Звернення до Президента

Президенту України?

В.Ф.ЯНУКОВИЧУ

вул. Банкова, 11,?м. Київ, 01220

Шановний пане Президенте!

20 грудня 2001 року Верховною Радою України прийнято Закон «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (законопроект 8393 від 15.04.2011), який має набрати чинності з 1 січня 2012 року.

Інформацію про факт прийняття закону розміщено на офіційному сайті парламенту http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=40168

Відповідно до зазначеного закону, при розрахунку розміру відшкодування витрат на правову допомогу береться до уваги лише час участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Однак правова допомога громадянам і юридичним особам в судах у жодному разі вищевказаним не обмежується.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, висловленої у Рішенні у справі про право на правову допомогу (N 23-рп/2009, 30.09.2009), правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Конституційний Суд України також зазначив, що право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин.

  Процесуальні закони України відносять витрати на правову допомогу до судових витрат, що підлягають розподілу відповідно до результатів процесу.

Такий підхід є абсолютно справедливим, адже сторона, змушена звернутися за судовим захистом своїх законних прав та інтересів, апріорі потрапляє у програшне становище. Витрати на правову допомогу у судовому процесі  фактично являють собою матеріальну шкоду, що завдається стороні, позиція якої є правомірною (а це з’ясовується лише по завершенні процесу). Саме тому ці витрати підлягають справедливому відшкодуванню, що і передбачено законодавцем у процесуальних кодексах. Адже у випадку, коли обумовлені необхідністю участі у судовому процесі витрати сторони, дії якої визнані правомірними, залишаться невідшкодованими, конституційне право на судовий захист в жодному разі не можна вважати належним чином реалізованим.

Прийнятий Верховною Радою України Закон «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» несправедливо обмежує відшкодування витрат сторони, що “виграла процесс”, на правову допомогу. Адже абсолютно невідшкодованими залишаються витрати на консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг,  що є абсолютно необхідними у будь-якому судовому процесі.

Таким чином, прийнятий закон фактично працює на інтереси правопорушників і заохочує правопорушення, перекладаючи  тягар оплати правової допомоги на осіб, що діяли правомірно.

З огляду на вищенаведене, прошу застосувати право вето щодо Закону «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (законопроект 8393 від 15.04.2011).

Керуючий партнер

адвокат, к.ю.н.                                                  І.В.Головань