Зменшення сум авансового внеску: нові можливості

     В моїй попередній статті «Зменшення суми авансового внеску в процедурі виконавчого провадження» було розглянуте питання, яким чином можна зменшити суму авансового внеску, що сплачується при зверненні рішення до виконання. Станом на дату вказаної публікації пропонувався такий спосіб зменшити суму авансового внеску, що підлягає сплаті, як розстрочення виконання рішення за ініціативою стягувача.     Оскільки діючі на той момент норми ЦПКУ прямо не передбачали правової процедури розстрочення виконання судового рішення в період після його ухвалення, але до відкриття виконавчого провадження, з огляду на ч.8 ст.10 ЦПКУ стягувач може наполягати на застосуванні у такому випадку аналогії закону, а саме положення ст.373 ЦПКУ, що регулює розстрочення виконання рішення суду шляхом винесення відповідної ухвали. Але спроби звертатись до суду на цій підставі були безуспішними.

     Зараз, з набранням чинності нових процесуальних Кодексів, така можливість з`явилась. Згідно ч.1, ч.3 ст.435 ЦПКУ (в новій редакції), за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

     Таким чином, наразі вже відсутня обов`язкова передумова подання такої заяви – наявність вже відкритого виконавчого провадження. Також були внесені зміни до Закону України «Про судовий збір», які дозволяють застосувати аналогію права при обґрунтуванні заяви про розстрочення виконання рішення. Мотивувальна частина заяви (від імені умовного потенційного стягувача у виконавчому провадженні, що отримав виконавчий лист на суму 150000 грн.) виглядає наступним чином.

     «У відповідності з вимогами ч.2 ст.26 ЗУ "Про виконавче провадження", до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, тобто при примусовому стягненні одночасно всієї суми за ухваленим судом рішенням я буду вимушений сплатити відразу 3000 грн., що для мене є неможливим, з огляду на мій поточний матеріальний стан.

     Розглянувши практику Європейського суду з прав людини (надалі - Європейський суд), щодо встановлення місця виконавчого провадження в системі права і його правової природи необхідно вказати, що у пілотному рішенні у справі "Бурдов проти Росії" від 7 травня 2002 р. Європейський суд, вказав, що пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод (надалі - Конвенція) кожному надано право звертатися до національного суду у разі виникнення спору про його цивільні права ("право на суд"), одним із аспектів якого є право на доступ до правосуддя, що представляє собою право на порушення позовного провадження у національних судах з питань цивільно-правового характеру; але таке право на судовий захист було б ілюзорним, якби система правова держави-учасника Європейської конвенції не виключала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, залишалося б не виконаним. Також, визнається неприпустимим, що п. 1 ст . 6 Конвенції, деталізовано визначаючи процесуальні гарантії сторін на справедливий розгляд їх справи національним судом, не передбачав би захисту процесу виконання судових рішень. Європейський суд наголосив, що виконання рішення суду, яке ухваленого будь-яким національним судом, повинно розглядатись як складова "судового розгляду".

     У справі "Soering vs UK" Європейський суд визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Також, будь-яке тлумачення гарантованих прав та свобод , повинно відповідати загальним положенням Конвенції, метою якої є забезпечення і талий розвиток цінностей демократичного суспільства. Тобто, на державі лежить безпосередній обов'язок дотримуватися прав та свобод особи і забезпечувати своєчасне та в повному обсязі виконання судових рішень, що набрали законної сили. Виконання будь-якого рішення суду є обов'язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції.

     Судовий захист прав особи, як і діяльність суду, не може вважатися ефективним, якщо рішення суду не буде виконано або виконано неналежним чином і без подальшого контролю суду за їх виконанням. Пунктом 1 ст. 6 Конвенції гарантується право кожної особи на звернення до суду з позовом стосовно захисту її прав та обов'язків цивільного характеру. У справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд зазначив, що виконання судового рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина процесу розгляду справи судом.

     Таки чином, ЄСПЛ вважає процедуру виконання судового рішення складовою частиною процедури судового розгляду справи. У даному випадку, державою в особі законодавчого органу створено ситуацію щодо неможливості виконання судового рішення, ухваленого на мою користь, на протязі невизначеного строку, і ця обставина спричинена встановленням занадто обтяжливих вимог для мене, як стягувача, що є явним порушенням права особи на доступ до правосуддя.

