Сміття на вулиці — індикатор стану суспільства

На узбіччах доріг, в дворах багатоповерхівок, в міських парках доводиться бачити купи з пластикових пляшок, використаних упаковок та інших відходів життєдіяльності. Здавалося б — час радіти весні, але така картина здатна зіпсувати настрій, адже вона яскраво свідчить про те, як ми живемо, про те, як ми ставимося до наших міст, до нашої країни в кінці-кінців.

Можна, звичайно, скаржитися на роботу комунальних служб, проте ми самі залишаємо цей непотріб під ногами. А це вже питання культури, ментальності, якщо хочете. Фраза: “чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять”, як завжди, актуальна.

Навряд чи щось подібне побачиш в європейських країнах. Чи то снігу у них випадає менше, чи, що більш справедливо, у людей там виховане більш охайне відношення до місця проживання, до довкілля загалом.

Невдовзі ще більше потеплішає, і українці потягнуться в ліси та на береги річок, щоб відпочити. Особливо — під час вихідних та свят. А вам не прикро потім заходити до лісу і бачити сліди таких “пікників”, розкидані по траві? Найстрашніше, що такий варіант “культури”, чи то пак безкультурності, передається і дітям. Тобто, замкнене коло?

Звісно, повинна працювати і держава. Потрібно популяризувати відповідний стиль поведінки серед українців, прищеплювати повагу до чистоти в громадських місцях ще  змалечку.  Необхідно щоб вистачало на вулицях тих самих сміттєвих баків та урн, і громадських туалетів. Водночас, потрібно прибирати вулиці не лише на маршрутах проїзду владних кортежів, а всюди! Це все так. І напевно нинішній стан країни в цьому відношенні і є наслідком тієї радянської показушності, якої ми ще не змогли позбутися. За цією логікою, якщо начальство не бачить — можна все.

Та, в принципі, держава не взмозі зупинити руку, яка викидає пляшку з вікна машини прямо на дорогу, не в змозі проконтролювати всі абсолютно території, де перебувають люди. Це все залежить від нас, це — наше з вами обличчя.

Припускаю, що свою роль могло б зіграти запровадження штрафів за подібного роду порушення. Причому не символічних, а суттєвих. І, очевидно, що такі рішення теж треба приймати. Хоча в нинішніх умовах залишається небезпека, що штрафи стануть ще одним джерелом корупції.

Тому й треба апелювати зараз головним чином до самих людей, до відчуття їхньої відповідальності. Ну невже самим не противно так жити?

Зрештою, безлад в політиці, в економіці і, часто, в суспільстві, атмосфера байдужості та взаємного відчуження починається з малого — з недбало викинутого недопалка під ноги  зустрічному перехожому.