Не встиг ще й розпочатися процес конституційної реформи, як можна вже побачити явні ознаки того, що він закінчується на стадії зародження. Саме такий висновок може зробити кожний громадянин, що уважно за ним спостерігає, а тим більше – безпосередній учасник заходів, які покликані сприяти конституційній реформі.
6 березня відбувся Круглий стіл на тему «Нова Конституція України буде прийнята без Верховної Ради?». На цьому заході були присутні політичні аналітики, юристи, представники громадських організацій та експерти з політичних питань.
Загалом можна відзначити позитивний вплив подібних засідань на формування громадської думки, а також на забезпечення активної участі громадян у процесах державотворення. Саме такі круглі столи стають місцем жвавих дискусій та обговорень, а істина, як відомо, народжується у спорі.
Однак, вимушений констатувати, що учасникам заходу так і не вдалося почути відповіді на питання, як саме буде проводитись конституційна реформа. З цього приводу лунали абсолютно різні думки. Наведу декілька з них, одразу зазначивши, що розглядатимуться лише можливі шляхи конституційної реформи, без розгляду змістовних нововведень Основного Закону.
Одним із варіантів прийняття нової Конституції (або нової редакції Конституції) є затвердження її через установчий процес - обрання чи скликання представницького органу влади - Конституційних зборів (асамблеї, конвенту тощо). При цьому варто враховувати, що чинна Конституція не передбачає можливості прийняття нової редакції (а передбачає лише можливість внесення змін до чинної). Тому задля легітимізації скликання Конституційної асамблеї пропонувалися два шляхи:
- перший – внесення змін до Перехідних положень Конституції, що передбачили б можливість такого процесу;
- другий – прийняття спеціального закону, що регламентував би порядок створення та діяльності Конституційної асамблеї, а також порядок ухвалення нової Конституції.
Не розглядаючи детально кожен варіант, проаналізуємо вказані шляхи, спираючись, перш за все, на норми чинної Конституції та законів України.
Прийняття змін до перехідних положень Основного Закону з першого погляду видається легітимним, але надзвичайно довготривалим варіантом його реформування. І в процесі його реалізації може виникнути безліч перепон: починаючи від спротиву окремих депутатів і Верховної Ради в цілому, закінчуючи різними «сюрпризами» від Конституційного Суду.
Щодо другого варіанту, то у мене, як у юриста, виникають серйозні сумніви щодо конституційності такого закону і, як наслідок, всього процесу, який ним пропонується започаткувати.
Окремі учасники Круглого столу пропонували також розділити процес конституційної реформи на декілька довготривалих етапів із залученням народу України, державних органів, новостворених органів конституційного реформування тощо. На жаль, всі ці пропозиції є надто «концептуальними» і майже невтілюваними.
Я з розумінням ставлюся до того, що зміна Конституції (а тим більше прийняття нової Конституції) – це надзвичайно складний і комплексний процес. Але без більш-менш чітко окреслених пропозицій шлях до нової Конституції може виявитися шляхом у нікуди. Вибудовувати складні концепції можна, але, як показує досвід (і зокрема досвід реформ в Українській державі), така політика нікуди не приводить. З часом про ці концепції або просто забувають, або вони стають нікому не потрібними через свою «застарілість».
Зміна Основного Закону неможлива без чіткого алгоритму дій. А на Круглому столі, наприклад, пролунало кілька думок, автори яких одразу визнали їх «фантастичність» і «безперспективність». Виникає закономірне питання: «Як можна починати складний процес конституційного реформування, якщо вже на самому його початку лунають песимістичні й туманні думки?»
Особисто я дотримуюся думки, що на даному етапі (при необхідності реформування чинної Конституції) єдино можливим, реальним і легітимним способом є внесення змін до чинної Конституції України. На чому ґрунтується моя позиція?
Перш за все я вважаю, що будь-які реформи мають проводитись в рамках чинної Конституції. По-перше, якщо зараз ми вийдемо за рамки Основного Закону, то це викличе безліч проблем на наступних етапах (детально про це читайте у попередній статті). По-друге, прийняття нової Конституції (або нової редакції Конституції) за даних умов є просто неможливим, оскільки не передбачено чинним законодавством України. По-третє, чинна Конституція України детально регламентує порядок внесення змін до неї, а тому за умови дотримання цього порядку, ні в кого не виникне питань щодо легітимності нової Конституції. І, нарешті, останнє –встановлений порядок є обов’язковим, оскільки його недотримання є прямим порушенням як Конституції України, так і принципу законності.
Висловлюючи таку позицію, я не виключаю, що можу почути досить багато звинувачень у формалізмі та надмірно позитивістському ставленні до законів, однак, я вважаю, що саме такий шлях є реальним, виходячи з фактичних умов існування громадянського суспільства та функціонування Української держави. Інший шлях може привести нас до безправ’я, правового нігілізму та вседозволеності.