Про оскарження дій слідчого

       В останні роки набули неабияку актуальність питання оскарження дій слідчого на стадії досудового слідства, особливо по так званих «фактових» справах. І суть проблеми полягає у наступному.

     Згідно ст.234 КПК України , д ії слідчого можуть бути оскаржені до суду.  Скарги на дії слідчого розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Таким чином, діючі норми КПК прямо не передбачають можливості оскарження дій (бездіяльності) слідчого на стадії досудового слідства. Разом з тим по справах, де не встановлено особу, що вчинила злочин, строки досудового слідства фактично обмежені тільки строками давності по відповідній статті КК Украіни, тобто можливість відновлення порушених прав громадян та організацій є примарною. Найпоширені зловживання слідчих органів - це насамперед вилучення при обшуках  документів та коштів у непричетних до справи осіб, накладення арештів на їх майно, затягування строків слідства та невжиття заходів по розшуку злочинців, що завдає шкоди потерпілим.

     До останнього часу Верховний Суд України не висловлював ніяких правових позицій щодо цієї проблеми.  У судовій практиці траплялись поодинокі випадки розгляду скарг на дії слідчого у порядку адміністративного судочинства, але згодом ВАСУ та ВССУ у своєму спільному листі від 12.03.2011 р. №334\8\13-11, 11.03.2011 р. №259\0\4-11 зазначили,  що до справ адміністративної юрисдикції процедура оскарження дій слідчого або прокурора не належить. Слід зауважити, що подібні посилання у листах ВАСУ траплялись і раніше, але при цьому були відсутні прямі вказівки, за якою ж саме судовою процедурою слід оскаржувати дії слідчого. Таким чином, склалася сітуація, коли таке оскарження виявилось неможливим ні за правилами адміністративного, ні кримінального судочинства.  Але це суперечить нормам ст.55  Конституції України щодо права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У багатьох  випадках, коли закінчення досудового слідства фактично відкладається на невизначений термін, це одночасно унеможливлює оскарження  дій (бездіяльності) слідчого на стадії судового розгляду. На неприпустимість такої сітуації вказано Європейськи м суд ом з прав людини у п.65 рішення від 30.03.2004 р. по справі   « Меріт проти України » (заява N 66561/01) , де зазначено: « Таким чином, оскільки вище було запропоновано, що заявник повинен був використати засіб, передбачений статтею 234  КПК, Суд зазначає, що цей засіб міг бути використаний з 29.06.2001 лише у випадку попереднього засідання суду чи у випадку слухання справи щодо суті. Суд приходить до висновку, що цей засіб не відповідає вимогам статті 35 параграфа 1 з питань доступності, оскільки було запропоновано, що скарги на тривалість розслідування можуть подаватись лише після закінчення самого розслідування, і не було надано жодної можливості оскарження таких дій в процесі розслідування » . Згідно діючого законодавства, рішення  Європейськ ого суд у з прав людини повинні застосовуватись в Україні при вирішенні судових справ. 

      З огляду на вищезазначене можна дійти висновку, що судове оскарження будь-якої бездіяльності слідчого (прокурора) можливе також і на стадії досудового слідства. Але до поточної дати будь-яких судових рішень з цього приводу, за даними державного реєстру,  не існувало (за винятком оскарження бездіяльності щодо виконання вимог ст.97 КПК України).

     Та нарешті - крига скресла!

     Постановою Жовтнево го районно го суду м.Луганська №4-1825\11 від 23 лютого 2012 р. була залишена без розгляду моя скаргу на бездіяльність посадових осіб органу дізнання та прокуратури, стосовно досудового слідства по кримінальній справі, по якій я визнаний потерпілим. В обгрунтування відмови розглядати скаргу суддя послався на те, що чинним КПК Украиїни не передбачено можливості такого оскарження.

     Апеляційний суд Луганської області ухвалою від 19 квітня 2012 р. по справі №10-216 зазначену постанову скасував, направивши справу на новий судовий розгляд.

     Незважаючи на деяку непослідовність у змісті цього документа, окремі частини тексту ухвали заслуговують на увагу. Зокрема, суд зазначає про таке: «Відпо відно до рішення Конституційного Суду України № 19-рп/2011 від 14.12.2011 року Комітет Міністрів Ради Європи у Рекомендаціях від 28 червня 1985 року R (85) 11 стосовио положень потерпілого в рамках кримінального права і кримінального процесу приписує державам - членам приділяти більше уваги потребам потерпілого на всіх етапах кримінального процесу, а в Рекомендациях від 12 травня 2004 року Rес (2004) 6 щодо вдосконалення засоб і в правового за х исту зазнача є , що права та свободи, гарантовані Конвенці є ю,  мають захищатися передусім на національному рівні. Відповідно до вищезазначеного рішення Конституційного Суду України недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не мож е бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади. Системний аналіз положень КПК України, зокрема тих, які визначають його завдання та унормовують порядок оскарження рішень чи дій суб'скта владних крим і нально-процесуальних повноважень, дає підстави для висновку про можливість оскарження до суду не тільки рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, але й їхньої безд і яльносгі » . Таким чином, апеляційний суд фактично визнав можливість оскарження будь-якого рішення, дії або бездіяльності органів дізнання, слідства та прокуратури на стадії досудового слідства. 

     Як це відомо, зокрема, професійним юристам, формально у нас відсутнє прецедентне право, але загалом суди утримуються від винесення рішень (особливо потенційно резонансних), які б суперечили позиції вищестоящого суду. І тому я сподіваюсь, що ця сітуація не буде виключенням із загальної традиції, і що у найближчий час наші громадяни нарешті зможуть оскаржувати у суді часом непрофесійні, інколи недолугі, а частіше всього  –  явно корупційні дії наших правоохоронців. Щодо перспектив такого оскарження у конкретних випадках – це в же інше питання. Але краще мати навіть мінімальну можливість захистити свої права та інтереси, чим не мати іі взагалі.