Ухилення забудовників від участі в розвитку інфраструктури міста

У постанові від 22 березня 2017 року у справі № 908/312/16 (№ 3-1553гс16)  Верховний Суд України, застосувавши положення статей 2, 10, 40 Закону № 3038-VI, статей 4, 9 Закону № 687-ХІV, дійшов висновку, що реконструкція будівлі без забудови нової земельної ділянки не звільняє замовника від обов’язку укладення договору про пайову участь, а також від перерахування коштів пайової участі. Тому неправомірна бездіяльність замовника щодо його обов’язку взяти участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населеного пункту є протиправною формою поведінки, внаслідок якої міськрада була позбавлена права отримати на розвиток інфраструктури населеного пункту відповідну суму коштів (упущена вигода), що перебуває у безпосередньому причинному зв’язку із наведеною неправомірною бездіяльністю відповідача, а сукупність наведених елементів є підставою для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 1 лютого 2017 року у справі № 3-1441гс16.

Більше того, 25.05.2017 р. Верховний Суд України в розрізі справи № 3-187гс17  дослідив питання щодо  спонукання замовника будівництва до укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури та підстав пайової участі забудовників в інфраструктурі міста.

Таким чином суди вказали наступне: 1) реконструкція існуючої забудови є різновидом забудови території, а отже пов’язана з обов’язком замовника укласти договір про пайову участь з відповідною радою; 2) саме на замовника покладено обов’язок укладення договору про пайову участь та сплати відповідних коштів; 3) в разі не укладання пайового договору з міськрадою та не прийняття участі розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту дії/бездіяльність замовника вважаються неправомірними та підлягають обкладенням господарськими санкціями.

Крім того, посилання судів на сплив граничного терміну для укладення такого виду договору є помилковим, оскільки строк, визначений законом для укладення договору пайової участі, – протягом 15 днів із дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію, – встановлено саме для добровільного виконання стороною зазначеного обов’язку, отже невиконання такого зобов’язання свідчить про порушення замовником свого обов’язку, встановленого законом, і не звільняє останнього від укладення договору.

Матеріал по темі:  «Пайова участь забудовників в інфраструктурі міста»   та «Обов’язок замовника будівництва укласти договір про пайову участь» 

Разом із тим 06.09.2017 р. у справі № 3-813гс17  Верховний суд України вказав, що дія положень статті 40 Закону № 3038-VI не поширюється на ТОВ, оскільки  укладення договору про пайову участь є обов’язковим на етапі до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію. Оскільки об’єкт будівництва вже прийнято в експлуатацію, відповідач не несе обов’язку укладати договір про пайову участь і сплачувати пайовий внесок після прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію, а тому дії відповідача  не містять елементів складу цивільного правопорушення і немає підстав для відшкодування позивачеві збитків у виді упущеної вигоди.

ВИСНОВОК:  з вищевикладеного вбачаються явні протиріччя, так як висновки у справах № 3-187гс17 та № 3-813гс17 зроблені Верховним судом України явно протилежні…

Таким чином, обов’язок замовника будівництва укласти договір про пайову участь залежить не від Закону, а від судової практики, яка наявна «в рукаві» адвоката та суду!