Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
20.01.2017 13:48

Правильність заповнення реквізитів розрахункового документу

Адвокат (судовий захист), магістр права

ВАСУ: відповідальність платника податку за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, у тому числі номерів рахунків, кодів банків, суми податкового зобов'язання і т.і.

налог доки.jpg

14 грудня 2016 року Вищий адміністративний суд України розглядаючи справу № К/800/53919/13 (ЄДРСРУ № 63876516)   дослідив питання щодо несвоєчасності сплати платником податку узгодженого податкового зобов’язання у зв’язку із помилкою у реквізитах розрахункового документу.

Фіскальний орган, як суд першої та другої інстанції одноголосно стверджували, що платник податків несе відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, у тому числі номерів рахунків, кодів банків, суми податкового зобов'язання і кодів бюджетної класифікації.

Однак, ВАСУ з таким висновком не погодився, виходячи з нижчевикладеного.

Так, пунктом 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилом п. 126.1 ст. 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу. Зокрема, при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

ВАЖЛИВО:   За несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій. При цьому специфіка штрафної санкції, передбаченої вищезазначеним підпунктом, полягає в тому, що вона нараховується органом державної податкової служби на погашену суму податкового боргу залежно від кількості днів, наступних за останнім днем строку грошового зобов'язання.

Між тим, зарахування загальнодержавних податків та зборів, до яких згідно зі ст. 9 ПК України відносяться, зокрема, податок на прибуток підприємств та податок на додану вартість, до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (далі - БК України), пунктами 1, 6 ч. 2 ст. 29 якого визначено, що податок на прибуток підприємств (крім податку, визначеного п. 2 ч.  1 ст. 69 цього Кодексу) та податок на додану вартість (крім податку, що зараховується до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України) належать до доходів загального фонду Державного бюджету України.

Частиною 1 ст. 43 БК України визначено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Державна казначейська служба України, діяльність якої спрямовується і координується через Міністра фінансів України, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

ВАЖЛИВО:   Згідно із ч. 5 ст. 45 БК України податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Отже, аналіз норм БК України дає підстави для висновку, що усі податкові надходження, справляння яких передбачено законодавством України, є доходами бюджету; податки і збори (обов'язкові платежі) визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Крім цього, п. 22.4 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05 квітня 2001 року № 2346-III передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вищенаведених правових норм не врахували, що у строк, передбачений п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків вчинив дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету, а здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений  п. 57.1 ст. 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча і помилкова.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 16 червня 2015 (справа № 21-377а15) та у постанові від 02 грудня 2015 року (справа № 826/6059/13-а), згідно з якою дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених ст. 126 ПК України.

ВИСНОВОК:   враховуючи положення п. 126.1 ст. 126 ПК України, згідно якого застосування штрафних (фінансових) санкцій залежить від сплаченої суми податкового зобов'язання та кількості днів затримки сплати узгодженої суми грошового зобов'язання, суди дійшли передчасного висновку про правомірне застосування до позивача штрафної санкції за несвоєчасну сплату грошового зобов'язання з податку на додану вартість, оскільки факт сплати цієї суми грошового зобов'язання до державного бюджету з простроченням встановленого законом строку в судовому процесі не встановлений.

P . s . Необхідно також враховувати, що Вищий адміністративний суд України розглядаючи справу № К/800/9365/16 (№ в ЄДРСРУ 59419594)   ухвалою від 21 липня 2016 року також досліджував питання щодо правомірність накладення штрафу на платника податку за перевищення граничних строків сплати узгоджених податкових зобов'язань, внаслідок зміни податковим органом призначення платежу.

Зокрема ВАСУ вказав, що згідно з п.9 ст.87 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Вказаною нормою Кодексу визначено обов'язок податкового органу на зарахування усіх платежів на погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Визначальним при застосуванні приписів цієї статті є наявність податкового боргу.

ВАЖЛИВО:   Зміст графи "призначення платежу" у платіжних дорученнях за будь-яких умов не має значення, що прямо передбачено п. 87.9 ст. 87 ПК України.

Таким чином, законодавець наділив правом податковий орган застосовувати штраф до платника податку згідно з цією нормою у випадку сплати суми грошового зобов'язання, зазначеної в платіжному дорученні з затримкою сплати, проте не наділив правом податковий орган застосовувати штраф при виконанні п. 9 ст. 87 ПК України в разі зарахування коштів, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Вказані норми визначають, які дії зі сплаченими коштами зобов'язані здійснювати органи державної податкової служби в погашення податкового боргу та не встановлюють відповідальності платника податків внаслідок вчинення вказаних дій податковою службою.

Більше того, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.


Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
Контакти
E-mail: [email protected]