Президент України  Кучма Л.Д. 31 січня 2004 року звернувся до Конституційного  Суду України  з проханням дати відповіді на такі питання:

    „чи   є   можливим  здійснення  народом  України  як  носієм
суверенітету  і  єдиним  джерелом влади в  Україні  законодавчої
влади   безпосередньо   і,  зокрема,  прийняття   всеукраїнським
референдумом законів України? І якщо це є можливим, то:
    чи  потребують рішення всеукраїнського референдуму  стосовно
законів затвердження або схвалення Верховною Радою України;
    чи     застосовується     стосовно    законів,     прийнятих
всеукраїнським    референдумом,    процедура    підписання     і
оприлюднення,  визначена частиною другою статті  94  Конституції
України?“

26   січня   2007  року   його підтримав Президент  України  Ющенко В.А., який звернувся   до Конституційного  Суду  України  з  клопотанням   дати   офіційне тлумачення  положень  частини  другої  статті  72,   статті   74
Конституції   України,  зокрема  про  те,  чи  є  всеукраїнський
референдум за народною ініціативою, передбачений частиною другою
статті  72,  статтею 74 Конституції України,  формою  здійснення
державної   влади   безпосередньо  народом  шляхом   голосування
виборців щодо прийняття законів, внесення змін до чинних законів
або їх скасування, а також щодо прийняття нової (нової редакції)
Конституції України.

Загалом пройшло 4 роки й 2,5 місяці...

 

І от сьогодні доповідач у цій справі суддя КСУ Андрій Стрижак оголосив рішення КСУ від 16 квітня 2008 року.

 

КСУ в и р і ш и в:
   
    1.  В  аспекті порушеного у конституційному поданні  питання
положення  частини  другої статті 72  у  системному  зв’язку  зі
статтею  5  Конституції України слід розуміти так, що  народ  як
носій  суверенітету  і  єдине  джерело  влади  в  Україні   може
реалізувати   на   всеукраїнському   референдумі   за   народною
ініціативою   своє   виключне  право   визначати   і   змінювати
конституційний  лад  в  Україні  шляхом  прийняття   Конституції
України  у  порядку,  який  має бути визначений  Конституцією  і
законами України.
   
    2.  В аспекті конституційних подань положення частини другої
статті  72  Конституції України в контексті  положень  статті  5
Конституції  України  треба розуміти так,  що   народ  як  носій
суверенітету  і  єдине джерело влади в Україні, здійснюючи  своє
волевиявлення  через  всеукраїнський  референдум   за   народною
ініціативою,   може   в  порядку,  який  має   бути   визначений
Конституцією   і  законами  України,  приймати  закони   України
(вносити  до  них  зміни),  крім  законів,  прийняття  яких   на
референдумі не допускається згідно з Конституцією України.
   
    3.  Положення  частини другої статті 94 Конституції  України
необхідно  розуміти так, що процедура підписання і  оприлюднення
законів,   встановлена  нею,  не  застосовується  до    законів,
прийнятих референдумом.
   
    4.  Положення  частин другої, третьої статті  5,  статті  69
Конституції    України   слід   розуміти   так,    що    рішення
всеукраїнського референдуму щодо прийняття законів є  остаточним
і  не  потребує будь-якого затвердження, в тому числі  Верховною
Радою України.
   
    5.   Звернути   увагу   Верховної  Ради  України,   народних
депутатів    України,   Президента   України   на   необхідність
ініціювання  та  приведення існуючого  законодавства  України  з
питань  референдумів у відповідність до норм чинної  Конституції
України.
        
    6.  Рішення  Конституційного Суду України є обов’язковим  до
виконання  на  території  України, остаточним  і  не  може  бути
оскаржене.
   
    Рішення  Конституційного Суду України підлягає опублікуванню
у  „Віснику  Конституційного Суду України“ та в інших  офіційних
виданнях України.

 

Але вже зараз повний текст рішення можна прочитати на сайтах КСУ та Громадянського конституційного комітету www.constitution.net.ua