     У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним, але не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany). Водночас законодавець не перебачив для сплати авансового внеску в процедурі виконавчого провадження можливості відстрочення (розстрочення) його сплати при наявності поважних причин, як це передбачено для судового збору. Згідно ч.2 ст.5, ч.9 ст.10 ЦПКУ, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Виходячи з цього, вважаю за можливе застосувати до правовідносин, що регулюють сплату авансового внеску у виконавчому провадженні, норми права, які передбачають порядок сплати судового збору. Зокрема, згідно положень п.1 ч.1 ст.8 ЗУ "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зокрема, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Виходячи із цієї обставини, я маю право не сплачувати судовий збір у розмірі 1% від суми стягнення, але водночас на мене покладений імперативний обов`язок сплатити авансовий внесок у розмірі 2% від суми присудженого за рішенням суду відразу, ще до виконання рішення і отримання коштів. Це є вочевидь несправедливим, і таким, що фактично унеможливлює для мене доступ до правосуддя. Європейський суд з прав людини у справі "Півень проти України" констатував порушення ст. 6 Конвенції та вказав на те, що невиконання рішення національного суду не може бути виправдане законодавчими недоліками, які роблять його виконання неможливим. Згідно ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.    

     Водночас, зазначені кошти у мене можуть бути у наявності, якщо рішення буде виконуватись певними частками. Згідно п.6 "Інструкції з організації примусового виконання рішень", у разі пред'явлення до виконання виконавчого документа, за яким надана розстрочка виконання, виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. Таким чином, єдиним ефективним засобом забезпечити виконання судового рішення у даному випадку є його розстрочення, і така правова процедура передбачена нормами ЦПКУ, що набрав чинності 15.12.2017 р., на будь-якій стадії судового процесу. Згідно ч.3 ст.435 ЦПКУ, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вважаю, що у даному випадку саме неможливість сплати мною авансового внеску у розмірі 2% від повної суми, стягнутої за рішенням, робить неможливим для мене його пред`явлення до виконання, а отже - унеможливлює і саме виконання рішення.    

     Також слід зазначити, що необхідною умовою розстрочення виконання рішення у даному випадку є видача декількох виконавчих листів на суми часткового стягнення, оскільки авансовий внесок сплачується саме виходячи із суми, зазначеної у виконавчому документі, а не в ухвалі про розстрочення рішення. Згідно ч.5 ст.431 ЦПКУ, якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях чи рішенням передбачено вчинення кількох дій, видаються декілька виконавчих листів, у яких зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати судове рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним. Таким чином, процесуальний закон передбачає можливість видачі декількох виконавчих листів за одним рішенням».

     В прохальній частині заяви може бути зазначено, наприклад: «1.Прошу винести ухвалу, якою розстрочити виконання рішення таким чином: 1) стягнути негайно 10000 грн.; 2) стягнення 50000 грн. відстрочити на 3 місяця, з моменту набрання ухвалою про розстрочення рішення чинності 3) стягнення 90000 грн. відстрочити на 6 місяців, з моменту набрання ухвалою про розстрочення рішення чинності. 2.Замість раніше виданого виконавчого листа на рішення, видати виконавчі листи на відповідні суми стягнення, зазначені в ухвалі про розстрочення виконання рішення». До заяви необхідно надати докази скрутного матеріального становища, при чому вкрай бажано – довідку ДПІ про отримані за попередній рік доходи, які не повинні перевищувати 5% від суми авансового внеску. Ненадання такої довідки не виключає задоволення заяви, але зробить неможливим застосування аналогії права, яке регулює сплату судового збору.

     Слід зазначити, що вже наявна позитивна практика розгляду таких заяв (реєстраційні номера рішень за ЄДРСР - 74045899, 72068730, 74153995, 72068820, 73316919, всі виконавчі листи зверненні до виконання зі сплатою мінімальних розмірів авансового внеску), і декілька заяв перебувають у стадії розгляду. Водночас, деякі суди відмовляються видавати нові виконавчі листи на часткове стягнення. Це дійсно робить процедуру стягнення менш зручною з точки зору документообігу, але це не є суттєвою проблемою. В такому випадку, при складанні заяви про відкриття виконавчого провадження треба в ній зазначити про таке.

   «Згідно вимог «Інструкції з організації примусового виконання рішень» (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року N 2832/5), у разі пред'явлення до виконання виконавчого документа, за яким надана розстрочка виконання, виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. Виконавчий збір та основна винагорода приватного виконавця стягуються із сум (суми), за якими (якою) сплинув строк сплати.

     Згідно ч.2 ст. 26 Закону «Про виконавче провадження», до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню. Оскільки ухвалою суду встановлена розстрочка виконання рішення, згідно якої на поточну дату підлягає стягненню частина на суму 10000 грн., то авансовий збір повинен вираховуватись саме з цієї суми».

     Таким чином, наразі проблема з відсутністю у стягувача вільних коштів на сплату значної суми авансового внеску може вирішуватись в практичній площині.

     Сподіваюсь, що законодавці нарешті унормують це питання, щоб виключити зайву судову тяганину.