Громадянин не платник податків - секта Рими Білоцерковської робить все

Як стверджується на розповсюджуваному тексті заяви до податкового органу від імені громадянина, мотивування тому, що громадянин не є платником податків виходить з того, що в Декларації про державний суверенітет України N 55-XII  від 16 липня 1990 року  Верховної Ради  Української РСР, п.1 , 3 .6 та 7  розділу  VI. ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ  встановлює , що

“Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.

Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Підприємства, установи, організації та виробничі одиниці, розташовані на території Української РСР, вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних надходжень, а також сплачують податки до місцевих бюджетів”.

Декларація є основою для нової Конституції, законів України ...”

    З 28.06.1996 року - дня вступу  в законну силу Конституції України загальнонародна власність громадян Української РСР  перейшла до  власності народу України  та територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах :

- українського народу на 24.08.1991 року на “ землю ( основне національне  багатство ), її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу ( ст.13 та 14  Конституції України ) ”;

територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах на “ рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, що є в комунальній власності ( ст.142 та 143 Конституції).

   Кожен з громадянин України є по-перше власником 1/46- мільйонної частки  у власності Українського народу держави , а по-друге  як член територіальної громади  на території якої він проживає власником 1/N- нної частки територіальної громади , а взагалі  власником національного багатства    ( загальнонародної власності ) держави  Україна.

   І тому логічним є те,  що  платниками податків   є підприємства, установи, організації та виробничі одиниці, розташовані на території України  та   вони ж вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних надходжень, так як ці  юридичні особи  на відміну від громадян України не є власниками ні держави, ні територіальних громад  згідно ДЕКЛАРАЦІЇ про державний суверенітет України N 55-XII  від 16 липня 1990 року та ст.13 ;14 ст.142 та 143 Конституції України. А тому, стаття 67 Конституції України “Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом” стосується  виключно вищезазначених платників податків.

Проте, така теза ХИБНА.

Зауважу, що за доктриною прихильників Римми Білоцерківської – Конституція є однією з найкращих у світі і Європі. З чим я особисто погоджуюся. Проте, тут вони виступають саме проти Конституції України.

То що це? Подвійні стандарти?

Я згоден, що логіка міркувань вірна – не мають бути громадяни платниками податків, якщо виходити з Декларації та положень щодо власності народу України та тергромад, проте, якщо виходити з того, що ст. 67 Конституції України знаходиться в розділі ІІ «Права, свободи і обов’язки громадянина і людини» то, конституційний обов’язок “Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом” стосується саме громадян України, людини.

Тобто, за Конституцією України - громадяни мають сплачувати податки!!!


Отже, застосувати на практиці того, що громадянин не платник податків - дуже сумнівна річ. І є більше охлократичною, популістською заявою, ніж реальним засобом протидії злочинній владі.

Тут ми маємо видавання бажаного за дійсне. А це основа діяльності саме різноманітних сект.

Тобто, через відсутність глибинних, системних юридичних знань у одного «вождя» весь вірний і правильний рух за територіальні громади є під загрозою дискредитації. Саме тому я й виступаю, що цей рух має йти знизу, і боже збав в ньому мати вождя.

При нагоді, покажу й на інших прикладах абсурдність деяких заяв цієї групи - ГО "Правовий простір", "Асамблея малого та середньогог бізнесу" тощо.

Ігор Кізіма, магістр права державного управління та місцевого самоврядування