Про суддів "правильних" і "неправильних"

Нещодавно Асоціація розвитку суддівського самоврядування опублікувала на своєму сайті заяву щодо неприпустимості публічного зазіхання міністра юстиції України на незалежність суддів.

Погоджуюсь з тим, що такі заяви потрібно писати, і на такі випади потрібно реагувати. Причому потрібно було починати  робити це вже давно, а не зараз, коли залишки незалежної судової системи відкрито знищують під виглядом «реформ».

Однак, мою увагу привернула не стільки ініціатива звільнити Петренка, скільки коментар Асоціації щодо розмежування «суддів Ющенка» та «суддів Януковича».
У п'ятницю на цю ж тему «відмітилась» О.Сироїд, зазначивши у  своєму дописі на Фейсбук  про те, що, цитую: «запропоновані документи ( зміни до Конституції України - доповнено мною) дозволять багато змін. Дозволять звільнити значну частину суддів відразу (зокрема майже всіх призначених вперше януковичами)»

Таким чином Асоціація фактично відмежувала одних суддів від інших, зазначивши, що саме ті 800 суддів, які очікують обрання на посади безстроково, у своїй більшості призначались ще у 2009-2010 роках, а тому їх, мовляв, не варто ототожнювати з прізвищем одіозного попереднього Президента. А віце-спікер пішла ще далі, відкрито заявивши про політичні мотиви звільнення саме тих суддів, які були призначені «злочинним режимом».

Поглянемо  на деякі статистичні дані з офіційного представництва Президента України та інших відкритих джерел, які можуть дати уявлення про те, хто саме на даний час є заручниками Верховної Ради України і «найбільшою загрозою» судовій реформі.

У 2009 році Президентом України Віктором Ющенком були підписані 25 указів про призначення суддів. Ще 5 Указів були видані ним протягом січня-лютого 2010 року.
Починаючи з 25 лютого 2010 року наступним Президентом України Віктором Януковичем були підписані 22 Укази про призначення суддів у 2010 році, 11 Указів про призначення суддів у 2011 році.

У 2012 році були призначені перші «судді нових доборів», які пройшли нову для України процедуру відбору та призначення на посади. Усього у 2012 році було видано 11 Указів, а у 2013 році – 8.

Останнім на цей час Указом про призначення суддів є Указ Президента України від 17 січня 2014 року № 13/2014.

Під час каденції наступного Президента України Петра Порошенка ( з 7 червня 2014 року дотепер), а це майже 2 роки, на посаду вперше не було призначено жодного судді…

На мою думку, не призначення за 2 роки на посаду жодного судді, злив суддівського резерву, відкриті репресії проти суддів, масована атака ручних ЗМІ та різноманітних груп впливу на суддів, дає чітке уявлення про те, що чекає й інші сфери державного та громадського життя у майбутньому. А також дозволяє проводити відповідні паралелі з сумнозвісним періодом першої половини двадцятого століття.

Повертаючись до поділу суддів на «правильних» і «неправильних», варто нагадати, що Закон України «Про судоустрій та статус суддів», як і принципи міжнародного права, передбачають рівний статус усіх суддів держави. Крім того, і судді і інші посадові особи не можуть нести моральну або юридичну відповідальність за те, хто саме підписав Указ або документ про їх призначення. Підпис ставив той, хто мав на це право або обов’язок. І це не робить людину гіршою або кращою, гідною чи негідною.

Люди, які вважають себе здатними думати критично, не можуть не розуміти, що насправді немає суддів однієї влади ( так би мовити чесної влади Ющенка ) і суддів іншої влади ( так би мовити злочинного режиму Януковича), кращих або гірших, в залежності від того, чий підпис стоїть у їх суддівському посвідченні.

Я вважаю, що сама по собі постановка питання Асоціацією у такому вигляді, хай би навіть це був просто аргумент для спростування випаду шаленого міністра, не заслуговує поваги суддівського корпусу.

Висловлювання ж Народного депутата, який зухвало та показово ігнорує вимоги міжнародних правових актів та Конституції України, які регулюють статус суддів (повага до незалежності судової системи та статусу суддів, недопустимість дискримінації, обмеження політичного впливу на кар’єру суддів та інші), продовжують ганебну стратегію нав’язування суспільству думки про те, що саме судді – це синонім зла і всі без винятку заслуговують обструкції та розправи.

Суддів відкрито ненавидять, незважаючи на те, що щодня судами приймаються тисячі рішень на користь громадян, бізнесу та держави, а більша частина населення взагалі ніколи безпосередньо не стикалась із суддями та судами. Однак, суспільна думка вже давно сформована.

Дякуючи продуманим маніпуляціям політикуму та пасивній і безвідповідальній позиції  з цього питання вищих судових органів держави та вищих органів суддівського самоврядування, нездатних захистити суддівський корпус, у більшої частини людей сформоване тверде переконання у тому, що судді ( особливо призначені за часів попереднього Президента), є поголовно корумпованими, нечесними, безграмотними, і крім того заважають діючій владі проводити судову реформу.

Насправді все простіше. У державі відбуваються процеси, які важко повністю контролювати, оскільки на заваді стає поки що не ручна у своїй більшості судова система. А потрібна ручна й керована. І не вірте, коли хтось переконуватиме вас у протилежному.

Що ми маємо зараз.
На черзі - останні судді, призначені за «старою» процедурою – їх повноваження закінчаться у червні та серпні цього року. А вже у січні 2017 року повноваження почнуть втрачати наймолодші судді держави ( ті самі «судді нових доборів», причиною подальшого масового звільнення яких негласно названо «неправильний» підпис у посвідченні), і які завершують свій п’ятирічний цикл призначення на посаду вперше.

Що далі?
Держава на даний час не має рівноцінної заміни такій кількості суддів у разі, якщо вони будуть звільнені. Як неодноразово зазначалось, проведення повного циклу відбору та призначення суддів ( включаючи тестування, підготовку, багаторівневі перевірки, а також можливі процедурні затримки) може затягнутись на роки. Ну хіба що буде прийнятий спеціальний Закон «Про призначення суддів за спрощеною процедурою». Де можна буде стати суддею і без стажу роботи, і навіть без юридичної освіти наприклад. А чому ні? Абсурд нещодавно продемонстрував свою дієздатність у всій красі.

Від масового звільнення суддів з мотивів політичної доцільності ( а іншими словами – розправи із неугодними і непокірними) звісно ж ніяким чином не постраждають президенти та міністри, політики та можновладці. Постраждають в першу чергу люди, які не отримають судовий захист.

А в другу чергу постраждають інтереси та авторитет самої держави, яка на міжнародній арені є таким собі аутсайдером, якого ніхто не любить і не поважає, але поки що ще терплять.

Тому що, якщо розібратись, за що можна поважати державу, яка самостійно та цілеспрямовано себе знищує?