Банкрутство боржника, що ліквідується власником:законодавчі передумови

15 листопада 2017 року  в контексті справи № 910/23792/16 (ЄДРСРУ № 70281786)  Вищим господарським судом України досліджені особливості ліквідаційної процедури щодо банкрутства боржника, що ліквідується з ініціативи власника.

Згідно ст. 95 Закону про банкрутство до боржника, що ліквідується власником, застосовується особливий порядок провадження у справі. Головною умовою порушення провадження у справі про банкрутство за цією статтею є стан неоплатності боржника, що встановлюється ліквідатором (ліквідаційною комісією) боржника за наслідками аналізу його пасиву та активу.

Так, відповідно до частини 1 статті 95 Закону про банкрутство якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Згідно ч. 2 ст.95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" за результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника, який ліквідується, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, встановленому цим Законом для призначення розпорядника майна. Обов'язки ліквідатора можуть бути покладені на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності у нього статусу арбітражного керуючого.  

(!!!) Обов'язковою умовою звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство є дотримання боржником порядку досудової ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства України.  

Такий порядок передбачений нормами ч. 3 ст. 110, ст. 111 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), норми яких містять загальні положення про ліквідацію юридичної особи (суб'єкта господарювання).  

Особлива процедура, що передбачена ст. 95 Закону про банкрутство (банкрутство боржника, що ліквідується власником), випливає з процедури добровільної ліквідації юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами.  

У зв'язку з цим необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника в порядку ст. 95 Закону про банкрутство є дотримання вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи.  

ВАЖЛИВО: Такі передумови полягають у наступному: 1) Прийняття рішення власником майна (або органом, уповноваженим управляти майном) боржника про звернення боржника до господарського суду із заявою; 2) Проведення аналізу активів боржника у вигляді проведення інвентаризації наявного майна (у тому числі переданого у заставу майна), його належної оцінки та оцінки грошових коштів на рахунках боржника; 3) Аналіз пасивів боржника шляхом оприлюднення повідомлення згідно з вимогами ч.ч. 1, 5 ст. 105 ЦК України, а також повідомлення явних кредиторів персонально у письмовій формі про ліквідацію юридичної особи боржника з метою виявлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості, у тому числі по податках, зборах (обов'язкових платежах); 4) Проведення аналізу активів та пасивів боржника є підставою складення проміжного ліквідаційного балансу, який додається до заяви боржника відповідно до п. 3 ст. 11 Закону про банкрутство; 5) Повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію  підприємства - ч. 7 ст. 111 ЦК України.  

Дотримання визначених вимог та сукупність вказаних дій із доданням доказів їх проведення є підставою для звернення ліквідатора (ліквідаційної комісії) із заявою про порушення справи про банкрутство в порядку ст. 95 Закону про банкрутство та складає предмет спору у справі про банкрутство за особливою процедурою, що порушується в порядку норм означеної статті.  

Аналогічна правова позиція висловлена Вищим господарським судом України від 31 жовтня 2017 року у справі № 904/11312/16 (ЄДРСРУ 70128443).  

Так, як вбачається з матеріалів справи, скаржником були порушені норми ч. 7 ст. 111 Цивільного кодексу України, оскільки встановлені апеляційним судом факти неповідомлення податкового органу про припинення в позасудовій процедурі ліквідації та  неподання Боржником звітності за останній звітний період   заявником касаційної скарги не спростовані. Наявність довідки про відсутність заборгованість по сплаті податків, зборів та інших обов'язкових платежів, про що наголошує скаржник, не відповідає нормам ч. 7 ст. 111 Цивільного кодексу України, оскільки необхідність подання відповідних документів в добровільній процедурі ліквідації прямо передбачена законодавством та має безумовний характер.  

Враховуючи ж встановлення апеляційним судом і інших порушень у досудовій процедурі ліквідації (стосовно ненадання відомостей щодо місця знаходження (місця вибуття) переданого у заставу майна Боржника, ненадання відомостей щодо закриття  банківських рахунків тощо), слід погодитись із висновком апеляційного суду щодо порушення норм частин 3, 4, 7, 8 ст. 111 Цивільного кодексу України та невідповідності відомостей, зазначених в проміжному ліквідаційному балансі ТОВ обставинам, що визначені в заяві про порушення справи про банкрутство стосовно  активу та пасиву Боржника.  

Що ж до посилання скаржника на достатність активів Боржника для покриття судових витрат у процедурі  банкрутства  останнього (як цього вимагають норми ч. 4 ст. 11 Закону про банкрутство) у вигляді визнаної дебіторами заборгованості перед Боржником, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.  

Так, заявник в касаційній скарзі посилається на норми ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України, які визначають, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права (до яких відноситься і дебіторська заборгованість) та обов'язки.  

(!!!) Між тим, касаційний суд, виходячи з приписів ст. 11128 ГПК України, керується висновком, наведеним в постанові Верховного Суду України від 06.12.2006 № 6-21704кс05, відповідно до якого загальна вартість майна товариства, враховуючи закріплене у ст. 190 Цивільного кодексу України визначення поняття майна, визначається на рівні активів товариства за вирахуванням  його зобов'язань.  

Як вбачається із заяви та було встановлено судами і першої, і апеляційної зобов'язання Боржника значно перевищують його активи.  

Отже, у даному випадку апеляційним судом правомірно зроблений висновок про недотримання Боржником при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство останнього в порядку ст. 95 Закону про банкрутство  положень ч. 4 ст. 11 цього ж закону - через недостатність майна ТОВ для покриття судових витрат у процедурі банкрутства.  

ВИСНОВОК: необхідною та обов'язковою передумовою  порушення провадження у справі про банкрутство в порядку норм ст. 95 Закону про банкрутство та визнання боржника банкрутом відповідно до цієї статті є додання та наявність доказів на підтвердження всіх передумов для порушення провадження в порядку означеної статті саме на момент звернення боржника із відповідною заявою.