Визнання Фондом правочинів нікчемними: новий погляд Великої Палати

Трохи передісторії.

Профільним Законом про систему гарантування вкладів фізичних осіб закріплений обов’язок Фонду протягом дії тимчасової адміністрації здійснити перевірку правочинів банку на предмет виявлення серед них нікчемних (ст. 38 Закону).

На виконання вказаних норм наказом уповноваженої особи Фонду після проведення перевірки встановлювалась нікчемність певного переліку правочинів та застосовувалися наслідки нікчемності, найчастіше у вигляді повернення грошових коштів до банку.

Коли вкладник після запровадження ліквідаційної процедури звертався до Фонду за виплатами, то отримував інформацію, що в зв’язку з визнанням правочинів нікчемними його не внесено до переліку вкладників, яким Фонд здійснює виплату.

Після чого розпочиналися довгі судові процеси, в яких вкладники просили суд зобов’язати Фонд внести їх до переліку вкладників, оскільки правочини визнані нікчемними безпідставно.

Така ситуація була поширена, наприклад, з так званими «дробленнями» великих депозитів на декілька менших з гарантованою до відшкодування сумою  до 200 тис. грн.

Як наслідок, тисячі справ за позовами вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб заполонили національні суди. Вказана категорія спорів стала масовою.

Однак єдина судова практика в ній так і не була сформована.

В зв’язку зі значною кількістю подібних справ та існуванням навіть на рівні суду касаційної інстанції діаметрально протилежних судових рішень Касаційний адміністративний суд передав справу №826/1476/15 до Великої Палати для вирішення виключної правової проблеми застосування ст. 38 Закону про систему гарантування.

Наразі більше 200 інших  справ були зупинені до розгляду переданої на Велику Палату справи та формування єдиної позиції в такій категорії спорів.

Незважаючи на те, що Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи скасувала судові рішення та направила справу на новий розгляд, в постанові були сформовані важливі висновки щодо застосування ст. 38 Закону про систему гарантування вкладів фізичних осіб:

(1) Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку.

Отже, Фонд не має повноважень визнавати нікчемними транзакції з перерахування коштів з одного рахунку на інший в порядку ст. 38 Закону про систему гарантування вкладів. На сьогодні Фонд найчастіше визнавав нікчемними саме транзакції.

(2) Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону про систему гарантування вкладів не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

(3) При виявленні нікчемних правочинів Фонд  не наділений повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону про систему гарантування вкладів) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Отже, Фонд самостійно не може застосовувати наслідки недійсності нікчемних правочинів. Фонд у разі виявлення нікчемних правочинів зобов’язаний вчинити дії щодо застосування наслідків недійсності – звернутися до суду з відповідним позовом.

За наслідком прийняття постанови Верховного Суду очікуємо кардинальної зміни підходу до взаємовідносин між Фондом та вкладниками та виникнення нової категорії спорів.

Тепер не вкладник має оскаржувати застосування Фондом наслідків нікчемності правочинів, а  Фонд звернутися до суду з позовом до вкладника і лише після набрання рішенням законної сили застосувати наслідки недійсності нікчемних правочинів.

Така позиція, на моє особисте переконання, є більш виваженою, відповідає правовій природі правовідносин за цивільно-правовими договорами та враховує баланс інтересів сторін правочину. Повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як юридичної особою публічного права та уповноваженої особи Фонду як посадової особи не можуть підміняти виключну компетенцію суду.

Як сам Фонд та судова практика сприймуть оновлений підхід, будемо відслідковувати.