Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
05.09.2016 10:14

Фіскальні спори: негайне та примусове стягнення податкових штрафів

Адвокат (судовий захист), магістр права

Практика Європейського суду з прав людини щодо захисту платника податку при стягненні з останнього податкових штрафів та/або пені.

штраф.jpg

Лист ДФС від 05.10.2015р. № 21051/6/99-99-19-02-02-15 вказує, що неустойка (штраф, пеня) – грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (п. 1 ст. 549 Господарського кодексу України (далі – ГКУ).

Водночас неустойка (штраф, пеня) – це штрафна (господарська) санкція у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (п. 1 ст. 230 ГКУ).

Залежно від порядку розрахунку неустойки визначено два її підвиди:

1) штраф, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання;

2) пеня, що розраховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, за кожен день прострочення виконання ((пп. 2 – 3 ст. 549 ГКУ).

Отже, понесені витрати у вигляді визнаних платником податку штрафів, пені, неустойки за порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання беруть участь при визначенні фінансового результату до оподаткування відповідно до правил бухгалтерського обліку без подальшого його коригування на такі витрати.

В свою чергу п.п.14.1.162 Податкового кодексу України визначено, що пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки, а відповідно до ст.111 Кодексу, пеня є одним з видів фінансової відповідальності, які застосовуються за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.                             

У податковому праві пеня виконує стимулюючу та компенсаційну функції.  

Стимулююча функція  реалізується шляхом покладення додаткових майнових обтяжень на платників податків у разі порушення ними терміну виконання податкового обов'язку.

Компенсаційна функція  пені зумовлена необхідністю відновленням порушених майнових інтересів держави та органів місцевого самоврядування у зв'язку з несвоєчасним надходженням коштів до бюджету. Особливість компенсаційної функції пені як правової категорії полягає в тому, що вона є джерелом додаткових надходжень публічних грошових фондів.

Саме тому в податкових правовідносинах пеня має подвійну правову природу: по-перше, вона є способом забезпечення обов'язку зі сплати податків і зборів, а по-друге, є санкцією за порушення терміну сплати податків і зборів.

Згідно із пунктом 129.3 статті 129 Кодексу нарахування пені на суми податкового боргу закінчується:

  • у день зарахування коштів на відповідний рахунок Державного казначейства України та/або в інших випадках погашення податкового боргу;
  • у день проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов’язань відповідного бюджету перед таким платником податків;
  • у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України);
  • при прийнятті рішення щодо скасування або списання суми податкового боргу (його частини).

Законом України від 17 липня 2015 року № 655-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків» (далі – Закон № 655) внесено зміни до статті 129 Кодексу, які набрали чинності з 01.09.2015. Так, після закінчення встановлених п. 57.1 статті 57 Кодексу строків погашення узгодженого грошового зобов’язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Кодексом із змінами, внесеними Законом № 655, передбачено, що нарахування пені розпочинається при самостійному нарахуванні суми грошового зобов’язання платником податків – після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання, визначеного Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 визначено, що положення частини першої ст. 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Згідно із загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Однак це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом’якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб та громадян України так як і таких що здійснюють підприємницьку діяльність. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Відповідно до норм податкового законодавства, а саме п. 58.1 ст. 58 та 59.1 ст. 59 ПК України  способом та формою застосування штрафів та/або пені є податкове повідомлення – рішення або податкова вимога , які контролюючий орган надсилає (вручає) платнику.

Стосовно строку давності необхідно вказати, що відповідно до п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації або виконання податкових зобов’язань.

ВАЖЛИВО:   якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 3 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Згідно з ч.1 ст. 6 КАС України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За змістом ч.1 ст. 55 Конституції України, п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 2512.1997р. будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Під час розгляду справи суд встановлює факт або обставини, що би свідчили (не свідчили) про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.

Термін «адміністративний акт» згідно з Резолюцією РЄ (77) 31 означає будь-який окремий захід або прийняте рішення, що за своїм характером безпосередньо впливають на права або інтереси як фізичних осіб, так і юридичних, у процесі здійснення публічної влади.

Кожен, чиї права та свободи, викладені у ЄКПЛ, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, не дивлячись на те, що таке порушення здійснюється офіційними особами (ст. 13 Конвенції).

ВАЖЛИВО:  У випадку, коли виконання оспорюваного акта вже розпочалося, ефективність права доступу має передбачати можливість заявника вимагати припинення чи попередження його негайного виконання, а у випадку відхилення такої вимоги - проведення судового процесу із ретельністю, що вимагають наявні обставини  (рішення ЄСПЛ «Яношевич проти Швеції» (Janosevic v. Sweden) (заява № 34619/97) і«Компанія "Вестберґа Таксі Актіеболаґ" та Вулич проти Швеції»(Vastberga Taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden) (№ 36985/97).

У вказаному вище рішенні заявники оспорювали визначені податковими органами розміри оподаткування і звернулися з апеляціями до адміністративних судів, оскільки суми визначених податків і штрафів були чималими і підлягали сплаті в негайному порядку, заявники звернулися з проханням відстрочити сплату цих сум, доки не буде ухвалено рішення стосовно їхніх апеляцій. Податкове управління та адміністративні суди відхилили це прохання, оскільки заявники не змогли надати як забезпечення банківську гарантію.

ВАЖЛИВО:  ЄСПЛ зауважив, що зважаючи на те, що дострокове примусове стягнення податкових штрафів може мати серйозні наслідки для даної особи і може негативно відбитися на її захисті в подальшому судовому провадженні,  держава зобов'язана забезпечити справедливу рівновагу між залученими інтересами, особливо якщо до винесення судом ухвали стосовно обов'язку сплати таких штрафів останні вже було стягнуто в примусовому порядку.

Фінансові інтереси держави не можуть самі по собі виправдати негайне примусове стягнення податкових штрафів, оскільки, на відміну від самих податків, вони не є джерелом доходу держави , а призначені для справляння тиску на платників податків з метою примусити їх виконувати свої зобов'язання згідно з податковими законами, а також для покарання порушників.

З урахуванням викладеного вбачається, що найбільш доцільним або ефективним методом оскарження є як адміністративний (інстанційний) так і судовий метод оскарження, який потрібно застосовувати з відповідним клопотанням щодо зупиненням дії податкової вимоги, а в разі якщо формою застосування є податкове повідомлення – рішення, то зобов’язання буде вважатися неузгодженим на весь час його оскарження (до набрання судовим рішенням законної сили).


Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
Контакти
E-mail: [email protected]