Українські Установчі Збори 1918 року - виборна законодавча установа, конституанта українського народу, завданням якої було встановити новий лад і затвердити конституцію української держави.

Труднощі порозуміння Української Центральної Ради з Тимчасовим Урядом , який не дозволяв для України повну автономію, спонукали українські політичні формації висунути ідею У країнських У становчих З борів .

Уже в І Універсалі Українська Центральна Рада проголошувала, що тільки Всенародні Українські Збори (Сойм) мають право ухвалювати всі закони, які повинні встановити порядок і лад на Україні.

II Універсалом Центральної Ради України від 03.07.1917 р. було передбачено: «Змагаючи до автономного устрою України, Центральна Українська Рада в порозумінню з національними меншостями України приготовлятиме проекти законів про автономний лад України для пропонування їх на затвердження Установчим Зборам».

6 Сесія Української Центральної Ради працювала над виробленням порядку виборів до Українських Установчих Зборів та їх скликанням. Ухвала щодо цього  викликала гостру реакцію російських централістів проти Центральної Ради. Російські кадети навіть пішли на демарш та на знак протесту вийшли зі складу Центральної Ради. Наприкінці вересня проти скликання Українських Установчих Зборів протестували російські соціал-демократи ( меншовики ), соціал-революціонери (есери) та єврейський «Бунд» , вважаючи Українські Установчі Збори спробою відірвати Україну від Росії.

12.10.1917 Центральна Рада ухвалила основи законопроекту про вибори до Українських Установчих Зборів та доручила Малій Раді остаточно затвердити закон та провести вибори. Через негативне відношення національних меншостей Мала Рада ухвалила компромісну позицію, намагаючися погодити принцип самовизначення України через Українські Установчі Збори з федеративним устроєм російської республіки, яку мали заснувати майбутні Всеросійські Установчі Збори.

Гаслами більшовицького перевороту у Петрограді 90 років тому були, як відомо, “Земля – селянам!”, “Фабрики – робітникам!”, “Мир – народам!” і дуже коротко щоправда “Хай живуть Установчі збори!”

Щодо Всеросійських Установчих зборів крапки над "і" були розставлені через два місяці після формування уряду Леніна-Троцького. Через програш більшовицької партії на виборах до Установчих зборів вони були розігнані після першої ж доби роботи, а робітничі маніфестації на їхню підтримку розстріляні. Земля у селян була відібрана, фабрики отримали комісари-бюрократи-номенклатура, але не робітники, ну, а замість миру була розпочата громадянська війна.

III Універсалом Центральної Ради України від 07.11.1917 р. було передбачено: «До Установчих Зборів України вся влада творити лад на наших землях, давати закони й правити належить нам, Українській Центральній Раді, й нашому уряду – Генеральному Секретаріатові України». «Днем виборів до Українських Установчих Зборів призначено 27 грудня 1917 (9 січня н. ст. 1918) року, а днем скликання їх – 9 (22 н. ст.) січня 1918 року. Про порядок скликання Українських Установчих Зборів негайно видано буде закон».

За законом вибори до Українських Установчих Зборів відбувалися на основі загального, рівного, безпосереднього (прямого) й таємного голосування, з дотриманням принципу пропорційного представництва. Активне й пасивне виборче право мали особи обох статей у віці понад 20 pоків. Мало бути обрано 301 члена установчих зборів (1 депутат від 100 000 населення). Виборчу комісію очолював В. Мороз (!).

Але українська нерішучість і зволікання призвели до того, що оптимальний час було втрачено. Вибори до установчих зборів відбувалися вже в умовах війни з більшовиками. Тільки в неокупованих районах України, у яких за списки українських партій подано понад 70% усіх голосів, було обрано 171 члена установчих зборів (з необхідних 301).

У таких умовах Центральна Рада ухвалила рішення не відкладати важливіших справ (проголошення державної самостійности УНР тощо) аж до скликання Установчих Зборів й у IV Універсалі зазначала, що до їх скликання сама правитиме, одночасно наказуючи закінчити вибори до Українських Установчих Зборів. Однак, накази вже було виконувати нікому, а подальші політичні та військові дії (німецька окупація) не дозволили здійснити ці настанови. Українські Установчі Збори так і не були скликані.