Операції, що не є господарською діяльністю, та нарахування ПДВ

Якщо підприємство використовує придбані товари в операціях, що не є господарською діяльністю, воно повинно нарахувати собі податкові зобов’язання з ПДВ, у відповідності до пп. «г» п. 198.5 ст. 198 ПК України.

Які операції не є господарською діяльністю, з огляду на судову практику?

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1. ст. 14 ПК Україна, господарська діяльності – діяльність, спрямована на отримання доходу (зверніть увагу, що саме « доходу », а не « прибутку ». Це має суттєве значення).

Коли податкова під час перевірки фірми бачить, що операція не направлена на отримання доходу, ДФС може зробити висновок, що операція не є господарською діяльністю, тому потрібно застосовувати пп. «г» п. 198.5 ст. 198 ПК України та збільшувати податкові зобов’язання з ПДВ.

  Судова практика.

У справі № 804/2124/13-а товариство придбало у контрагента літаки, після чого почало ці літаки здавати в оренду цьому самому контрагенту.

ДФС зазначило, що такі операції не спрямовані на отримання прибутку, адже купівля літаків – це значно більші витрати, ніж отриманий з оренди літаків дохід, тому товариство не отримало економічної вигоди від такої діяльності.

Але, ВАС України в постанові від 20.01.2015 зазначив: «Отже, обов'язковою умовою нарахування податкових зобов'язань є факт використання платником податку придбаного товару в операціях, які не пов'язані з його господарською діяльністю.

Проте, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено в яких саме операціях, що не є господарською діяльністю підприємства, використано придбані позивачем літаки.

Посилання відповідача на фактичне неотримання прибутку від оренди літаків та зберігання придбаного літака правомірно відхилено судами першої та  апеляційної інстанції, адже вказані обставини не свідчать про використання літаків в операціях, які не є господарською діяльністю платника.

Факт укладання таких договорів є підтвердженням використання придбаних літаків у господарській діяльності товариства ».

Таким чином, Суд не пов’язує відсутність прибутку з відсутністю господарської діяльності. Крім того, Суд зазначає, що здавати в оренду придбані літаки та отримувати від цього дохід  – це і є господарська діяльність.

У справі № 825/3381/13-а компанія придбала у контрагента велику рогату худобу (ВРХ) та залишила її на утримання у продавця. Більше того, за утримання худоби компанія платила продавцю результатами життєдіяльності ВРХ, тобто молоком і таким іншим.

Отже, компанія витратила гроші на худобу, але не отримала будь-якого доходу.

ВАС України в ухвалі від 10.11.2014 зазначив: «Умови договорів унеможливлюють отримання будь-яких економічних вигод, пов'язаних з використанням ВРХ незважаючи на те, що підприємство понесло витрати на придбання ВРХ.

Зважаючи на те, що ТОВ «Полісся-молоко» не отримало жодних економічних вигод, пов'язаних з використанням ВРХ, а отже, (як випливає з визначення доходів з Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 30 «Біологічні активи») й жодних доходів - дані активи не використовувалися підприємством у господарській діяльності - діяльності спрямованій на отриманнядоходу.

Враховуючи те, що… біологічні активи використовувалися підприємством не у господарській діяльності - згідно з вимогами пп. «г» п. 198.5 ст. 198 ПК України… позивач повинен був нарахувати податкові зобов'язання, оскільки суми податку на додану вартість по придбаних біологічних активах було у повному обсязі включені підприємством до складу податкового кредиту в попередніх періодах».

Отже, Суд в даній справі пов’язує господарську діяльність з отриманням доходу та економічними вигодами від здійсненної операції.

При цьому, зазначені судові рішення не суперечать одне одному . У випадку з худобою, компанія витратила кошти на її придбання і жодним чином не використовувала придбаний актив для отримання доходу. В іншій справі, фірма, придбавши літаки, почала здавати їх в оренду та отримувати з цього дохід.

У справі № 815/184/15 підприємство здає в оренду приміщення та оплачує комунальні послуги для будівлі, в якій знаходяться орендовані приміщення. Частину приміщень компанія в оренду не здає і ДФС робить висновок, що витрати на комунальні послуги не пов’язані з господарською діяльністю.

ВАС України в ухвалі від 24.11.2015 зазначив: «Використання отриманих позивачем комунальних послуг для обслуговування належних на праві власності приміщень торгівельного комплексу, які тимчасово або постійно не здаються в оренду, також пов'язане з господарською діяльністю позивача, оскільки, відповідно до технічних паспортів, належних позивачеві на праві власності будівель, до їх складу входять допоміжні та технологічні приміщення, призначені для обслуговування всіх об'єктів оренди, як складових комплексу, чим визначається пов'язаність витрат на утримання таких приміщень із господарською діяльністю позивача, в той час як тимчасове ненадання окремих приміщеньворендуне може розглядатись як фактор, що позбавляє зв'язку витрат на утримання такого майна із господарською діяльністю платника податку, яка полягає у наданні ним у платне користування відповідного майна іншим особам, оскільки такий фактор є фактором ризикугосподарської діяльності, що встановлено ст. 42 Господарського кодексу України».

Отже, якщо приміщення тимчасово не здаються в оренду, що є фактором ризику господарської діяльності, це не підстава вважати комунальні платежі операціями, що не є господарською діяльністю.

І останній приклад із судової практики – відступленні права вимоги . Чи потрібно нараховувати податкові зобов’язання з ПДВ?

У справі № 825/1674/13-а товариство придбало певний товар, здійснило передоплату та поставила собі суму ПДВ у податковий кредит. Товар товариство так і не отримало. Після чого відступило своє право вимоги новому кредитору. ДФС визначила, що оскільки товар не використаний у господарській діяльності, то потрібно нараховувати податкові зобов’язання з ПДВ.

Але, ВАС України в ухвалі від 19.05.2014 зазначив: «Відповідно до пп. «г» п. 198.5 ст. 198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Аналіз наведеної вище норми закону свідчить, що обов'язок платника податку нарахувати податкові зобов'язання ставиться залежно від такої умови як початок використання товарів (послуг, необоротних активів в господарській діяльності), тобто товари мають бути фактично отримані платником податку.

З огляду на те, що товари позивачем фактично не отримані і отримані не будуть до спірних правовідносин ця норма застосована бути не може ».  

Отже, у разі використання придбаного товару в операціях, що не є господарською діяльністю, податковим законодавством передбачено нарахування податкових зобов’язань з ПДВ.

Але судова практика свідчить, що визначення операції як господарської або як не господарської залежить не від того, чи отримало підприємство прибутки або збитки, а від способу використання товару після його придбання. 

Попередній допис:    Протокол допиту по контрагенту та реальність господарської операції. Огляд судової практики 2017