Проблематика «тимчасового вилучення майна» як засобу забеспечення

Кримінальний процесуальний кодекс України визначає «тимчасове вилучення майна» самостійним видом заходів забезпечення кримінального провадження. Порядок здійснення процедури тимчасового вилучення майна та особливості його застосування встановлені положеннями глави 16 КПК, які були введені в дію в 2012 році як одна з новацій прийнятого Кримінального процесуального кодексу.

Змістом такої процесуальної процедури (у відповідності до визначення ч.1 ст.167 КПК) є фактичне позбавлення особи (власника) можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт цього майна або його повернення.

З урахуванням гарантованих державою конституційних прав, передбачених ст.41 Конституції України, «тимчасове вилучення майна» в кримінальному процесі є фактично спеціальним засобом тимчасового обмеження права власності (права власника незалежно від волі інших осіб вільно володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном). Причиною існування такого виняткового обмеження (одного з основоположних прав особи і громадянина в правовій державі) є необхідність досягнення цілей і виконання завдань кримінального провадження, зокрема: оперативного отримання та збереження доказів, наявність яких, в тому числі, забезпечують швидке, повне та неупереджене розслідування (і судовий розгляд) злочинів.

Таким чином, процедура здійснення заходу «тимчасове вилучення майна» в ідеалі - це збалансований досконалий механізм правових норм, які одночасно дозволяють оперативно і якісно виконувати завдання конкретного кримінального провадження, але, в той же час, надають можливість добросовісному власнику ефективно захищати та правомірно і невідворотно відновлювати своє обмежене цивільне право власності на майно.

Невеликі за обсягом три статті (167-169) глави 16 КПК,  з зрозумілих причин (відсутність практики застосування на момент прийняття, поспіх при прийнятті остаточної редакції КПК в 2012 році, тощо)  далекі від досконалості і містять коло очевидних проблем і аспектів, які (як мінімум) потребують фахового обговорення:

1.                Нормами КПК не передбачений механізм участі у кримінальному провадженні особи, у якої майно тимчасово вилучено (за виключенням випадку, якщо ця особа – підозрюваний).

Така особа (власник або законний користувач майна) не віднесена законодавцем до кола суб’єктів (учасників) кримінального провадження, визначених п.25 ч.1 ст.3 КПК, правовий статус такої особи в кримінальному процесі України - не визначений, що позбавляє її можливості в рамках конкретного кримінального провадження ініціювати або здійснювати відповідні дії задля захисту своїх прав і свобод, захисту своєї власності.

2.                Термін часу (48 годин і менше) , в який необхідно з’ясувати дійсність міркувань щодо того, чи може тимчасове вилучене майно бути доказами у справі, є недостатнім у складних (нестандартних) випадках, а відсутність можливості ініціювати продовження такого терміну (наприклад: шляхом подання клопотанням до слідчого судді) на практиці позбавляє можливості правомірно зберегти і залучити відповідні необхідні докази в деяких випадках.

Майно може бути тимчасово вилучено виключно при обшуку, огляді або затриманні особи – тобто в процесі здійснення процесуальних дій, які від слідчого (прокурора) потребують уваги і складання відповідних процесуальних документів).  В цей же час (через 48 годин після вилучення) слідчим (прокурором) має бути (після відповідних міркувань) якісно складено і вчасно подано до слідчого судді клопотання про арешт тимчасово вилученого майна (не формальне, а обґрунтоване, з оригіналами або копіями документів та інших матеріалів, якими підтверджується обґрунтування).

Крім того, зазвичай, для прийняття рішення (не суб’єктивного, а обґрунтованого) щодо того, чи може тимчасове вилучене майно (зокрема, деякі його види) бути доказами у конкретній справі, потребується залучення відповідних спеціалістів та експертів тощо.

3.                Визнання прокурором тимчасового вилучення майна безпідставним (одна з підстав припинення вилучення) не виписане законодавцем як процедура і не містить (обов’язкових в таких випадках) роз’яснюючи норм щодо її здійснення.

Нормативно не встановлено, в який термін часу має прокурор винести відповідну постанову (про повернення тимчасового вилучення майна), яка відповідальність за несвоєчасне її винесення, чи може власник майна ініціювати (наприклад: поданням відповідної заяви) процедуру розгляду прокурором питання про безпідставність вилучення майна.

Крім того, в КПК не виписана чітка процедура негайного повернення тимчасово вилученого майна, що робить такий імператив безпорадним з точку зору ефективності правового захисту та відновлення права власності особи і громадянина в правовій державі.