цього разу Кабмін зобов’язано до 1 березня 2016-го розробити та внести до Ради законопроект про обіг сільгоспугідь. Термін минув, але проекту від Уряду немає…

Натомість є урядові гасла та маніпуляції. Знову бездарно згаяно час. Українці вмирають, не скориставшись правом власності на землю. А відтак – із цим пов’язаними можливостями – щодо зайнятості, додаткового виробництва на мільярди доларів, відродження традицій сільського життя. Таким чином влада заговорює ключове для країни питання, без жодного бажання взяти відповідальність за державні рішення для держави та громадян.

Ця поверхова метушня – вкрай чутлива для українців. Адже на відміну від інших країн світу, для нас земля залишається основним національним багатством. Цей актив при належному користуванні все ще може дати шанс тисячам громадян створити власний бізнес, стати фінансово самодостатніми, надати країні нові інвестиційні можливості. Водночас відкриття ринку землі може як штовхнути країн вгору, так і відкинути у суспільні потрясіння, якщо вирішуватимуть це питання несправедливо та непродумано. ?

При цьому структура ринку України заснована на середньо та великомасштабному виробництві продукції рослинництва на умовах оренди сільгоспугідь. Діяльність таких господарств дозволила Україні посісти гідне місце на світових ринках. Але натомість значну частину виробництва фруктів, овочів, ягід, молока, свинини та яловичини зосереджено у приватному секторі та невеликих господарствах. Ці реалії треба враховувати при відкритті ринку землі, намагаючись надати рівні можливості усім учасникам ринку і забезпечити його оптимальний збалансований розвиток.

Наразі громадяни-землевласники вимушено перебувають в умовах несправедливого і жорстокого тіньового ринку. Пай не можна віддати під заставу, аби отримати фінансування фермерського господарства чи сімейної ферми. Ця проблема особливо актуальна для середньо та великомасштабних виробників, що працюють на правах оренди, але не мають доступу до фінансових інструментів розвитку свого бізнесу. Пай не можна легально продати та інвестувати в інший актив чи бізнес, а землю передати тому, хто готовий її обробляти. Розмір орендної плати занижений через відсутність легального ринку, альтернатив для власника та орендатора, браку ефективного фінансування на недокапіталізації бізнесу і землі, як активу.

Водночас, попри формальну дію мораторію, обіг сільгоспугідь відбувається. Але – в тіні. Громадяни змушені задешево продавати паї ($200-300 га у першій половині 2000-х і $650-1200 га нині), в залежності від якості землі, її дохідності, місця знаходження та обраної економічної моделі. Ці схеми стали золотою жилою для вузького кола земельних махінаторів, завдаючи колосальних збитків людям і бюджету.

Держава мусить визнати, що патова ситуація із ринком землі – її провина, і запропонувати механізм вирішення на користь громадян-землевласників. При цьому – не перешкоджати діяльності господарств, що ефективно працюють на умовах оренди, із відповідальністю за розвиток галузі та сільських територій.

Треба усвідомлювати, що майже 400 тисяч громадян померли, не скориставшись правом власності на землю, і не маючи правонаступників. Відтак ті, хто найгучніше виступають проти ринку землі, мають усвідомлювати відповідальність за долі мільйонів людей-землевласників, штучне обмеження розвитку галузі і загалом – національної економіки, соціально-економічний розвиток села.

 

Як бути і що робити в таких умовах…

Задля формування класу землевласників-господарів держава має запропонувати громадянам конкурентоздатні проекти, з рівнем локалізації щонайменше 75-80%. Вони стануть стимулом відродження економіки на сільських територіях. Це можуть бути типові бізнес-плани із створення сімейних ферм та невеликих фермерських господарств. Зокрема, з організації тепличних господарств, сімейних молочних ферм, садівництва, ягідництва, овочівництва. Тобто – це проекти, де дрібний фермер та сімейна ферма є конкурентними і не матимуть прямої конкуренції великим агробізнесом.

Під ці проекти потрібне державне довгострокове, пільгове фінансування. Я – не прихильник участі держави у бізнес-процесах, але у реаліях національної та глобальної економіки, а також з огляду на значимість земельного питання для українців, держава має зіграти тут свою визначальну роль. Звісна річ, зіграти розумно, зважено і чесно.

Така підтримка – ключова умова запровадження ринку землі. Без забезпечення рівності умов та альтернатив у прийнятті рішень для громадян ринок землі відкривати не можна. Тож держава зобов’язана ще до відкриття ринку забезпечити усім альтернативу вибору. Аби невеликі власники землі мали рівні можливості з іншими учасниками аграрного ринку і альтернативу вибору: продати ділянку чи організувати на її основі свій бізнес. Для цього потрібні державне довгострокове фінансування, типові проекти та програми підтримки. Лише ефективний, незалежний землевласник спроможний забезпечити зайнятість своєї родини та трудового колективу, фінансову самостійність, правонаступництво бізнесу для своїх дітей, і, зрештою, високу капіталізацію своєю ділянки.

