Конституційна скарга. Пішли по шерсть...

Відповідно до Конституції людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Отже захист прав і свобод людини, у тому числі і у конституційному судочинстві, є надзвичайно важливим завданням.

Розглянемо сучасний стан цього захисту у порівнянні з недавнім минулим.
Відповідно до статті 147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції. Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов'язковості ухвалених ним рішень і висновків.

Стаття 1 Закону України «Про Конституційний Суд України» дещо розширює та уточнює норми Конституції:

Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України. Конституційний Суд здійснює свою діяльність на засадах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, відкритості, повного і всебічного розгляду справ, обґрунтованості та обов'язковості ухвалених ним рішень і висновків.

Відповідно до чинного закону «Про Конституційний суд України» від 13 липня 2017 року N 2136-VIII КСУ розглядає конституційні подання, конституційні звернення, конституційні скарги.

Конституційним поданням є подане до Суду письмове клопотання щодо:

1) визнання акта (його окремих положень) неконституційним;

2) офіційного тлумачення Конституції України.

Суб'єктами права на конституційне подання є:

- Президент України;
- щонайменше сорок п'ять народних депутатів України;
- Верховний Суд;
- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
- Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Конституційним зверненням є подане до Суду письмове клопотання про надання висновку щодо:

1) відповідності Конституції України чинного міжнародного договору України або міжнародного договору, що вноситься до Верховної Ради України для надання згоди на його обов'язковість;

2) відповідності Конституції України (конституційності) питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

4) відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України;

5) порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України;

6) відповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України.

Суб'єктами права на конституційне звернення є:

- Президент України;

- Верховна Рада України;

- Кабінет Міністрів України - за пунктом 1 частини першої статті 53 цього Закону, що випливає із статті 151 Конституції України;

- щонайменше сорок п'ять народних депутатів України.

Знаючи себе, законодавці встановили, що заява народного депутата України про відкликання свого підпису під конституційним поданням чи зверненням не має юридичних наслідків.

Конституційною скаргою є подане до Суду письмове клопотання щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) закону України (його окремих положень), що застосований в остаточному судовому рішенні у справі суб'єкта права на конституційну скаргу.

Суб'єктом права на конституційну скаргу є особа, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України (його окремі положення) суперечить Конституції України.

До суб'єктів права на конституційну скаргу не належать юридичні особи публічного права.

Отже, звичайна чи, як кажуть - пересічна особа (байдуже, фізична чи юридична) сьогодні може прямо звернутися до Конституційного Суду лише з конституційною скаргою стосовно перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) закону України (його окремих положень), що застосований в остаточному судовому рішенні у справі цієї самої звичайної пересічної особи.
Прийнято вважати, що запровадження інституту конституційної скарги розширило можливості громадян та юридичних осіб у захисті своїх прав і законних інтересів у конституційній юрисдикції.

Подивимося, наскільки це твердження відповідає дійсності.

Відповідно до «старого» ЗУ «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року N 422/96-ВР конституційним зверненням вважалося письмове клопотання про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

І суб’єктами права на таке звернення «старим» законом визнавалися громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Щоб домогтися офіційного тлумачення Конституції України та законів України суб'єкту права на конституційне звернення потрібно було довести наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади. Крім того, суб'єкт права на конституційне звернення мав довести, що це неоднозначне застосування могло призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод.
Що й казати, виконати ті умови було нелегко, але, як показала практика, цілком можливо, про що свідчить безліч рішень КСУ, зокрема і рішення у справі про правову допомогу, що його було постановлено за моїм зверненням.

Прошу вдуматися. Без змін законодавства, шляхом лише офіційного тлумачення норм Конституції було утверджено право кожного на правову допомогу.
Зараз часи, коли слідчі не пускали адвокатів на допит свідків вже майже забуті. Відповідні зміни внесені і до процесуальних кодексів. Та у законодавців і виходу іншого не було, адже ми довели, що того вимагає Конституція.

Не менш важливим вважаю і рішення КСУ стосовно тлумачення статті 55 Конституції України, які приймалися і за зверненнями громадян і утверджували наше право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Реалізуючи своє право вимагати офіційного тлумачення Конституції і законів, громадяни та юридичні особи безпосередньо впливали на практику правозастосування в країні.

Більше того, для громадянина і юридичної особи існував шанс домогтися змін на краще у практиці правозастосування шляхом офіційного тлумачення Конституції і законів до того, як сам суб’єкт конституційного звернення стане жертвою хибних поглядів чиновника на норми Конституції або той чи інший закон.

Чинна редакція закону «Про Конституційний суд України» від 13 липня 2017 року N 2136-VIII хоч і надала громадянам і юридичним особам право на конституційну скаргу, фактично позбавила нас можливості домагатися офіційного тлумачення норм Конституції і законів.

Тобто, виборюючи право на конституційну скаргу, суспільство "пішло по шерсть, а повернулося стриженим".

А стаття 22 Конституції говорить про неприпустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при зміні законодавства.

