Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
11.03.2011 16:48

Конситутційне право людини на працю, яку вона вільно обирає

Експертка та тренерка з питань ґендерної рівності та недискримінації, голова ГО "Асоціація "Жінки в медіа"

(в аспекті відшкодування вартості навчання випускниками ВНЗ, підготовка яких здійснювалась за держзамовленням)

(в аспекті відшкодування вартості навчання випускниками ВНЗ, підготовка яких здійснювалась за держзамовленням)
  
Використання примусової праці забороняється?

Основний Закон держави – Конституція України визначає в ст. 53, що держава забезпечує доступність та безоплатність вищої освіти в державних і комунальних закладах. Згідно ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

До того ж, ст. 8 Основного Закону України визначає, що Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. В той час як закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися на основі Конституції і повинні відповідати їй.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.03.2004 року у справі №5-рп/2004 визначено, що безоплатність вищої освіти у державних і комунальних навчальних закладах необхідно розуміти як можливість здобуття освіти у цих закладах без оплат, тобто без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги.

Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних  закладах на  конкурсній основі в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державне замовлення). 

Однак, це лише один бік медалі. В реаліях, після закінчення вузу випускник має відпрацювати 3 роки за направленням. Таким чином, випускник «примусово працевлаштується». Хоча ідея примусових відпрацювань суперечать нормам Конституції (ст. 8, 9, 22, 43, 53 та п.1 Перехідних положень), нормам Кодексу законів про працю (ст. 2), Закону “Про зайнятість населення” (ст. 1, 4 та 8), ратифікованим Україною Конвенції “Про захист прав людини і основоположних свобод” (ч. 2 ст. 4) та Конвенції Міжнародної організації праці “Про скасування примусової праці” (№ 105, ст. 1, п. б). Тобто згідно з чинним законодавством, держава гарантує громадянам країни право на вільний вибір професії, роду занять та роботи. Причому Україна зобов’язалася скасувати примусову або обов’язкову працю і не вдаватися до будь-якої її форми, зокрема “як методу мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку”.

Реалії взаємовідносин «випускник-вищий навчальний заклад»

Де-факто, випускники вищих навчальних закладів добре проінформовані про законодавчі колізії і вже не перший рік ігнорують профільні з цього питання закони та положення та успішно захищають свої права на безоплатну освіту та вільний вибір праці в усіх судових інстанціях.

Однак що роботи вищим навчальним закладам, яких перевіряють різні контрольно-ревізійні служби, і які мають відповідати на запитання скільки випускників працевлаштовані на державні підприємства, не зрозуміло.

Правовідносини з питань відшкодування вартості навчання випускниками вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням регулюються Законом України «Про вищу освіту», Постановою Кабінету Міністрів України «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» від 22 серпня 1996 року №992 та локальними нормативно-правовими актами вищих навчальних закладів.

В 1996 році Кабінетом Міністрів, відповідно до ст.52 Закону України «Про освіту» та з метою забезпечення реалізації права на роботу за фахом випускникам навчальних закладів України, було затверджено Постанову «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» (далі – Порядок).

Пунктом 14 «Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» визначено, що у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов’язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Відповідно до п. 4 Порядку Міністерству фінансів разом з Міністерством освіти, Міністерством економіки, Міністерством юстиції та Національним банком до 1 січня 1997 року було доручено розробити і затвердити Порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування.

Однак, до теперішнього часу такий Порядок не прийнятий та не затверджений. Таким чином, механізм визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними угоди про працевлаштування відсутній. Як наслідок, виникає безліч протиріч та колізій, як у відносинах: випускник - вищий навчальний заклад, так і вищий навчальний заклад – держава (в особі Міністерства освіти та науки України або різних контрольно-ревізійних служб).

Крім того, статею 56 Закону України «Про вищу освіту» випускникам  вищого начального закладу гарантовано, що їх працевлаштування повинно здійснюватись за направленням вищого навчального закладу відповідно до угоди між замовником, керівником навчального закладу та випускником. Дійсно, вищий навчальний заклад видає таке направлення, але варто пам’ятати, що відповідно до п. 17 Порядку випускники вищих навчальних закладів працевлаштовуються на місця, доведені до вищого навчального закладу виконавцями державного замовлення. Згідно п.5 Порядку виконавцями державного замовлення є міністерства та відомства, що мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади.

Отже, вищий навчальний заклад є лише проміжною ланкою між випускником та відповідним міністерством чи відомством (як правило, це Міністерство освіти і науки України, якому підпорядковуються більшість державних вузів України).

