Висновок суду щодо звільнення від сплати відсотків за кредитом

Верховний Суд України 06 квітня 2016 року при розгляді справи у справі №6-2387цс15за позовом фізичної особи до ПАТ«ПриватБанк» про визнання неправомірними дій щодо нарахування процентів, штрафних санкцій та інших платежів за кредитно-заставним договором зробив правовий висновок щодо звільнення від нарахування та сплати процентів за користування кредитом у разі відмови кредитора прийняти заставу в рахунок погашення заборгованості.

Так, судом встановлено, що 30 травня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитно-заставний договір НОМЕР_1, за умовами якого позивачка отримала кредит на придбання автомобіля в розмірі 11 тис. 105 доларів США 42 центи, який було використано за призначенням: придбано автомобіль марки BMW, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, та передано його в заставу банкові.

Пунктом 12.2 цього договору передбачено, що банк, не застосовуючи судових процедур, має право на власний розсуд обрати процедуру позасудового звернення стягнення на предмет застави для задоволення забезпечених вимог з-поміж таких: а) передача предмета застави у власність банку для задоволення і погашення забезпечених вимог; б) продаж предмета застави банком третій особі відповідно до вимог законодавства України; в) звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса (у випадку нотаріального посвідчення договору); г) будь-яка інша процедура, дозволена законодавством України. Про обрану процедуру звернення стягнення на предмет застави банк письмово повідомляє позичальника.

З метою врегулювання питання щодо погашення наявної заборгованості на вимогу банку позивачка 10 листопада 2009 року за актом приймання-передачі, добровільно передала банку придбаний за кредитні кошти автомобіль марки BMW, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, для його реалізації за ринковою ціною та направлення виручених коштів на погашення заборгованості.

Згідно із цим актом автомобіль перебуває у технічно справному стані, його передано представникам банку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з оригіналом технічного паспорту та комплектом ключів.

До теперішнього часу банк не реалізував переданий позивачем, крім того документи на автомобіль втрачено.

Листом від 11 серпня 2010 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про наявну станом на 9 серпня 2010 року заборгованість за кредитно-заставним договором від 30 травня 2008 року НОМЕР_1 в розмірі 12 тис. 556 доларів США 46 центів.

Разом з тим згідно з листом ПАТ КБ «ПриватБанк» від 5 серпня 2014 року заборгованість за вказаним договором становить 755 тис. 636 доларів США 82 центів.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що через прострочення кредитора боржник відповідно до вимог частини четвертої статті 613 ЦК України звільняється від нарахування та сплати процентів за користування кредитом. При цьому судом зазначено, що факт передачі позивачем автомобіля для реалізації банку не припиняє існування між ними договірних зобов’язань і не звільняє боржника від обов’язку погашати тіло кредиту та в разі прострочення – сплачувати штрафні санкції.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Разом з тим за змістом частини четвертої статті 613 ЦК України боржник за грошовим зобов’язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають iз суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку ( частина перша цієї статті).

Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов’язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов’язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов’язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 цього Кодексу ).

Таким чином, ураховуючи суть взаємопов’язаних кредитних і заставних зобов’язань, факт прийняття кредитором від боржника предмета застави для його подальшої реалізації, що передбачено умовами пункту 12.2 укладеного між сторонами кредитно-заставного договору, породжує для кредитора обов’язок вчинити необхідні для цього дії протягом розумного строку (якщо відповідний строк не визначено законом або договором). Ухилення від учинення таких дій зумовлює виникнення прострочення з боку кредитора.

Ураховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визнання неправомірними дій ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо нарахування з 24 листопада 2009 року процентів за кредитно-заставним договором від 30 травня 2008 року НОМЕР_1, оскільки ухилення кредитора від реалізації предмета застави і неможливість вчинити боржникові аналогічної дії, спрямовані на задоволення вимог заставодержателя, має кваліфікуватися як невжиття заходів щодо зменшення збитків, завданих порушенням зобов’язання, та призводить до прострочення кредитора. При цьому суди правильно зазначили, що зобов’язання з погашення тіла кредиту в такому разі не припиняються.

Таким чином, за змістом частини четвертої статті 613 ЦК України боржник за грошовим зобов’язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають iз суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку ( частина перша цієї статті).

Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов’язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов’язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов’язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 цього Кодексу ).