Голос адвокатури

Останнім часом я часто згадую свій текст  2009 року  Подавляющее меньшинство

Читачі самі можуть оцінити, наскільки справдилися мої сумні прогнози.

Сам я нескромно вважаю, що на всі сто відсотків.

Адвокатура тепер має самоврядування, насолоджується обов’язками   сплачувати внески, підвищувати кваліфікацію.

Адвокат більше не може сам собі надрукувати на принтері ордер. Чудовим бланком його забезпечить турботлива регіональна рада, адвокат має лише каліграфічно бісерним почерком заповнити вузенькі рядочки гусячим пером. Добре-добре, не обов’язково гусячим.

А от чи стали адвокатуру більше поважати державні органи   суспільство?

Чи покращився стан реалізації професійних прав і гарантій адвокатів?

Пропоную читачам самим визначитися з відповідями на поставлені вище питання.

До чого я все це?

А до того, що, як кажуть поінформовані люди, чекає нас ще одна реформа адвокатури.

Погана, реформа, нехороша, як попереджають діячі адвокатського самоврядування.

Чим же вона нехороша?

Права адвокатів обмежить?

Гірше!

Нам загрожує знищення системи органів адвокатського самоврядування, якому реформа принесе “управлінський параліч” і, що найбільш жахливо - “дефіцит фінансового ресурсу”!

Хто може сумніватися, що дефіцит фінансового ресурсу  в органах самоврядування – це і є “ розпад адвокатури як єдиного національного конституційного незалежного інституту”, втрата “авторитету національних органів адвокатури”, “єдиного голосу професії”,  “єдиного представництва інтересів адвокатури”?

Жах, звичайно…

Однак, дозволю собі поставити ще кілька питань стосовно авторитету національних органів адвокатури   і єдиного голосу професії.

Як характеризує авторитет національних органів адвокатури той факт, що відповідно до звітів Національної асоціації адвокатів України, 37 відсотків колег з року в рік не сплачують внески?

Що можна сказати про єдиний голос професії, коли порушення прав адвокатів не визнаються державою, як системна проблема?

І невеликий приклад про авторитет і єдиний голос професії.

Адвокатура має і самоврядування, і обов’язкове членство, і так звану “монополію н судове представництво”.

За відмову в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, законом передбачено  адміністративну   відповідальність.

В той же час, за незаконну відмову журналісту у доступі до інформації передбачено кримінальну відповідальність (ч. 1 ст. 171 КК України).

От і виходить, що хоч журналісти, як професійна спільнота, не мають обов’язкового членства і встановленої Конституцією монополії на написання статей, голос журналістської спільноти краще чутно.

Адвокатом варто над цим подумати.