На практиці ситуація зовсім інша, ніж на папері, тому що з таких міністерств та відомств ніяких листів стосовно працевлаштування на місцях випускників до вищих навчальних закладів в більшості випадків не надходить. А тому, вищі навчальні заклади самі мають працевлаштувати випускників. Звісно, що не всі вузи та не завжди мають 100% можливість працевлаштувати щойно випущеного спеціаліста. Більше того, така діяльність не є прямим обов’язком вищого навчального закладу, який в першу чергу є освітнім закладом. Відповідно до Закону України «Про освіту», місія вищого навчального закладу саме сприяти працевлаштуванню випускників, а не безпосередньо працевлаштовувати.

Додатково варто зазначити, що більшість вузів в своїх локальних нормативно-правових актах питання організації працевлаштування випускників держзамовлення вирішили. Наприклад, згідно ч.2 Положення про організацію працевлаштування випускників НТУУ «КПІ» (затвердженого Наказом ректора №1-163 від 27.11.2007 року) база даних місць працевлаштування університету формується, у першу чергу, відповідно до місць, що визначаються виконавцями державного замовлення згідно з вимогами Постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992. У разі відсутності місць державного замовлення випускові кафедри, деканати, департамент навчальної роботи формують базу даних місць працевлаштування випускників на основі укладених договорів з підприємствами, установами організаціями тощо. Договори з роботодавцями обумовлюють порядок проведення навчальних практик студентів, спільну участь в цільовій підготовці кадрів з подальшим працевлаштуванням випускників. Замовлення роботодавців без укладених договорів з університетом вважаються не чинними.

У разі не прибуття випускника до місця практики вищі навчальні заклади не мають важелів впливу на відшкодування вартості навчання випускниками ВНЗ, підготовка яких здійснювалась за держзамовленням, так як позивачем по даній категорії справ виступати не мають права. Це прерогатива відповідних міністерств та відомств. 

Судова практика «на боці» випускника

Судова практика з цього питання також «на боці» випускника. Прикладом тому слугає безліч судових справ. Наприклад, справа № 2-662/09 р., що слухалася  в грудн і 2009 року Карлівськи м районни м суд ом Полтавської області .

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача вартості навчання в розмірі 55000 гривень вказавши, що відповідно до угоди про підготовку фахівців №029 від 01.09.2002 року, яка укладена між відповідачем та Національною юридичною академією України імені ОСОБА_3 відповідач зобов’язувався прибути після закінчення академії на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років.

Після закінчення навчання у Національній юридичній академії України імені ОСОБА_3 відповідача було направлено в розпорядження управління Пенсійного Фонду України в Карлівському районі для працевлаштування. Але відповідач не з»явився до управління Пенсійного Фонду України в Карлівському районі для працевлаштування. У зв’язку з цим позивач просить стягнути з відповідача 55000 гривень витрачених на підготовку студента денної форми навчання.

В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги та проси в позов задовольнити. Відповідач позовні вимоги не визнав та  проси в суд відмовити в його задоволенні. Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, встановивши факти і відповідні їм правовідносини прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Із Закону України «Про вищу освіту» слідує, що даний Закон не містить умов про обов’язковість трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку додержавного бюджету вартості навчання, компенсування замовникові витрат у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови його без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни за власним бажанням з роботи протягом трьох років.  Поряд з цим, судом встановлено, що на час слухання справи Поряд ок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням не прийнятий та не затверджений , а тому позовн і вимог и позивача є безпідставними.


Замість висновків

Вирішувати проблему відсутності належної кількості кадрів потрібно не примусовим відпрацюванням випускників, а створенням належної системи заохочень та гарантій для них.

Для усунення протиріч у відносинах: випускник - вищий навчальний заклад та вищий навчальний заклад – держава (в особі Міністерства освіти та науки України чи різних контрольно-ревізійних служб) варто: усунути законодавчі колізії в частині працевлаштування випускників ВНЗ, підготовка яких здійснювалась за держзамовленням, а також адаптувати законодавство про освіту до реалій сьогоднішнього дня.

Повний текст в Юридичній газеті № 9 Від 01.03.2011

Продовження теми від 19.12.2012  тут  http://blog.liga.net/author/post.aspx?articleid=10536

Виступ щодо працевлаштування випускників на Парламентських слуханнях у Верховній Раді України http://www.youtube.com/watch?v=RB70JIfsDmo&desktop_uri=%2Fwatch%3Fv%3DRB70JIfsDmo&app=desktop
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
Контакти
E-mail: [email protected]