Життя з нового листа……..

По Україні пролунав перший дзвоник нового навчального року… Позаду пафосні промови вчителів, директорів шкіл та місцевих чиновників; гучні заяви місцевої влади про те, як блискуче вона впоралася з підготовкою шкіл і садків, та сотні тисяч посмішок – як щирих, так і не дуже… Ну що, можна видихнути? Вперед – і з піснею?

До речі, про пісні. Зазвичай вони покликані створювати настрій, урочисту атмосферу, викликати позитивні емоції, натомість зіграли роль такої собі машини часу, яка в черговий раз перенесла нас в часи «совка». Хоча твердження, що ми з нього вибралися, викликає великі сумніви: всі  промови від місцевих депутатів чи директорів ЖЕКів повторюються із року в рік, пройшовши лише через легкий «рерайт» - так, аби було що сказати.

Що маємо в результаті? Дітей, які мало що сприймають, та втомлених батьків, які мріють, щоб усе це якнайшвидше закінчилося. Нудно, нецікаво, марудно. Хіба у нашій країні єдиними прикладами для наслідування є бюрократи та чиновники, робота яких полягає в перекладанні папірців та зігріванні м’якеньких крісел? А як же по-справжньому успішні люди, які завдяки власним зусиллям та старанням досягли своєї мети? Бізнесмени, волонтери, підприємці – ось кому справді є чим поділитися з майбутнім поколінням патріотів.

А взагалі хотілось би бачити світлу дорогу, перед дітьми, які  вчаться в нашій країні. Щоб був інтегрований підхід к здібностям та можливостям кожного учня.

Щоб на протязі навчання в школі дитина не тільки навчилась читати та писати, а й зрозуміла якій професійний шлях вона обере, до чого прагне саме вона. Школа не вчить розвиватись індивідуальності:  повсюди стереотипи, підстроювання під чиюсь статистику  та метод «всі під одну гребінку» .  В школи переважно не допускають представників ПТУ із профорієнтаційними цілями:  «Не псуйте нам статистику!» , тому що головний критерій оцінювання успішності школи - це кількість випускників, які поступили в вищі учбові заклади.

Чому б не ввести урок «Світ професій», якій би проводили раз на тиждень представники різних професій, ті які з любов’ю донесуть до дітей в чому суть цієї чи іншої справи? Може саме вони запалять бажання в дитини стати фахівцем і тій чи іншій спеціальності  і діти будуть наполегливо та з ентузіазмом вчитись саме в цікавому для них напрямку. І взагалі хіба не потрібно цінувати школу по тому скільки героїв вона виховала,   скільки спортсменів, фахівців, науковців, громадських діячів  згадують свою школу як простір розвитку їх можливостей!

На жаль, у нашій країні зберігається сумна тенденція – коли проблеми маскують награною патетичністю. Ними мало хто займається та не прагне викорінити. І особливо це впадає в око на так званих шкільних лінійках. Жовто-блакитні стяги, гімн, численні привітання та побажання – усе це, звичайно, є невід’ємним атрибутом свята, проте не вирішує нагальних питань. Пройде кілька годин - і  кульки полетять у небо, усі розійдуться, музика стихне, а те, що турбує педагогів та батьків, залишиться. Низькі  зарплати, благодійні внески, підручники, яких постійно не вистачає, як і коштів на дитяче харчування. Свято мине  - настануть сірі будні, сповнені постійним «латанням дірок».

Звичайно не тільки школа у всьому винна! Потрібна системна робота всіх нас по вихованню наших  дітей, тому що щоб там їх не вчили в школі, вони беруть приклад з нас  дорослих. Інформаційний простір України має бути направлений на розвиток та позитив,  а не на то, що ми вже перестаємо дивитись по телебаченню. Ставлення уряду до освіти в усіх питаннях має бути  як до галузі, яка є основою всіх основ. Напевно тоді і країна почне змінюватись і  ми як розумна громадськість будемо в тому зацікавлені.