У цих умовах позиція Уряду, який мав би надавати громадянам землевласникам  підтримку, є непослідовною та безсистемною. Згаданих програм Уряд не пропонує. Передбаченого законопроекту про обіг земель сільськогосподарського призначення не внесено. Натомість Яценюк анонсує продаж 1 млн га державних  земель. Без будь-яких підготовчих рішень в інтересах дрібного землевласника. У цьому випадку суспільство лише здогадується, кого в Уряді оберуть «щасливим» покупцем. До того ж, процедура продажу виглядає ризиковано з огляду на корупційні ризики продавця – Держгеокадастру, який через непрозорість дискредитував себе остаточно.

Я бачу наступною концепцію запровадження в Україні ринку землі . Він має відкриватися поетапно і готуватися насамперед в інтересах власників паїв, які ще у 90-х отримали землю без будь-якої державної підтримки, та українського агробізнесу, який багато років розвивав АПК в умовах оренди.

1-Й ЕТАП

Запровадити прописані законодавством регуляторні механізми з розвитку ринку оренди земель сільськогосподарського призначення та емфітевзису (права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб до 49 років). Треба  передбачити можливість продажу прав оренди та емфітевзису, їх заставу (іпотеку). Тобто – створити механізми отримання фінансових ресурсів під заставу прав користування землею. При цьому, власник землі зберігає право власності на землю, а орендар матиме можливість продавати право оренди, передавати їх та заставляти в банку.

Якщо необхідно – орендатор зможе залучити кошти для викупу орендованої землі під заставу права емфітевзису. Це дасть альтернативні фінансові інструменти нинішнім орендаторам. Так буде справедливо, адже зусиллями нинішніх середніх та великих орендаторів-товаровиробників національний агросектор посів високі позиції, залучив інвестиції у виробництво й переробку, дав країні десятки мільярдів доларів експортних надходжень. Принцип рівності можливостей дозволить їм залучити кошти не тільки для ведення бізнесу, але і для викупу землі у власників, якщо ті вирішать її продати.

2-Й ЕТАП

Провести справедливу оцінку земель сільськогосподарського призначення в залежності від якості та розташування. Створити для українських землевласників рівні можливості з іншими учасниками ринку шляхом запровадження державних програм з фінансової підтримки та довготривалого пільгового кредитування під заставу прав власності та користування на землю. Так стимулюємо розвиток в Україні конкурентних фермерських господарств та сімейних ферм.

Державі не обов’язково продавати державні землі, що у нинішніх умовах є безглуздям. Варто випустити земельні бонди  для розміщення на фінансових ринках під державні землі сільськогосподарського призначення. Так залучимо інвестиції та довгострокове фінансування економіки, зокрема сімейного, малого та середнього фермерства, а також інших сфер економіки, зберігши власність на сільгоспугіддя. Саме так забезпечимо рівні можливості, вибір та альтернативу нашим людям. І, зрештою, це буде справедливий крок з боку держави.

3-Й ЕТАП

Запровадити повноцінний ринок землі з урахуванням сільгоспугідь приватної власності. До цього часу треба встановити законодавчо обмеження та запобіжники для захисту інтересів українських землевласників. Головні з них – обмеження умов і визначення часових термінів щодо можливості іноземних громадян та компаній отримувати право купувати українську землю. Необхідно визначити обмеження щодо обсягів, пріоритетності купівлі-продажу, запобіжники проти монополізації чи нецільового використання, зокрема, використання аграрних угідь, як активів за принципом інвестицій у нерухомість.

Така етапність надасть учасникам ринку рівні можливості і право вибору, відновить справедливість щодо громадян-власників землі, надасть орендарям доступ до фінансових інструментів та інвестицій, залучить інвестиції у різні сфери економіки за рахунок розвитку агросектору.

Зазначена  концепція уже втілена у низці законопроектів. Їх ми розробляли разом із колегами, членами аграрного комітету Верховної Ради, експертами, представниками профільних асоціацій та громадських організацій. Ідеться про проекти щодо права користування чужою земельною ділянкою та про обіг земель сільськогосподарського призначення (на праві емфітевзису).

У документі щодо обігу земель Кабмін  зобов’язано щороку у проекті держбюджету передбачати кошти на підтримку сімейного, малого та середнього фермерства. Зокрема, ідеться про часткову компенсацію відсоткової ставки кредитів, наданих під заставу прав користування чи власності на землю, про фінансування типових інвестиційних проектів зі ступенем локалізації не менше 75-80%. Це має бути довготривала системна програма розвитку, що буде реаліз овуватися під забезпечення земель сільгосппризначення.

Я переконаний у необхідності «пакетного» внесення цих законопроектів. Тільки так забезпечимо громадянам, безпосереднім власникам землі, альтернативу вибору та рівні можливості у порівнянні з інших учасниками ринку.

Запровадження ринку землі – завершальний найважливіший етап земельної реформи. Його відкладання стримує розвиток не лише малих та середніх фермерських господарств, сімейних ферм, сільських територій, але й аграрної галузі в цілому, а з нею – економіки держави. Земля – найцінніший актив України – має працювати на державу і її громадян.

Позиція «собаки на сіні» у цьому питанні – не має жодних перспектив для суспільства. Ще кілька років існування тіньових схем на ринку, і землі будуть перерозподілені в інтересах великого капіталу у «дешевий» спосіб для покупця. Відтак українські громадяни не зможуть скористатися своїм земельним багатством, а держава втратить важелі впливу на земельний ринок. Тому він має бути легальним, законодавчо врегульованим та сприятливим до громадян-землевласників.

 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.