Конституція проти суддів

Протягом останніх років Україна перебуває у стані перманентної судової реформи. На даний час вирішується питання внесення змін до Конституції України.

2 лютого 2016 року Верховна Рада України попередньо схвалила запропонований  Президентом України законопроект про внесення змін до Конституції України       ( щодо правосуддя),  підпунктом  2 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення"   якого передбачається, що з дня набрання ним чинності повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено.
Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом. 
У наступному пункті йдеться про те, що судді, які були обрані суддями безстроково, продовжують здійснювати свої повноваження до звільнення або до припинення їх повноважень з підстав, визначених Конституцією України.

Попередньо Конституційний суд України надав висновок про  відповідність  цього  законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України.
Однак саме на підставі цих норм більш ніж тисячу суддів, які були призначені на посади вперше на основі відкритих процедур добору протягом 2012-2015 років, можуть  позбавити професії взагалі  без   будь - яких об’єктивних причин.

На цей момент в судовій системі України працює більше ніж 1000 суддів, у яких ще не закінчився   5 - річний термін призначення на посаду вперше.
Вони призначені у 2012-2015 роках  шляхом відкритої процедури добору відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка проходила  під наглядом експертів Європейської комісії з питань ефективності правосуддя              ( CEPEJ ), представників міжнародних фондів, засобів масової інформації. Усі ці організації  визнали, що процедура добору відповідала законодавству України та міжнародним стандартам,  проводилась прозоро і справедливо.

На проведення відкритих доборів суддів та їх наступну підготовку протягом останніх років державою було витрачено значну кількість бюджетних коштів, а сам порядок отримав схвальний висновок Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії) та експертів USAID.

На даний час будь-які зміни до спеціального Закону не вносились, а тому призначення суддів на посади відбуватиметься за  існуючою процедурою , яка передбачає тестування та іспит, проходження спеціальної підготовки та конкурс.
Це фактично означає те, що після закінчення п’ятирічного строку повноважень усіх цих суддів повинно бути звільнено з посад. У подальшому вони на загальних підставах можуть повторно проходити новий конкурсний відбір на ті посади, які вони займали раніше.

Очевидно, що ця норма є дискримінаційною та несправедливою, оскільки розмежовує усіх суддів за критерієм часу призначення на посаду та ставить їх у нерівне становище з іншими суддями, які були призначені на посади раніше на постійній основі, а також з майбутніми суддями.
Закріплення у Конституції України  вказаного положення  призведе до порушення  принципів юридичної визначеності та рівності однойменних суб’єктів у внутрішньодержавному праві. У загальному розумінні це означає те, що до рівнозначних суб’єктів не можуть застосовуватись будь-які розрізнення, винятки, обмеження чи переваги з огляду на певні їх властивості.

Як зазначається у пункті 51 Рекомендацій Кабінету Міністрів Ради Європи  CM / Rec (2010)12, якщо суддю прийнято на посаду на випробувальний або фіксований термін, рішення про підтвердження або подовження такого призначення має прийматися лише відповідно до пункту 44, аби забезпечити дотримання принципу незалежності судової системи, тобто процедура безстрокового призначення суддів має бути відома на момент їх призначення на посаду вперше та залишатись для них незмінною.

Отже усім суддям, станом на час призначення яких діяло положення Закону про обрання їх безстроково після закінчення п’ятирічного строку повноважень, повинне однаковою мірою бути забезпечене право бути обраними безстроково.
У протилежному випадку може скластись ситуація, коли молоді судді зі значним позитивним досвідом роботи та хорошою репутацією будуть змушені після закінчення строку повноважень повторно складати багатоетапні іспити та проходити спеціальну підготовку на загальних підставах, для того щоб бути призначеними на посади, які вони займали раніше.

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 13.10.1994 року № 94 (12) зазначається, що усі рішення стосовно професійної кар'єри суддів повинні мати в основі об'єктивні критерії,такі як: заслуги, кваліфікація, чесноти, здібності та результати праці. Аналогічного висновку дійшла і Венеціанська комісія в своїй доповіді С DL - AD (2007)028 від 22 червня 2007 року, присвяченій призначенню суддів.
Крім того, у п.111 висновку Венеціанської комісії від 19.03.2012 року CDL - AD (2012)001 Щодо закону про правовий статус і винагороду суддів та закону про організацію та управління судами Угорщини передбачено, що при прийнятті нової Конституції її перехідні положення не повинні використовуватись як спосіб припинення повноважень осіб, обраних чи призначених за раніше чинною Конституцією.

Однак попри це, до Перехідних положень Конституції України  планується ввести  норму, яка передбачає припинення повноважень суддів, призначених за нормами  поки що  чинної  Конституції України.  
Це питання   не було належним чином досліджене  Венеціанською комісією під час надання Висновку щодо законопроекту про внесення змін до Конституції України ( щодо правосуддя).  Не   звернув на це увагу і  Конституційний  Суд  України під час розгляду питання  про відповідність законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

У той же час наявність проблеми подальшого продовження повноважень суддів, призначених на посади вперше, повністю  замовчується,  механізм реалізації Перехідних положень Конституції через норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не розроблений, а сама прогалина Закону не є предметом широкого обговорення та глибокого аналізу.

На цей момент  не існує  будь-яких об'єктивних підстав   для автоматичного звільнення  суддів.  Про це свідчать не лише статистичні показники діяльності судових органів, але і дані соціологічних досліджень, проведених на території України, які демонструють високий рівень довіри до судової влади  у порівнянні з органами виконавчої та законодавчої влади, іншими правоохоронними органами.
Тому подальше намагання  прийняти  зазначену поправку до Конституції  можна розцінити  саме  як  цілеспрямовану політично обумовлену діяльність, а не об'єктивну необхідність, пов'язану з оновленням суддівського корпусу. 
  
Результатом  цієї частини  реформи беззаперечно стане  обмеження доступу до правосуддя, неможливість громадянам та іншим особам захистити порушені права в судах, погіршення якості розгляду справ через відсутність належної кількості суддів, збільшення кількості нерозглянутих справ, порушення розумних строків розгляду справ, та у зв'язку з цим посилення тиску на судові органи та послаблення гарантій незалежності судової влади.

Саме такі,  цілком очевидні  наслідки  викликають серйозне  занепокоєння не лише   представників суддівської громадськості, але і простих громадян, оскільки можуть призвести до  прямого порушення  взятих на себе  державою міжнародних зобов’язань,  а також права  громадян  на доступний  та  справедливий  суд.