Однак суспільство наше покірно проковтнуло це звуження своїх прав, втім, як і позбавлення права на правову допомогу, з заміною його на професійну правничу. Адже ніхто так і не пояснив чим професійна правнича допомога відрізняється від правової.

На моє переконання наші громадяни та юридичні особи потерпають не стільки від застосування до них неконституційних законів, скільки від спотвореної практики їх застосування.

Повернуся до нашої справи про правову допомогу 2009 року.

Мова там не йшла про неконституційність того чи іншого кодексу.

Стаття 59 Конституції передбачала право на кожного правову допомогу.

Жоден закон не забороняв кожному користуватися тим правом у тих чи інших обставинах.

В той же час, слідчі т інші державні чиновники порушували конституційне право обмежуючи можливість користуватися правовою допомогою, не допускаючи адвокатів на допити, обшуки і т.п.

Ми тоді почали шукати шлях вирішення проблеми і обрали конституційне звернення.

За нашим зверненням Конституційний Суд України «розжував» норми Конституції щодо права на правову допомогу і «на пальцях» пояснив чиновникам, що конституційні права слід поважати.

Допуск адвокатів на допити свідків став нормою у буквальному сенсі.
Тут слід згадати, що далеко не всі тоді підтримували нашу позицію. Навіть адвокати далеко не всі вважали, що лише клієнт, а не слідчий, мав право визначати обсяг правової допомоги.

Українським чиновництвом старанно підтримується міф про «недосконалість» законодавства. Саме цією славнозвісною «недосконалістю» часто виправдовується цинічне порушення наших прав і свобод.

На жаль, не тільки пересічні громадяни, але і багато колег- юристів «ведуться» на цю наживку і занурюються у перманентне «удосконалення» законів.

При цьому участь в «удосконаленні» фактично підміняє собою боротьбу за виконання норм Конституції і законів.

Поширеною є ілюзія, що слід лише добре «виписати» норму закону і чиновники стануть її виконувати. Але практика свідчить, що це лише ілюзія.

Подивимося на багаторічну епопею з розглядом заяв про злочини.

У свій час існувала неабияка проблема, пов’язана з бездіяльністю правоохоронців при розгляді заяв про злочини.

Відповідно до чинного на той час законодавства, отримавши заяву про злочин, вони мали винести постанову про порушення кримінальної справи або про відмову у порушенні. Постанова могла бути оскаржена.

Але меткі прокурори та міліціонери аби уникнути того оскарження жодних постанов не виносили, оголошуючи заяву про злочин зверненням громадянина.

Більше того, нахабно стверджували, що така їх бездіяльність не може бути оскаржена в суді. Суди теж проявили себе не кращим чином. Загальні суди кивали на адміністративні, а адміністративні – на загальні.

Проблему вирішував Конституційний Суд за конституційним зверненням громадянина

Осетрова (Рішення у справі про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини від 14 грудня 2011р. №19-рп/2011). КСУ примусив суди розглядати скарги на бездіяльність у кримінальному судочинстві.
Однак за минулі роки законодавство «удосконалили», прийнявши новий КПК.
Розхвалюючи новий Кримінальний процесуальний кодекс України, різних рівнів чиновники багато говорили зокрема про вирішення проблеми розгляду заяв і повідомлень про злочини.

Мовляв, діятиме Єдиний реєстр досудових розслідувань, туди вноситимуться дані відповідно до нової процедури, і всі будуть задоволені.

Відповідно до статті 214 нового КПК, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

Але виявилося, що працівники прокуратури свої навички зберегли. І новий кодекс їм абсолютно не заважає знову "не впізнавати" повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.

І надсилати відписки.

Отаке «удосконалення».
Тому, втрата права вимагати від КСУ офіційного тлумачення Конституції і законів, значно погіршила і так не надто розкішні можливості громадян і юридичних осіб захищати свої конституційні права.

Можна, звичайно згадати, що в ідповідно до статті 89 чинного ЗУ «Про Конституційний Суд України», якщо Суд, розглядаючи справу за конституційною скаргою, визнав закон України (його положення) таким, що відповідає Конституції України , але одночасно виявив, що суд застосував закон України (його положення), витлумачивши його у спосіб, що не відповідає Конституції України, то Конституційний Суд вказує на це у резолютивній частині рішення.
По-перше, стаття 89 ЗУ «Про Конституційний Суд України» говорить лише про неправильне застосування закону судом, а раніше мова йшла і про інші органи.

По-друге, щоб «запхнути» до КСУ конституційну скаргу щодо хибної практики застосування конституційного закону, заявнику треба буде «трохи шахраювати» вимагаючи визнання конституційного закону неконституційним.

Як на мене, краще вже зібрати 45 підписів народних депутатів, або звернутися по допомогу до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, щоб організувати конституційне подання.

Однак право громадян вимагати офіційного тлумачення Конституції і законів, що його в нас протиправно відібрали, має бути якнайшвидше повернене.