Перша світова енергетична війна

Кам'яний вік завершив ся не тому, що на планеті закінчилось каміння. Газова ера мине не через те, що закінчиться газ

Після 2009 року «газовий світ» почав динамічно змінюватись. Це стає зрозуміло, якщо взяти до уваги «російський фактор» у ставленні до України. Втім, навіть попри це, попит на газ зазнав коливань ще у 2008 році, коли почало «падати» сукупне промислове виробництво.

Вагомий знак оклику на глобальному енергоринку поставили Сполучені Штати Америки, приголомшивши увесь світ об’ємами видобутку сланцевого газу та непристойно низькою його вартістю. Як результат – значні зрушення на енергетичному ринку. Навіть військову агресію Російської Федерації у бік України можна вважати побічним наслідком таких змін. У чому ж справа?

Не секрет, що для того, аби держава була успішною, а громадяни – заможними, потрібно випускати конкурентоспроможну продукцію. Це неможливо без затрат енергії і, відповідно, викидів. Отже розвиток цивілізації породжує не лише можливості, але і купу проблем. Якщо ще 100 років тому економісти оперували поняттям одного, ну максимум двох взаємопов’язаних ринків, то у кінцевому підсумку сьогодні маємо щонайменше три:

1.  ринок товарів, робіт, послуг

2.  ринок енергоносіїв

3. ринок викидів

Найбільше нас цікавитимуть два останні пункти.

Ринок викидів – звідки ростуть ноги

З початку 60-х і до середини 80-х років минулого століття накопичилося безліч наукових фактів про глобальні зміни клімату. Виявилося, що досліджувані процеси мають кореляцію безпосередньо з людською діяльністю. Такий зв'язок встановили між спалюванням викопних вуглеводнів та викидами парникових газів. Щоб відвернути масштабні катастрофи, почали впроваджувати громадські ініціативи. Зокрема, всесвітньо відомим став «Римський клуб» з однією з перших доповідей «Межі росту», підготовленою Масачусетським технологічним університетом у 1972 році.

Саме заради збереження життя на нашій планеті у 1992-му під егідою ООН відбувся саміт у Ріо-де-Жанейро, де питанню зміни клімату надали найвищий пріоритет на найближчі десятиліття. Ініціативи знайшли відображення у так званому Кіотському протоколі (1997), де передбачений механізм управління квотами на викиди парникових газів. Таким чином з’являється ринок торгівлі викидами, що дає поштовх розвитку «зеленої енергетики». Формуються величезні фонди з мільярдними інвестиціями у відновлювальні та альтернативні джерела енергії. Можна було б ще багато про що цікаве вести мову, якби не одне «але» – ринок вуглецевих викидів на сьогодні опинився у глибокому цейтноті. Це сталося внаслідок переважання «вуглецевих» пропозицій над попитом. Вартість вуглецевої квоти зменшилася у п’ять разів.

Вугілля проти газу

Але не лише падіння попиту на вуглецеві квоти знову змінило орієнтири на енергетичному ринку Європи. Славнозвісна «сланцева революція» і тут вставила свої «п’ять копійок». Через падіння вартості газу у США з 450$ за 1000 кубічних метрів газу до 100 $ , електрогенеруючі потужності почали масово перево д ити з вугілля на газ. У американців з’явився надлишок дешевого вугілля, який хлинув у Європу. Більше того, коли у 2000-х в Америці був дефіцит газу, то, наприклад, Катар активно розробляв одне з найбільших газових родовищ «Північний Парс» та будував термінали і танкери для зрідження й транспортування газу. Цілком логічно, що після початку видобутку власного сланцевого газу, зріджений газ з Катару в Америці став непотрібний. Частково його транспортували у Європу. Дешевий катарський газ став приводом для судових позовів багатьох країн Європи до «Газпрому».

Хоча газ є вдвічі більш екологічно чистим за вугілля паливом, та порівняно висока його вартість по відношенню до сьогоднішньої ціни на вугілля, плюс знецінення вуглецевих квот зробили свою справу. Європа масово переводить усю електрогенерацію на вугілля.

Чи буде тепло в Україні?

Росіяни, паралельно з масовими публічними заявами про «братерські» відносини, продовжують робити свої чорні справи. Тож з високим ступенем ймовірності можна стверджувати, що газ в Україну під час цього зимового сезону якщо і буде надходити, то у надзвичайно мізерних обсягах.

І тут виникає два питання: «Чи зможемо ми себе самостійно забезпечити теплом та електроенергією?» та «Чи вистачить самій Європі газу, щоб поділитися з українцями?».

Слід визнати, що у спадок від СРСР ми отримали промислову інфраструктуру та, зрештою, і весь комплекс ЖКГ із надмірно великим енергоспоживанням. Україна посідає перше місце у світі за часткоюенергоносіїв у ВВП, споживаючи приблизно 50 мільярдів кубічних метрів газу щорічно. З них власного видобутку – на рівні 20 мільярдів, які і споживає населення. Як бачимо, сальдо не на нашу користь.

Якщо розглянути газовий баланс Європи, то помітимо, що надлишків у них майже не має.

Інфографіка: РІА-Львів

Так як понад 30% газу Європа отримує від Росії, то зрозуміло, що великих резервів для постачання в Україну годі й чекати.

Вихід для нас та європейців є один – це синхронний перехід електрогенеруючих потужностей на вугілля. І тут ключовими регіонами не стільки для Європи, скільки для України є Донеччина та Луганщина. У Російській Федерації чітко розуміють, що без вугілля компенсувати енергетичні втрати в Україні – нереально. Окрім того, частину вугілля тут міг би закуповувати Європейський Союз. Тому триває варварське знищення російськими терористами усієї інфраструктури, пов’язаної з видобутком такого цінного енергетичного ресурсу.

Для вирішення питання необхідно докласти усіх зусиль, щоб у найкоротший термін успішно завершити активну частину АТО, провести масштабну роз’яснювальну і практичну роботу щодо енергозбереження та енергоефективності, ввести режим тотальної економії та пошуку альтернативних джерел енергії.